Головна Школярі Л. Керролл. «Аліса в Країні Чудес». Розділ 12

Л. Керролл. «Аліса в Країні Чудес». Розділ 12

mamabook
888 Переглядів

ТОП-7 детских книг, которые стоит прочесть этим летом

 

РОЗДІЛ 12. Свідчить Аліса

— Я тут! — гукнула Аліса і, геть забувши, як вона виросла за останні кілька хвилин, підхопилася так рвучко, що подолом спідниці змела з лави всіх присяжних просто на голови публіці. Бідолахи заборсалися на підлозі, наче золоті рибки з акваріума, якого вона перекинула ненароком на минулому тижні.

— Ой, даруйте — зойкнула перестрашена Аліса й кинулася гарячкове їх підбирати.

Їй і досі не йшов з голови випадок із золотими рибками, і чомусь здавалося, що коли присяжних негайно не позбирати й не посадовити назад, вони неодмінно повмирають.

— Суд не продовжить роботи, — оголосив Король замогильним голосом, — доки всі присяжні не будуть на своїх місцях.

— Усі! — повторив він з притиском і блимнув спідлоба на Алісу.

Аліса глянула на лаву й побачила, що зопалу посадовила Ящура Крутихвоста догори ногами, і тепер бідолаха тільки скорботно помахував хвостиком, неспроможний перевернутися.

Вона мерщій вихопила його звідти й посадовила як слід. “А втім, це йому мало допоможе, — сказала вона подумки. — Вниз головою чи вгору — користь однакова”.

Тільки-но присяжні трохи очуняли й повіднаходили свої таблички та пера, вони заходилися завзято писати історію цього нещасливого випадку — всі, окрім Ящура, який, видно, був надто ошелешений, аби щось робити. Він тільки сидів, роззявивши рота і вп’явши очі у стелю.

— Що тобі відомо по суті справи? — звернувся Король до Аліси.

— Нічого, — відповіла вона.

— Зовсім нічого? — напосідав Король.

— Зовсім, — повторила Аліса.

— Це дуже важливо! — відзначив Король для присяжних.

Ті вже кинулись були писати, коли це втрутився Білий Кролик.

— Неважливої Ваша величність, звісно, це мали на увазі, чи не так? — проказав він вельми шанобливо, хоч лице йому кривилося в жахливих гримасах.

— Я Неважливо, так, так, звичайно, я це мав на увазі — квапливо поправився Король і забубонів собі під ніс: “Важливо-неважливо, важливо-неважливо…” — мовби пробував на вагу, котре слово краще.

Дехто з присяжних записав “важливо”, дехто “неважливо”.

Аліса це дуже добре бачила, бо вже виросла так, що могла легко зазирнути до їхніх табличок. “Але яке це має значення”, — вирішила вона про себе.

Зненацька Король, який ось уже кілька хвилин грамузляв щось у записнику, вигукнув:

— Тихо! — і зачитав:

“Закон Сорок другий. Всім особам заввишки в одну милю* і вищим покинути судову залу”.

Всі прикипіли очима до Аліси.

— Це я — заввишки в одну милю? — перепитала Аліса.

— Так, — сказав Король.

— А, може, і в дві, — докинула Королева.

— Ну й нехай, але я не вийду, — сказала Аліса. — Тим більше, що це не правильне правило — ви його щойно вигадали.

— Це найдавніший закон у записнику, — заперечив Король.

— Тоді це мав би бути Закон Перший.

Король зблід і поквапливо згорнув записника.

— Обміркуйте вирок, — тихим тремтячим голосом звернувся він до присяжних.

— Даруйте, але це ще не все, ваша величносте, — підскочив до нього Білий Кролик. — Ось письмове свідчення, щойно знайдене.

— І що там? — спитала Королева.

— Я ще не дивився, — відповів Кролик, — але, схоже, це лист, написаний підсудним до… до когось.

— Звичайно, до когось, — озвався Король, — бо писати до нікого було б, знаєте, просто неграмотно.

— А кому він адресований? — запитав один з присяжних.

— Нікому. Зверху взагалі нічого не написано, — відповів Кролик, розгортаючи аркуш, і додав:

— Та це ніякий і не лист, це — вірш.

