М. Гоголь. «Ніч перед Різдвом». Частина 5

30.06.2018

книги

Коваль не без побоювання відчинив двері і побачив Пацюка, що сидів на долівці по-турецькому перед невеликою діжкою, на якій стояла миска з галушками. Ця миска стояла, як навмисно, врівень з його ротом. Не поворухнувши й пальцем, він нахилив трохи голову до миски і сьорбав юшку, хапаючи часом зубами галушки.

«Ні, цей», подумав Вакула собі: «ще ледачіший за Чуба: той принаймні хоч їсть ложкою; а цей і руки не хоче підняти!»

Пацюк, мабуть, дуже зайнятий був галушками, бо, здавалося, зовсім і не помітив, як прийшов коваль, який, ледве ступивши на поріг, віддав йому пренизенький уклін.

«Я до твоєї милості прийшов, Пацюк!» сказав Вакула, кланяючись знову.

Товстий Пацюк підвів голову, та знову заходився сьорбати галушки.

«Ти, кажуть, не прогнівайся на цьому слові…» сказав, набираючись духу, коваль: «я веду про це мову не для того, щоб тобі завдати якоїсь кривди, доводишся трохи родичем чортові».

Промовивши ці слова, Вакула злякався, подумавши, що висловив все це прямо і мало зм’якшив гострі слова, і ждучи, що Пацюк, схопивши діжку разом з мискою, шпурне йому просто в голову, відступив трохи і затулився рукавом, щоб гаряча юшка з галушок не забризкала йому обличчя. Але Пацюк поглянув і знову заходився сьорбати галушки.

Підбадьорений коваль наважився говорити далі: «До тебе прийшов, Пацюк, дай тобі, боже, всього, добра всякого досхочу, хліба в пропорції». Коваль іноді вмів вкинути модне слівце; в цьому він наламався, бувши ще в Полтаві, коли розмальовував сотникові дерев’яний паркан. «Пропадати доводиться мені, грішному! ніщо не помагає на світі! Що буде, те й буде, а доводиться просити ласки в самого чорта. Що ж, Пацюк?» промовив коваль, бачивши незмінну його мовчанку: «що маю робити?»

«Коли треба чорта, то й іди собі до чорта», відповів Пацюк, не зводячи на нього очей та далі ковтаючи галушки.

«Для того я й прийшов до тебе», казав коваль, кланяючись: «крім тебе, думаю, ніхто на всім світі не знає до нього дороги».

Пацюк ні слова, і доїдав решту галушок. «Зроби ласку, чоловіче добрий, не відмов!» напосідав коваль: «чи свинини, ковбас, борошна гречаного, ну, полотна, пшона, чи ще чого іншого, коли треба буде… як звичайно між добрими людьми водиться… не поскупимося… Розкажи хоч, як, приміром сказати, потрапити до нього на дорогу?»

«Тому не треба далеко ходити, в кого чорт за плечима», промовив байдуже Пацюк, не рухаючись.

Вакула витріщив на нього очі, начебто на лобі в нього було написано пояснення цих слів. Що він говорить? безмовно запитувала його міна; а роззявлений рот був напоготові проглинути, як галушку, перше-ліпше слово.

Але Пацюк мовчав.

Тут помітив Вакула, що ні галушок, ні діжки перед ним не було; а замість них стояли на долівці дві дерев’яні миски; одна була повна вареників, друга сметани. Думки його і очі мимохіть звернулися на ці страви. «Подивимось», казав він сам до себе, «як це буде Пацюк їсти вареники. Нахилятись він, певно, не схоче, щоб сьорбати, як галушки, та й не можна: бо треба вареника спершу вмочити в сметану».

Тільки він устиг подумати це, як Пацюк роззявив рота; подивився на вареники і ще більше роззявив рота. Тоді вареник вискочив з миски, шубовснув у сметану, перекинувся на другий бік, підскочив угору і якраз потрапив йому в рот. Пацюк з’їв і знову роззявив рота, і вареник таким самим способом помандрував знову. А його тільки й роботи було, що жувати та ковтати.

