Головна Школярі Л. Керролл. «Аліса в Країні Чудес». Розділ 4

Л. Керролл. «Аліса в Країні Чудес». Розділ 4

mamabook
4269 Переглядів

книги, читает, чтение, учеба, школа, библиотека, учебники

 

РОЗДІЛ 4. Кролик крутить Крутихвостом

Але то був Білий Кролик. Він тихо дріботів назад, тривожно роззираючись на всі боки, мовби чогось шукав. Аліса розчула, як він мурмоче сам до себе:

— Герцогиня! Ой, Герцогиня! Бідні мої лапки! моя шкурка! мої вусики! Вона ж мені голову зніме! І де я міг їх загубити, де?

Аліса миттю здогадалася, що він шукає віяло й білі лайкові рукавички — і, добра душа, сама кинулася їх шукати. Але ні віяла, ні рукавичок ніде не було. Після купання в озерці все довкола здавалося іншим, а коридор зі скляним столиком та дверцятами щез без сліду.

Невдовзі Кролик примітив Алісу, що нишпорила туди-сюди, і визвірився на неї:

— Гей, Мері Ен! Ти що тут робиш? Ану біжи додому та принеси мені пару рукавичок і віяло! Одна нога — тут, друга — там!

З переляку Аліса гайнула, куди вказував Кролик, навіть не пояснюючи йому в яку оману він упав.

“Він переплутав мене з покоївкою, — думала вона на бігу. — Ото здивується, коли втямить, хто я насправді! А втім, я принесу йому віяло й рукавички, — звісно, якщо знайду”.

Ледве вона це подумала, як попереду виринув чепурний будиночок, на дверях якого блищала мідна табличка з написом: “Б.КРОЛИК, ШЛЯХТИЧ”. 

Аліса ввійшла без стуку і поспішила нагору. Вона страшенно боялася, що стріне справжню Мері Ен, і та нажене її раніше, ніж вона знайде віяло й рукавички.

— Чи ж не чудасія? — думала Аліса. — Опинитися на побігеньках у Кролика! Ще трохи — і я стану служницею в Діни!

І вона почала уявляти, як би це виглядало.

— “Панно Алісо! Негайно одягайтеся на прогулянку!” — “Зараз, зараз, нянечко! Я тут, поки вернеться Діна, стережу нірку, щоб не втекла миша”.

“А втім, хтозна, чи Діну триматимуть у домі, якщо вона отак попихатиме людьми!” — додумала думку Аліса.

Тим часом вона опинилася в охайному покоїку, де на столі біля вікна побачила (як і сподівалася) віяло й дві чи три пари білих рукавичок. Вона взяла все, що мала взяти, і вже збиралася бігти назад, як раптом побачила біля дзеркала невеличку плящину. Цього разу ніякого “ВИПИЙ МЕНЕ” на ній не було, проте Аліса її відкоркувала й приклала до губ.

— Я вже знаю, — подумала вона, — досить мені щось випити чи з’їсти — так і вродиться якесь диво! Подивимося, що буде цього разу? Я б не проти знову підрости — так нелегко бути дрібнолюдком!

Так воно й сталося, і то далеко швидше, ніж гадалося. Не встигла Аліса випити й півпляшечки, як відчула, що впирається головою у стелю. Довелося їй нагинатися, щоб не скрутити собі в’язів. Вона похапцем поставила плящину на місце. 

— Ой, як шкода, що я стільки відсьорбнула! — сказала Аліса. — Сподіваюся, що далі не ростиму… вже й так у двері не пролажу…

Гай-гай! Запізно було шкодувати! Вона все росла й росла, і за якусь часину мусила стати навколішки. Далі й цього вже було не досить, тож Аліса спробувала лягти, впершись одним ліктем у двері, а другий заклала за голову. Та вона все росла й росла, і останнє, на що спромоглася — це виставити руку в вікно, а ногу — в комин.

“Я й ворухнутися не можу. Що ж то тепер зі мною буде?” — подумала Аліса.

На щастя, дія чарівного напою на цьому припинилася. Вона вже не росла. Правда, зручніше їй від цього не стало, та й надії вибратися звідси майже не було, тож не дивно, що вона засумувала.

— Як гарно було вдома, — думала бідна Аліса. — Там тебе ніколи не вижене під стелю і ніхто тобою не поштуркує — ніякі миші та кролики. І треба ж було мені плигати в ту кролячу нору?..

— А все ж… а все ж… тут, знаєте, доволі цікаво живеться! Подумати тільки — що я пережила! Читаючи казки, я гадала, що такого на світі просто не буває, а тут — ось воно! Про мене конче треба написати книжку, конче! Я й сама напишу, коли виросту велика…

— А втім, я й так уже велика, — скрушно додала вона. — Принаймні тут рости вже нікуди.

— Що ж воно виходить, — думала Аліса, — невже я ніколи не постаршаю? З одного боку, це непогано — ніколи не бути бабусею… Але… вічно вчити уроки!.. О ні, не хочу!