— Написаний рукою підсудного? — поцікавився інший присяжний.

— Ні, — відповів Кролик, — і це мене найбільше дивує.

(Присяжні спантеличились.) 

— Він, певно, підробив чужу руку, — вирішив Король.

(Обличчя присяжних просвітліли.)

— Даруйте, ваша величносте, — озвався Валет, — я вірша не писав, і ніхто цього не доведе: там нема мого підпису.

— Якщо ти не поставив підпису, — зауважив Король, — то тим гірше для тебе. Без сумніву, ти мав якийсь лихий намір, — інакше підписався б, як усі порядні люди.

Ці слова зняли бурю оплесків: вперше за цілий день Король озвався справді розумним словом.

— Це доводить його провину! — мовила Королева.

— Нічого це не доводить! — сказала Аліса. — Ви ж навіть не знаєте, про що той вірш.

— Читай вірша! — звелів Король.

Білий Кролик надяг окуляри.

— Звідки починати, ваша величносте? — запитав він.

— З початку, — глибокодумно відповів Король, — і читай до кінця. А тоді — закінчуй.

І Білий Кролик прочитав такого вірша:

Я знаю від них, що ви в неї були

Й сказали про всіх навпростець.

Вважає вона, що я гідний хвали,

з мене поганий плавець.

Він їм передав, що я не пішов

(Ми знаємо, звідки й куди):

Якщо вона справу порушить ізнов,

То вам не минути біди.

Я дав їй один, вона йому — два,

А ви нам, здається, три.

Та всі повернулись від нього до вас.

Все ясно: крути — не крути.

Коли ж доведеться мені чи їй

Відповідати за те,

Він вірить, що ви їх, як нас колись,

воленьку віддасте.

Ще доки на неї дур не найшов,

ви в понятті моїм

муром, який недоречно зійшов

Між нами, між ними й між ним.

Що їй вони любі — йому не кажіть,

(Ціну треба знати словам):

До вічного віку секрет бережіть,

Мені лиш відомий та вам.

— Це найважливіше свідчення, яке ми сьогодні чули, — потер руки Король. — Отож нехай присяжні…

— Якщо хтось із них розтлумачить цей вірш, — перебила його Аліса (за останні хвилини вона так виросла, що вже анітрохи не боялася перебити Короля), — я дам йому шість пенсів. Я не бачу в ньому ані крихти глузду!

Присяжні занотували в табличках: “Вона не бачить у ньому ані крихти глузду”, — але розтлумачити вірш не зохотився ніхто.

— Якщо у вірші нема глузду, — сказав Король, — то нам і гора з пліч, бо тоді не треба його й шукати. 

Він розправив аркуш на коліні і, заглядаючи туди одним оком, додав:

— А втім, а втім… Певний глузд, бачиться, тут усе-таки є… “Хоч з мене поганий плавець”?.. Ти теж чомусь не любиш плавати, га? — звернувся він до Валета.

Валет сумно похитав головою.

— Хіба по мені видно? — запитав він. (Не видно було б хіба сліпому — він був картонний.)

— Поки що сходиться, — сказав Король і далі забурмотів. — “Ми знаємо, звідки й куди…” — це, звісно, стосується присяжних… “Я дав їй один, вона йому — два” — то ось що він робив із пиріжками!..

— Але далі сказано: “Та всі повернулись від нього до вас”, — зауважила Аліса.

— Певно, що повернулись! — тріумфально вигукнув Король, показуючи на таріль з пиріжками. — “Все ясно, крути — не крути…”

— А далі це: “Ще доки на неї дур не найшов…” На тебе ж, любонько, здається, ніколи дур не находить? — звернувся він до Королеви.

— Ніколи! — ревнула Королева й пожбурила чорнильницею в Ящура.

(Горопашний Крутихвіст облишив був писати пальцем, побачивши, що це марна трата часу, але тепер, коли чорнило патьоками стікало йому по обличчю, почав підставляти пальця під нього і знову гарячково водив ним по табличці.)

— Правда, не находить? — перепитав Король, лукаво мружачи очі.

— Ні! Ні! — затупотіла ногами Королева.