«Бач, яке диво!» подумав коваль, роззявляючи від здивування рота, і ту ж мить помітив, що вареник лізе і йому в рот і вже помастив губи сметаною. Відіпхнувши вареник та втерши губи, коваль почав роздумувати про те, які дива бувають на світі та до яких тільки мудростей доводить людину нечиста сила, зауваживши при тому, що один тільки Пацюк може допомогти йому. «Вклонюсь йому ще, хай розтлумачить як слід… Однак, що за чорт! таж сьогодні голодна кутя, а він їсть вареники скоромні! Який з мене справді дурень, стою тут та гріха набираюся! назад!» і побожний коваль прожогом вибіг з хати.

А проте чорт, що сидів у мішку та заздалегідь уже радів, не міг витерпіти, щоб вислизнула з його рук така добра здобич. Як тільки коваль спустив мішок, він вискочив з нього й сів верхи йому на шию.

Мороз пішов поза шкірою у коваля; перелякавшись та збліднувши, не знав він, що робити, вже хотів перехреститися… Але чорт, нахиливши свій собачий писок йому до правого вуха, сказав: «Це я — твій друг; все зроблю для товариша й друга! Грошей дам, скільки хочеш», пискнув він йому на ліве вухо. «Оксана буде сьогодні ж наша», прошепотів він, нахиляючи свій писок знову до правого вуха. Коваль стояв, роздумуючи.

«Згода», сказав він нарешті: «за таку ціну готовий бути твоїм!»

Чорт сплеснув руками і почав з радості галопувати на шиї коваля. «Тепер уже попався коваль!» подумав він собі: «тепер я віддячу тобі, голубчику, за всі твої малювання та небилиці, що ти вигадував на чортів! Що тепер скажуть мої товариші, коли дізнаються, що найпобожніший на все село чоловік у моїх руках?» Тут чорт засміявся з радості, згадавши, як дражнитиме в пеклі все хвостате кодло, як лютуватиме кривий чорт, якого вважали між ними першим на вигадки.

«Ну, Вакуло!» пропищав чорт, так само не злазячи з шиї, ніби боячись, щоб той не втік: «ти знаєш, що без контракту нічого не робиться».

«Я згодний!» сказав коваль: «у вас, я чув, розписуються кров’ю; стривай же, я дістану з кишені цвяха!» Тут він заклав назад руку — та хап чорта за хвіст.

«Бач, який жартун!» закричав сміючись чорт: «ну, годі, кинь уже пустувати!»

«Стривай, голубчику!» закричав коваль: «а ось це як тобі видасться?» При цьому слові він поклав хреста, і чорт зробився такий тихий, мов ягнятко. «Постривай же», сказав він, стягаючи його за хвіст на землю: «знатимеш ти в мене, як під’юджувати на гріх добрих людей і чесних християн». Тут коваль скочив на нього верхи і підняв руку, наміряючись перехрестити.

«Змилуйся, Вакуло!» жалібно простогнав чорт: «все, чого тобі треба, все зроблю, пусти тільки душу на покаяння: не клади на мене страшного хреста!»

«Ага, ось яким голосом заспівав, німець проклятий? тепер я знаю, що робити. Вези мене зараз-таки на собі! чуєш? та лети як птиця!»

«Куди?» промовив смутний чорт.

«В Петербург, просто до цариці!» і коваль обімлів від страху, почуваючи, як підіймається в повітря.

Довго стояла Оксана, роздумуючи про чудні ковалеві слова. Уже в душі її щось казало, що вона занадто жорстоко повелася з ним. Що, коли він справді наважиться на що-небудь страшне? Чого доброго! може, він з горя намислить закохатися в іншу і з досади стане називати її першою красунею на селі. Та ні, він мене любить. Я така гарна! він мене нізащо не проміняє; він пустує, прикидається. Не мине й хвилин десять, як він, мабуть, прийде глянути на мене. Я й справді сувора. Треба буде йому дати, ніби знехотя, поцілувати себе. Ото він зрадіє! і пустотлива красуня вже жартувала зі своїми подругами. «Стривайте!» сказала одна з них: «коваль забув мішки свої; гляньте: які страшні мішки! Він не по-нашому наколядував: я думаю, сюди по цілій чверті барана кидали; а ковбас та хліба, мабуть, і не злічити. Розкіш! цілі свята можна об’їдатися».

