Головна Школярі Л. Керролл. «Аліса в Країні Чудес». Розділ 9

Л. Керролл. «Аліса в Країні Чудес». Розділ 9

mamabook
1135 Переглядів

книги, учеба, школа, чтение, читает

 

РОЗДІЛ 9. Розповідь Казна-Що-Не-Черепахи

— Яка я рада знов тебе зустріти, ясочко моя! — вигукнула Герцогиня, ніжно беручи Алісу під руку й ведучи її углиб саду.

Алісі було приємно бачити Герцогиню в доброму гуморі, і вона подумала, що, можливо, то тільки від перцю вона так озвіріла тоді на кухні.

— Коли я буду Герцогинею, — сказала собі Аліса (щоправда, без особливої певності), то не триматиму в себе на кухні ані перчини. Юшка смачна й без перцю. Можливо, саме від лютого перцю люди стають такі сердиті, — провадила вона, щаслива, що відкрила нове правило. — Від гірчиці — гіркне на душі, від кориці — починаєш усім коритися, від звіробою — визвірюються, а… а зате від карамелі чи інших цукерок діти стають солодкі-пресолодкі! Шкода, що люди цього не знають, — інакше були б не такі скупі на цукерки…

Замріявшись, Аліса зовсім забула про Герцогиню і ледь здригнулася, коли біля самого вуха почувся її голос.

— Ти так задумалася, любонько, що й язик проковтнула. Звідси мораль… Забула яка, але зараз пригадаю…

— А, може, її тут і нема, — відважилася на сумнів Аліса.

— Що ти, що ти, дитино! — сказала Герцогиня. — Мораль є у всьому, треба тільки вміти й знайти.

З цими словами вона щільніше пригорнулася до Аліси, зручно спершись своїм підборіддям їй на плече.

Аліса не була в захваті від такої близькості: по-перше, Герцогиня скидалася на справжню почвару, а по-друге — її підборіддя було на диво гостре. Та що вдієш? — вона хотіла бути чемною, тож терпіла, як могла.

— Здається, гра їм стала трохи любіша, — зауважила Аліса, щоб хоч якось підтримати розмову.

— О саме так! — погодилася Герцогиня, — а звідси мораль: “Любов єдина крутить світом!”

— А дехто ж казав, — шепнула їй Аліса, — що найголовніше — не пхати носа до чужого проса!

— Ну то й що? Глузд загалом один і той самий, — відказала Герцогиня, впинаючись гострим підборіддям Алісі в плече. — А звідси мораль: хто глузду пильнувати звик, того не підведе язик.

“Як вона любить з усього виводити мораль! — подумала Аліса.

— Ти, мабуть, дивуєшся, чому я не обійму тебе за стан, — озвалася Герцогиня після мовчанки. — Річ у тім, що я не певна в норові твого фламінго. А, може, таки спробувати?

— Він може углитнýти, — обережно відповіла Аліса, анітрохи не прагнучи Герцогининих обіймів.

— Твоя правда, — сказала Герцогиня, — фламінго кусючий, як гірчиця. Звідси мораль: це птиці одного польоту. 

— Гірчиця — не птиця, — зауважила Аліса.

— Знов-таки слушно, — погодилась Герцогиня. — Як ясно ти вмієш висловлюватися!

— По-моєму, гірчиця, особливо мелена — це такий собі порох, — сказала Аліса.

— Ну, звісно ж, — притакнула Герцогиня, яка, здавалося, ладна була погоджуватися з кожним Алісиним словом. — Тут неподалік під горою є великі поклади гірчичного пороху… Звідси мораль: “Не дивись високо — запорошиш око!”

— Ага, вже знаю! — вигукнула Аліса. — Гірчиця — овоч. Щоправда, на овоч не схожа, але овоч.

— Цілком згодна! — сказала Герцогиня. — Звідси мораль: кожному овочу — нрав і права. Або простіше: ніколи не думай про себе інакше, ніж це може здатися іншим, щоб те, чим ти був або міг бути, не було чимось іншим, ніж те, чим ти здавався або міг здаватися іншим, коли був іншим.

— Мабуть, я зрозуміла б краще, — якнайчемніше мовила Аліса, — якби могла це занотувати. На слух важко вхопити нитку.

— Це ніщо проти того, що я могла б сказати, якби розохотилась, — запишалася Герцогиня.

— Тільки, будь ласка, не завдавайте собі більшої мороки, — благально мовила Аліса.

— Яка там морока! — вигукнула Герцогиня. — Дарую тобі все, що я досі сказала.

“Ба, яка щедра! — подумала Аліса. — Щастя, що таких дарунків не підносять на дні народження!”

Але сказати це вголос у неї забракло духу. 

— Ми знову задумались? — мовила Герцогиня, ще раз штрикнувши її підборіддям.

