Наш сайт Mamabook підготував велику підбірку повчальних оповідань Василя Сухомлинського для школярів.
“Який слід повинна залишати людина на землі?”
УРИВОК: Стоїть той наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці — закам’янілий відбиток Хлопчикової ніжки.
“Ось і все, що залишилось після мене на землі, — з болем подумав старий Чоловік.— Але цього ж мало, дуже мало… Не так треба було жити…”
“Як хлопці мед поїли”
УРИВОК: Розповіли сини, як мед поїли. Мама зраділа, сміється. Хлопці дивуються, питають:
— Мамо, чого ви радієте?
— Того, що ви плачете…
“Як Федько відчув у собі Людину”
УРИВОК: І соромно стає Федькові. Але й радісно, ой, як радісно, “Гарний цей друг — Людина”, — думає Федько.
“Як Сергійко навчився жаліти”
УРИВОК: Сергійкові хотілося, щоб скоріше настав день. Він піде до сліпої дівчинки. Не дивуватиметься більше. Він пожаліє її.
“Як починається осінь”
УРИВОК: Любить Осінь заходити в садки. Доторкнеться до яблуні — яблука жовтіють. А дятли радіють, зустрівшись з Осінню: голосно кричать, перелітають із місця на місце, шукають поживи на деревах.
“Як Павлик списав у Зіни задачу”
УРИВОК: Зіна поблідла. Вона глянула на Павлика. Павлик почервонів і похнюпив голову.
“Як Наталя у Лисиці хитринку купила”
УРИВОК: Так і не зрозуміла дівчинка, куди поділася хитринка. Розповіла про все мамі. Мама й каже:
— Злякалася тебе хитринка. Хитрощі не люблять совісті.
“Як Миколка став хоробрим”
УРИВОК: Миколка поклав пташеня за пазуху й поліз на тополю. Від страху в нього тремтіли руки й ноги, але він ліз усе вище й вище. Поклав Миколка пташеня в гніздо, а сам спустився додолу.
“Бабусин борщ”
УРИВОК: — А чи солила ж я борщ? — питається бабуся.
— Ми й не помітили, — каже Ніна. — Такий смачний, що про сіль і не подумали.
“А серце тобі нічого не наказало?”
УРИВОК: — То куди ж ти підеш завтра? — запитала мати.
— До лісу… Як наказала вчителька.
— А серце тобі нічого не наказало? — спитала мати й заплакала.
“Байдужий пеньок”
УРИВОК: — Будемо з тобою дружно жити, добре? — питає раз вона.
— Добре, — відповідає байдужо Пеньок. Він замружив очі, позіхнув і гріється на сонечку.
“Бо я людина”
УРИВОК: — Чому ж ви прибрали камінь?
— Бо я — людина. Хлопчик зупинився у задумі.
“Борщ зі скибкою свіжого хліба”
УРИВОК: Виїв Працьовитий миску й ще попросив. А Ледачий з’їв одну ложку — скривився — зажурився, а як третю з’їв, — на стіл схилився, ложку поклав і питає матері:
— Мамо, чого це борщ такий недобрий?
“Він зненавидів красу”
УРИВОК: Ні з чим прийшла мати до сина, переказала йому слова пастуха. І син зненавидів красу, перестав любити й розуміти прекрасне.
“Важко бути людиною”
УРИВОК: Роман постояв хвилинку й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.
— Важко бути людиною… — сказав він.
“Горбатенька дівчинка”
УРИВОК: Цю дівчинку звуть Оля,— сказав директор.— Вона приїхала до нас здалеку. Хто поступиться їй місцем на першій парті? Бачите, яка вона маленька?
“Дівчинка і ромашка”
УРИВОК: А он та Волошка — товаришка Весняного Вітру. Він першим щоранку прилітає до Волошки, будить її і шепоче: «Прокинься!» Квітка не могла б жити, якби вона була нічиєю.
“Де беруться краплинки”
УРИВОК:Від зачудування бурулька розхвилювалася й заплакала. Але ось що сумно: ніхто не знав, чого бурулька плаче. Всі думали, що вона тане.