— Тоді суддя тут правди не знаходить, — сказав Король, з усміхом обводячи очима залу.

Запала гробова тиша.

— Це каламбур, — ображено додав він, і всі засміялися.

— Нехай присяжні обміркують вирок, — повторив Король уже чи не вдвадцяте за день.

— Ні, ні! — урвала Королева. — Спершу страта, а тоді вирок!

— Нісенітниця! — голосно вигукнула Аліса. — Як могло вам таке прийти в голову!

— Замовкни! — крикнула Королева, буряковіючи.

— Не замовкну! — відповіла Аліса.

— Відтяти їй голову! — вереснула Королева.

Ніхто не ворухнувся.

— Та хто вас боїться! — сказала Аліса, яка на той час уже виросла до своїх звичних розмірів. — Ви ж просто колода карт!

Тут раптом усі карти знялися в повітря й ринули на неї. Аліса ойкнула — чи то з переляку, чи спересердя, — почала від них відбиватися і… побачила, що лежить на березі, поклавши голову сестрі на коліна, а та обережно змахує їй з обличчя сухі листочки, звіяні вітром з найближчого дерева.

— Алісо, люба, прокинься! — сказала сестра. — Та й довго ж ти спала!

— Зате який дивний сон я бачила! — сказала Аліса і стала переповідати все-все, що їй запам’яталося з незвичайних пригод, про які ти щойно прочитав. 

Коли вона скінчила, сестра поцілувала її, мовивши:

— Що й казати, моє золотко, сон і справді дивний. Але вже вечоріє — біжи-но пити чай.

Аліса підвелася і щодуху побігла додому, не перестаючи дивуватися, який же чудовий їй наснився сон.

А сестра так і залишилася сидіти, підперши голову рукою. Вона дивилася, як сідає сонце, і думала про малу Алісу, про всі її дивовижні пригоди, аж поки й сама не поринула в сон…

І найперше наснилася їй сама Аліса: тендітні руки малої знов обплели її коліна, а ясні, жваві оченята заглядали їй у вічі… Вона чула всі відтінки її голосу, бачила, як Аліса звично стріпує головою, відкидаючи непокірні пасма волосся, що вічно спадали їй на очі. І доки вона отак уважно слухала (так їй, принаймні, здавалося), все довкола стало оживати й повнитися чудернацькими істотами з Алісиного сну…

Ось пробіг Білий Кролик, шелеснувши високою травою біля самих її ніг… десь у сусідньому ставку захлюпотілася, тікаючи, нажахана Миша… чутно було, як дзенькають чашки на нескінченній гостині Шаленого Зайця та його приятелів… як пронизливо верещить Королева, посилаючи на страту своїх безталанних гостей… і знов дитина-порося чхала на колінах у Герцогині, а довкола брязкали тарілки та полумиски… знову в повітрі чувся Грифонів крик, порипування Ящурового [120] пера та кректання придушених морських свинок, зливаючись із далекими схлипами горопашного Казна-Що-Не-Черепахи…

Отак сиділа вона, приплющивши очі, й майже вірила у країну чудес, хоча знала, що досить їх розплющити, і все знову стане цілком звичайним: то просто вітер шелестітиме травою, і під його подмухами братиметься жмурами й шарудітиме очеретами сусідній став; дзенькіт чашок стане дзеленчанням дзвіночків на шиях овець, а верески Королеви — голосом вівчарика; чхання немовляти, Грифонів крик та решта чудних звуків зіллються в гармидер селянської господи, а далеке мукання корів заступить тяжкі схлипи Казна-Що-Не-Черепахи…

А далі вона уявила собі, як її мала сестричка стане колись дорослою жінкою і, зберігши до зрілих літ щире й лагідне дитяче серце, збере довкола себе інших дітей і засвічуватиме їм оченята своїми незвичайними оповідями. Можливо, розповідатиме вона їм і про Країну Чудес, що наснилася їй багато років тому; вона перейматиметься їхніми нехитрими жалями і простими радощами, пам’ятаючи своє власне дитинство і щасливі літні дні…

 

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 1

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 2

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 3

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 4

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 5

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 6

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 7

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 8

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 9

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 10

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 11

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 12

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)


Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!

Читайте також