— А чом би мені й не думати? — сказала Аліса, відчуваючи, що починає дратуватися.

— А чом би свині не літати? — сказала Герцогиня. — Звідси мо…

Але тут, на превеликий Алісин подив, Герцогиня змовкла, а рука, що тримала її під лікоть, затремтіла. Аліса звела очі: перед ними, склавши на грудях руки, стояла Королева, — насуплена, мов грозова хмара.

— Гарний день, ваша величносте… — ледь чутно озвалася Герцогиня.

— Серйозно попереджую, — крикнула Королева, притупуючи ногою. — Або щезаєш ти, або твоя голова. І то негайно! Вибирай!

Герцогиня зробила вибір і щезла з очей.

— Продовжимо гру, — сказала Королева Алісі.

Аліса так налякалася, що, не мовивши й слова, подалася за нею до майданчика.

Решта гостей, скориставшись із відсутності Королеви, спочивали собі в холодочку, та щойно вона з’явилася і нагадала, що кожна згаяна хвилина коштуватиме їм голови, всі негайно повернулися до гри. Королева і далі сперечалася з гравцями і, знай, верещала:

— Зітнути йому голову! Зітнути їй голову!..

Приречених на смерть брали під варту вояки, які задля цього, звичайно, мусили розлучатися з роллю ворітець.

За якихось півгодини на майданчику не лишилося ні ворітець, ні крокетистів: усі вони, окрім королівського подружжя та Аліси, сиділи під вартою в очікуванні страти.

Врешті Королева вгамувалась і, тяжко відсапуючись, озвалася до Аліси:

— Ти вже була в Казна-Що-Не-Черепахи?

— Ні, — відповіла Аліса. — Я навіть не знаю, що воно таке.

— Це те, з чого роблять нечерепаховий суп.

— Зроду такого не бачила і навіть не чула.

— Ну, то ходім, — сказала Королева. — Він тобі про себе розкаже.

Рушаючи, Аліса встигла почути, як Король стиха мовив до всього загалу:

— Ви помилувані.

“От і чудово!” — сказала Аліса подумки. (Досі її страшенно гнітило, що аж стількох людей було засуджено до страти.)

Невдовзі вони надибали Грифона, що спав на осонні мертвецьким сном (коли ти не знаєш, що таке Грифон, приглянься до малюнка).

— Вставай, лежню! — наказала Королева. — Відпровадиш цю панну до Казна-Що-Не-Черепахи — хай розповість їй про своє життя. А мені треба вертатися: мушу наглянути, як декому стинатимуть голови!

І вона пішла, залишивши Алісу наодинці з Грифоном. Вигляд цього чудиська трохи насторожив Алісу, але, розміркувавши, що товариство Грифона, мабуть, безпечніше, ніж Королевине, Аліса зосталася. Грифон сів, протер очі і дивився Королеві вслід, аж доки та зникла з очей; відтак захихотів. 

— Смішна! — сказав Грифон чи то до себе, чи до Аліси.

— Хто смішний? — запитала Аліса.

— Таж вона, — відповів Грифон. — То все, бач, її химери: адже досі ще нікого не страчено. Ходім!

“Тільки й чую: ходім! ходім! — думала собі Аліса. — Зроду-віку мене ще не ганяли так, як тут”.

Незабаром, удалині, вони побачили Казна-Що-Не-Черепаху, що сумний та невеселий сидів на прискалку. Підійшовши ближче, Аліса почула його зітхання — такі тужні, наче в нього розривалося серце; Аліса ледь не заплакала з жалю.

— За чим він так тужить? — спитала вона Грифона, і той відповів майже тими ж словами, що й перше:

— То все, бач, його химери: нема йому за чим тужити. Ходім!

І вони підійшли до Казна-Що-Не-Черепахи, який глянув на них повними сліз очима, але не зронив ні слова.

— Оця панна, — сказав Грифон, — хоче послухати твою історію.

— Я їй розповім, — прогугнявив Казна-Що-Не-Черепаха. — Сідайте, і ні пари з уст, аж поки я скінчу.

Вони посідали. Запанувала досить довга мовчанка.

“Цікаво, як йому пощастить скінчити, не почавши?” — чудувалася про себе Аліса.

— Колись, — почав нарешті Казна-Що-Не-Черепаха, глибоко зітхнувши, — я був Не-Аби-Який-Черепаха… 

По цих словах знов залягла довга мовчанка, порушувана час від часу Грифоновим відкашлюванням — ги-кхи! — та тяжкими схлипами Казна-Що-Не-Черепахи. Аліса ладна була вже підвестися й сказати: “Красненько дякую за прецікаву історію”, але передумала і вирішила почекати.