“Добре слово”
УРИВОК: Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине серце забилось частіше, щічки порозовішали, а в очах засяяла радість.
“Жайворонок сонечку допомагає”
УРИВОК: — Як же він допомагає? — Здивувалась дівчинка.
— Коли жайворонок летить в синє небо, воно стає теплішим.
“Іменини”
УРИВОК: У нас сьогодні бабуся хвора. Тому іменинного обіду не буде. Поздоровляю тебе, Ніно, з днем народження. Моє тобі побажання: будь справжньою людиною.
“Кінь утік”
УРИВОК: Віталик почервонів. Тепер він зрозумів, що вчинив негарно.
“Камінь”
УРИВОК: Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмару пилюки.
«Де ж воно все поділося?» — подумав дідусь.
“Красиві слова і красиве діло”
УРИВОК: А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку й одягнув суху. Гарні не красиві слова. Гарні — красиві діла.
“Легенда про золоте зернятко істини”
УРИВОК: Пішов старший брат по землі, побудував Щастя для всіх людей. І став Могутнім і Непереможним. Тому що він — Вільна Людина.
“Ледача подушка”
УРИВОК: Схопилась Яринка, швиденько одяглася, взяла подушку, винесла на подвір’я, поклала на лавку — та кулачками її, кулачками. Повернулася до хати, поклала подушку на ліжко — та й умиватися. А дідусь у вуса посміхається.
“Лижі й ковзани”
УРИВОК: Настали морози, а снігу немає. Замерз ставок. Катається Євген на ковзанах, а Борис сидить вдома з лижами.
“Лялька під дощем”
УРИВОК: Витри ж і Зою… Як же це ти її забула на лавці?
— Ніколи більше цього не буде, матусю…
“Мишкові купили велосипед”
УРИВОК: Залишилися кататися й після уроків. Велосипед переходив з рук у руки. До четвертої години накаталися всі.
“Ніна і Гусак”
УРИВОК: А Ніна все йшла до нього і йшла стежкою й дивилася сміливо, думаючи: не боюсь я тебе, гусаче. Гусак злякався, зійшов з стежки, побіг, оглядаючись, по траві, а за ним побігли гуси й гусенята.
“Навіщо кажуть “Спасибі”
УРИВОК: Хлопчик замислився. Він ще ніколи не думав над цією мудрою істиною. Тепер саме час був подумати: дорога через ліс ще довга.
“Найгарніша мама”
УРИВОК: Почула його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела до рідного гнізда. Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була найгарніша.
“Намисто з чотирма променями”
УРИВОК: Про себе, про свою хворобу Дівчинка забула. А коли всі стали щасливими, вона стала найщасливіша, і хвороба залишила її.
“Не загубив, а знайшов”
УРИВОК: Наприкінці робота йшла все краще й краще. Та коли син загнав заступ в землю, щоб перекинути останній шматок ґрунту, він зламавсь.
“Образливе слово”
УРИВОК: — Хочу забути, Сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається.
“Пелюстка і Квітка”
УРИВОК: Ось така, бачте, казка. Квітка і без однієї пелюстки квітка. А пелюстка без квітки — ніщо.
“По волосинці”
УРИВОК: Петрик стояв задуманий. Через хвилину він сказав:
— Бабусю, я нестиму з лісу ваше пальто…
“Правда буває гірша за неправду”
УРИВОК: Але ж мені дуже їсти хотілося… Сказати — не голодний… Це ж неправда. Хіба ж неправду можна говорити?
— Правда іноді буває гірша за неправду, — каже мати.
“Пурпурова квітка”
УРИВОК: — А чого ж ти не пурпурова? Чого ти біла, небо — блакитне, а дерево — зелене?
— Якби все в світі було однакове, то не було б і краси, — відповіла Каштанова Квітка.
“Розділена радість”
УРИВОК:— Ой, як же це добре! — зрадів Костя. — Біля нашої хати в бору вже зацвіли проліски. Зайдемо після уроків до нас, нарвемо пролісків і понесемо твоєму таткові.