— Дурненька Алісо! — розраювала вона саму себе. — Як же тут вчити уроки? Тут і для тебе місця бракує — не те що для підручників!

Отак вона розмовляла, виступаючи то від однієї, то від іншої сторони, і з цього всього виходила не найгірша розмова.

Коли це раптом знадвору озвався чийсь голос. Аліса вмовкла і стала дослухатися.

— Мері Ен! Мері Ен! — гукав голос. — Ти несеш рукавички, чи ні?

Відтак почулося легке дріботіння по сходах. Аліса здогадалася, що то Кролик повернувся на її розшуки. Геть забувши, що тепер вона у тисячу разів більша за нього і боятися його смішно, Аліса так затремтіла, аж будинок заходив ходором.

Кролик був уже під дверима і спробував їх відчинити, та що двері відчинялися досередини і були підперті Алісиним ліктем, то в нього нічого не вийшло. Аліса почула, як Кролик пробубонів:

— Що ж, обійду кругом і залізу через вікно.

“Як рак на горі свисне!” — подумала Аліса.

Підождавши, аж поки Кролик, як їй видалося, завовтузився під самим вікном, вона зненацька виткнула руку і хапнула нею наосліп. Вхопити їй нікого не пощастило, але почувся легенький вереск, щось гупнуло й відразу брязнуло розбите скло. Аліса зробила висновок, що Кролик, мабуть, чи не впав у парник з огірками.

Далі почувся гнівний голос (Кроликів): 

— Пете! Пете! Егей! Де ти?

А тоді, у відповідь, зовсім незнайомий їй голос:

— Я тут! Яблучка викопую, ваша вельможносте!

— Яблучка він викопує! — роззлостився Кролик. — Знайшов роботу! Краще допоможи мені вибратися звідси!

(Знову задзвеніло розбите скло).

— А тепер скажи мені, Пете, що це там, у вікні?

— Що ж, ваша вельможносте, як не рука! (У нього вийшло “мильможносте”.)

— Рука? Телепень! Ця “рука” заткала ціле вікно!

— Та ж ціле, ваша мильможносте. Але однаково це рука.

— Так чи так, а робити їй там нічого! Іди й прибери її!

Запала довга мовчанка, і до Аліси лиш час від часу долітали тихі вигуки:

— Ох, не до душі вона мені, ваша мильможносте, не до душі!

— Роби, що тобі звелено, страхопуде!

Тут Аліса знову розчепірила долоню і знову хапнула повітря. Цього разу почулися два тихесенькі верески і брязнула ціла купа розбитого скла.

“Скільки у них тих парників? — подумала Аліса. — І що вони робитимуть далі? Спробують витягти мене через вікно?.. Будь ласка, буду тільки рада. Мені зовсім не кортить тут засиджуватися”.

Вона ще трохи послухала, проте надворі було тихо. Нарешті почувся рип візка і гомін багатьох голосів.

— А де друга драбина? 

— Таж мені загадано принести лише одну, другу Крутихвіст тарабанить…

— Крутихвосте, тягни-но, голубе, її сюди!

— Ставте їх отут, на цьому розі!

— Або ні, спершу сточіть їх мотузкою.

— Та вони ж не сягають навіть до половини!

— Ет, якось воно буде! Не вередуй!

— Гей, Крутихвосте, лови мотузку!

— А дах же витримає?

— Вважай, там одна черепичина їздить!..

— Уже поїхала! Падає!..

— Голови, голови бережіть!

Почувся гуркіт.

— Чия це робота?

— Чия ж іще? Мабуть, Крутихвостова.

— А хто полізе в димар?

— Тільки не я! Лізь сам!

— Еге, нема дурних!

— Полізе Крутихвіст!

— Гей, Крутихвосте, пан велить тобі лізти в димар!

— Овва! — сказала про себе Аліса. — Виходить, Крутихвіст ще й у димар має лізти? Мабуть, він у них за попихача! Я йому не заздрю… Димар, звичайно, вузькуватий, а все ж, гадаю, підхвицьнути його якось та вдасться!

Вона просунула ногу чимдалі в димар і чекала, аж поки десь там, над самим її черевиком, щось зашкряботіло й завовтузилося (що то була за істота, годі було вгадати).

“А ось і Крутихвіст!” — сказала вона сама до себе і дриґнула ногою. — Цікаво, що буде далі”. 

Перше, що вона почула, був цілий хор голосів:

— Дивіться, дивіться! Крутихвіст летить!

Потім Кроликів голос:

— Гей, там, біля живоплоту, ловіть його!

Після чого запала тиша й знову вибухнув схвильований лемент:

— Підведіть йому голову!

— А тепер — горілки!

— Гляди, щоб, бува, не захлинувся!

— Ну що, старий? Що там сталося? Кажи!..

Нарешті озвався кволий писклявий голосочок. (“Крутихвіст” — здогадалася Аліса.)