Нарешті Казна-Що-Не-Черепаха трохи заспокоївся і, все ще подеколи схлипуючи, заговорив:

— Коли ми були маленькі, ми ходили в море до школи. Учила нас стара Черепаха: ми звали її Черешапкою…

— Чому Черешапка, коли вона — Черепаха? — спитала Аліса.

— Як то чому? Бо вона завжди ходила у шапці, — розсердився Казна-Що-Не-Черепаха. — Яка ж бо ти нетямуща!

— Посоромилась би ставити такі дитячі запитання, — докинув Грифон.

Вони обоє замовкли і довго дивилися на бідну Алісу, що ладна була крізь землю провалитися.

Нарешті озвався Грифон:

— Ворушися, старий! Бо так і до вечора не розкажеш.

І Казна-Що-Не-Черепаха продовжив оповідь.

— Отож вір — не вір, але ми ходили до морської школи…

— Я не казала, що не вірю, — уточнила Аліса.

— Казала! — заперечив Казна-Що-Не-Черепаха.

— Прикуси язика! — докинув Грифон, хоч Аліса не встигла й озватися. 

— Ми здобули блискучу освіту, — провадив Казна-Що-Не-Черепаха, — бо ходили до школи щодня. .

— Чим тут хвалитися, — сказала Аліса. — я теж ходила до школи щодня.

— До якої? З додатковими предметами? — занепокоївся Казна-Що-Не-Черепаха.

— Авжеж, — відповіла Аліса, — ми вивчали французьку та музику.

— А прання?

— Яке ще прання? — обурилася Аліса.

Казна-Що-Не-Черепасі явно відлягло від серця.

— Виходить, освіта у вас була не найкраща, — сказав він. — А в нас у школі до рахунку завжди приписували: “Доплата: французька, музика і прання”.

— Сумніваюся, щоб на дні моря була потреба в такому предметі, — зауважила Аліса.

— Мої статки не дозволяли мені його вивчати, — зітхнув Казна-Що-Не-Черепаха. — Я опанував тільки звичайний курс.

— І яких же предметів вас навчали? — поцікавилася Аліса.

— Спершу, як і належить, вчили чесати і пищати, — відповів Казна-Що-Не-Черепаха. — Далі йшли чотири дії матимачухи: добивання, відбивання, вноження і обділення.

— Вперше чую про вноження, — ризикнула вставити слово Аліса. — Що воно таке?

Грифон здивовано скинув до неба лапи.

— Ніколи не чула про вноження! — вигукнув він. — А про вручення ти, сподіваюся, чула?

— Чула — розгублено відповіла Аліса.

— Ну тоді, — не вгавав Грифон, — якщо ти не знаєш, що таке вноження, то ти просто дурка, та й годі!

Заглиблюватися далі в це питання Алісі не стало духу, тож вона обернулася до Казна-Що-Не-Черепахи:

— А чого вас навчали ще?

— Усяких премудрощів, — відповів той і почав перелічувати, загинаючи ласти: — Премудрощів стародавнього і сучасного Аморезнавства, Гастрономії, Дригонометрії… Дригонометром у нас був старий морський вугор, він з’являвся раз на тиждень. А на уроці Хвісткультури він навіть учив нас художнього хвостоспіралювання.

— І як воно виглядало? — поцікавилася Аліса.

— На жаль, не можу показати сам, — розвів ластами Казна-Що-Не-Черепаха. — Надто я відтоді зашкаруб. А Грифон узагалі цього не вчився.

— Я не мав часу, — зізнався Грифон. — Зате я брав мороки у старого краба. То був класичний мучитель. О, ті класики!..

— На жаль, я не ходив до нього на уроки, — зітхнув Казна-Що-Не-Черепаха. — Казали, він дуже добре знався на забиванні баків?

— Достеменно так… о, так!.. Його мороки забивали памороки! Незрівнянний мучитель! — і собі зітхнув Грифон.

І обоє, затуливши обличчя, схилили голови. 

— А скільки годин на день тривала ваша наука? — поквапилася Аліса змінити тему.

— Десять уроків першого дня, дев’ять — другого, і так далі, — пояснив Казна-Що-Не-Черепаха.

— Ну й чудернацький розклад! — вигукнула Аліса.

— Того воно й неука, — зауважив Грифон, — що день у день коротшає.

Ця думка була настільки нова й несподівана, що Аліса мусила подумати трішечки довше^

— Виходить, одинадцятий день був вихідний? — нарешті спитала вона.

— Звичайно, — сказав Казна-Що-Не-Черепаха.

— А що ви робили дванадцятого дня? — не вгавала Аліса.

— Досить про мороки! — рішуче урвав Грифон.

— Розкажи-но їй дещо про наші забави.

 

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 1

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 2

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 3

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 4

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 5

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 6

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 7

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 8

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 9

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 10

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 11

Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 12

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)


Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!

Читайте також