«Це ковалеві мішки?» підхопила Оксана: «тягнімо мерщій їх до мене в хату та роздивимось гарненько, чого він сюди наклав». Усі, сміючись, схвалили таку пропозицію.

«Але ми не підіймемо їх!» закричала вся юрба раптом, силкуючись зрушити мішки.

«Постривайте», сказала Оксана: «побіжимо хутенько по санки та одвеземо санками!»

І гурт побіг по санки.

Полоненим дуже надокучило сидіти в мішках, дарма, що дяк розколупав для себе пальцем чималу дірку. Коли б ще не було народу, то, може, він знайшов би спосіб і вилізти; але вилізти з мішка при всіх, показати себе на сміх… Це стримувало його, і він вирішив чекати, злегка тільки покректуючи під неввічливими Чубовими чобітьми. Чуб сам не менш бажав волі, відчуваючи, що під ним лежить щось таке, на чому сидіти страх було незручно. Та коли почув, що вирішила його дочка, то заспокоївся і не хотів уже вилазити, міркуючи, що до хати своєї треба було пройти принаймні кроків з сотню, а то ще й другу. А вилізши, треба причепуритись, застебнути кожуха, підперезатись, — скільки-то праці! та й капелюхи залишилися в Солохи. Нехай же краще дівчата довезуть на санках. Але сталося зовсім не так, як сподівався Чуб: у той час, коли дівчата побігли по санки, сухорлявий кум виходив з шинку збентежений і не в доброму настрої. Шинкарка аж ніяк не наважувалась давати йому набір; він хотів було дожидатися в шинку, може, таки прийде який-небудь побожний дворянин і почастує його; але, як навмисно, всі дворяни сиділи собі дома і, як чесні християни; їли кутю серед своїх домашніх. Роздумуючи про зіпсуття звичаїв та дерев’яне серце жидівки, що продавала горілку, кум набрів на мішки і став здивований. «Бач, які мішки хтось покинув на дорозі!» сказав він, оглядаючись на всі боки: «мабуть, тут і свинина є. Полізло ж комусь щастя наколядувати стільки всякої всячини! Які страшні мішки! нехай понабивано ‘їх самими гречаниками та коржами, і то добре; хоч би були тут самі тільки паляниці, і то смак: жидівка за кожну паляницю дає восьмуху горілки. Потягти швидше, щоб хто не побачив». Тут завдав він собі на плечі мішок з Чубом та з дяком, але відчув, що він занадто важкий. «Ні, самому буде важко нести», промовив він, «а ось, як на те, іде ткач Шапуваленко. Здоров, Остапе!»

«Доброго здоров’я», сказав, зупинившися, ткач.

«Куди йдеш?»

«А так. Іду, куди ноги йдуть».

«Поможи, чоловіче добрий, мішки віднести! хтось колядував, та й покинув серед дороги. Добром поділимося по половині».

«Мішки? а з чим мішки: з книшами чи з паляницями?»

«Та, думаю, всього є».

Тут висмикнули вони похапцем із тину по кілку, поклали на них мішок і понесли на плечах.

«Куди ж понесемо його? до шинку?» спитав дорогою ткач.

«Воно б і я так думав, щоб до шинку; та проклята жидівка не повірить, подумає ще, що де-небудь украли; до того ж, я тільки що з шинку.

 

М. Гоголь. «Ніч перед Різдвом». Частина 1

М. Гоголь. «Ніч перед Різдвом». Частина 2

М. Гоголь. «Ніч перед Різдвом». Частина 3

М. Гоголь. «Ніч перед Різдвом». Частина 4

М. Гоголь. «Ніч перед Різдвом». Частина 5

М. Гоголь. «Ніч перед Різдвом». Частина 6

М. Гоголь. «Ніч перед Різдвом». Частина 7

М. Гоголь. «Ніч перед Різдвом». Частина 8

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)


Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!

В Гугле есть! / В Yahoo есть! / В Bing есть! / В Ask есть!


Вернуться в раздел: "От 6 и старше"
Вернуться на: Главную страницу