“Скажи людині: “Доброго дня!”
УРИВОК: І хлопчик побачив: усе довкола змінилось. Сонце засяяло яскравіше. Верховіттям дерев пробіг легенький вітерець, і листя заграло, затремтіло. У кущах заспівали пташки — раніше їх і не чути було.
“Склянка води”
УРИВОК: Потім усе життя Юрка мучили докори сумління. Він думав: дідусь, мабуть, помер тому, що не було води. Йому хотілося пити, а в склянці — ні краплини. А він у м’яч грав із хлопцями.
“Скупий”
УРИВОК: Минув рік, весняне сонце збудило землю, зазеленів виноград. Живим пагонам так хотілося до сонця, такий ненависний був високий паркан, що вони повалили його.
“Соловей і Жук”
УРИВОК: — Скажи, дівчинко, кого треба залишити в світі — Солов’я чи Жука?
— Хай собі будуть і Соловей, і Жук,— відповіла дівчинка. Тоді подумала й додала: — Як же можна без Жука?
“Співуча пір’їнка”
УРИВОК: Багато років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто він згадував Стрепета, думав: «У кожної людини є своя співуча пір’їнка. Нещасливий той, у кого такої пір’їнки немає».
“Суниці для Наталі”
УРИВОК: Андрійко й сам не знає, чому йому соромно. Наступного дня він все ж узяв із дому пакуночок суниць. Коли вже закінчились уроки, він підійшов до Наталі.
“Ті самі слова”
УРИВОК: Такі холодні, крижані, безсердечні були цi слова. Андрійко з великим небажанням пішов по воду. Витяг, повне відро, сів біля колодязя и довго сидів. Не хотілося йти до діда Карпа.
“Тихо, бабуся відпочиває”
УРИВОК: Прийшла зі школи маленька Галинка. Відчинила двері, щось хотіла весело сказати мамі. А мама насварилася на неї пальцем і Галинка тихенько підійшла до столу, поклала книжки.
“Усмішка”
УРИВОК: Дівчинка насторожилась і запитливо глянула в її очі. Бабуся усміхнулась. І такою доброю та щирою була усмішка, що цілий світ навколо дівчинки знову ожив, заграв, заспівав, переливаючись різними барвами.
“Хлопчик і дзвіночки конвалії”
УРИВОК: Хлопчик подивився на Дзвіночки Конвалій. Вони були прекрасні. Вони були схожі й на біту хмаринку, і на крило голуба, і ще на щось дивно красиве. Хлопчик усе це відчував, але сказати не зміг.
“Хто кого веде додому”
УРИВОК: Постояв трохи Василько й повернувся до хати. А Толик пішов глибоким снігом у сусіднє село й повернувся з лікарем.
“Чого синичка плаче?”
УРИВОК: Поліз Мишко на осокір, прив’язав до гілки мотузку. Стали на гойдалку Мишко й Оля, та й ну собі гойдатися. Гойдаються діти, й осокір гойдається. Гойдаються діти, а навколо них синичка літає та й співає, співає.
“Що посієш, те й пожнеш”
УРИВОК: Що посієш, те й пожнеш, — говорить наше українське прислів’я. Посіяв байдужість — пожав зневагу. Птахи зневажають тих, хто байдужий до них.
“Щоб ти став кращим”
УРИВОК: Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості.
“Я хочу сказати своє слово”
УРИВОК: Діти притихли. Вони враз побачили в небі те, чого не бачили досі: «Небо сумне… Небо тривожне… Небо зажурене… Небо холодне…»
“Яблуко в осінньому саду”
УРИВОК: Віддали їй яблуко. В маминих очах сяяла радість. Мама розрізала яблуко і дала дівчаткам по половинці.
“Як Їжачок готувався до зими”
УРИВОК: Захотілось йому знайти товариша. Пішов в ліс, зустрів Зайчика. Але не хоче зайчик іти в хатинку Їжачка. І сіра Мишка не хоче, і Ховрашок. Тому, що у них свої нірки є.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Казки Михайла Стельмаха: велика підбірка для дітей