— Я й сам до пуття не знаю… Годі, дякую, мені вже легше… Але в голові й досі гуде… Важко говорити… Знаю тільки, що мене хтось буцнув, і я шугонув угору, як повітряний змій.

— Так воно й було, друзяко! — підтвердили інші.

— Треба спалити будинок! — пролунав Кроликів голос.

— Тільки спробуйте! — крикнула щосили Аліса. — Я напущу на вас Діну!

Умить залягла гробова тиша.

— Цікаво, що вони робитимуть далі? — подумала Аліса. — Якби мали глузд, то розібрали б дах.

За хвилю-другу надворі знову зчинилася веремія, й Аліса почула Кроликову команду:

— На початок вистачить однієї тачки.

“Тачки з чим?’ — подумала Аліса.

Проте довго гадати їй не довелося, бо тієї ж миті у вікно пороснув цілий град камінців, і декотрі з них поцілили їй в обличчя. 

“Пора покласти цьому край!” — вирішила Аліса й гукнула:

— Раджу вам цього не робити!

Знову залягла мертва тиша. Аліса не без подиву завважила, що камінці на підлозі один за одним обертаються на крихітні тістечка.

Враз її осяяло.

“Якщо я з’їм одне, — подумала вона, — то воно, без сумніву, вплине на мій зріст.

Збільшити — не збільшить, це очевидно, але зменшити, мабуть, може…”

З цими словами вона проковтнула одне з тістечок і з радістю помітила, що відразу почала маліти. Щойно Аліса поменшала так, що могла пройти у двері, вона кинулася надвір, де побачила ціле збіговисько дрібних тваринок та птахів. Посередині лежав горопаха Ящур Крутихвіст. Пара морських свинок підтримувала його попід пахви і напувала чимось із пляшечки. Забачивши Алісу, всі вони так і ринули до неї, але вона пустилася тікати і невдовзі щасливо дісталася до густого лісу.

— Найперше, що мені треба зробити, — розмірковувала Аліса, блукаючи між деревами, — це стати такою, як завжди. — А друге — знайти дорогу до чарівного саду. Мабуть, кращого плану годі й придумати.

План і справді виглядав блискуче — був складений просто і ясно. Єдина складність полягала в тому, що Аліса уявлення не мала, як підступитися до його виконання. Вона тривожно нишпорила очима між дерев, аж раптом над самою її головою хтось голосно дзявкнув. Аліса сквапно підвела голову. Згори великими круглими очима на неї зирило велетенське щеня, несміливо простягаючи до неї лапу.

— Ох, ти ж моя цюця! — улесливо озвалася Аліса і спробувала навіть посвистіти. Проте сама аж стерпла від думки, що це щеня може бути голодним, і тоді йому нічого не варто буде схрумати її разом з усіма її лестощами.

Ледве тямлячи, що вона робить, Аліса підняла якусь ломачку і простягла щеняті. Щеня радісно дзявкнуло, високо підскочило на всіх чотирьох і кинулося на ломачку, вдаючи, ніби хоче її пошматувати. Аліса, насилу стримуючись, щоб не кинутися навтікача, гулькнула за високе будячиння. Та щойно вона з-за нього визирнула, як щеня вчинило новий наскок, і з поспіху беркицьнулося через голову.

Алісі здавалося, ніби вона бавиться з конем-ваговозом — першої-ліпшої хвилини можна було втрапити під його копита! Вона знову шмигнула за будяк.

Щеня тим часом розпочало цілу низку коротких нападів на ломачку: відбігало назад набагато далі, ніж посувалося вперед, і весь час гавкало. Нарешті, важко відсапуючи, воно сіло віддалік, висолопивши язика і приплющивши великі очі. Кращої нагоди для втечі годі було й уявити. Аліса миттю пустилася навтікача і гнала, аж доки почала задихатися з утоми. Щенячий гавкіт завмер у далині.

— А все ж яке втішне щенятко! — мовила Аліса, знеможено спершись на квітку жовтцю і обмахуючись одним з листочків. — Ех, яких тільки трюків не навчила б я його, якби… якби була… Ой, мало не забула — мені ж треба трохи підрости! Ану лиш поміркуймо, як його зробити?.. Гадаю, треба чогось випити або з’їсти. Але чого саме?

І справді, ЧОГО? Аліса оглянула всі довколишні квітки й стеблинки, але не завважила нічого такого, що надавалося б до їжі чи до пиття.

Поблизу ріс великий гриб, трохи більший за саму Алісу, і, коли вона обстежила його скрізь — і знизу, і згори, і справа, і зліва, їй спало на думку, що непогано було б також дослідити його і зверху.

Зіп’явшись навшпиньки, Аліса зиркнула поверх гриба і зненацька зустрілася очима з велетенською блакитною Гусінню. Згорнувши руки на грудях, Гусінь сиділа на шапинці й статечно курила довгу кальянову люльку, не звертаючи жодної уваги на те, що діється довкола.

 

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 1

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 2

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 3

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 4

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 5

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 6

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 7

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 8

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 9

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 10

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 11

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 12

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)


Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!

Читайте також