Головна Школярі Іван Франко. «Фарбований лис». Читати повністю онлайн з малюнками

Іван Франко. «Фарбований лис». Читати повністю онлайн з малюнками

mamabook
765 Переглядів
Фарбований лис

Жили собi звiрi пiд новим царем зовсiм так, як i без нього: хто що зловив або знайшов, той їв, а хто не зловив, той був голоден. Кого вбили стрiльцi, той мусив загинути, а хто втiк, той богу дякував, що жиє. А проте всi були дуже радi, що мають такого мудрого, могутнього i ласкавого царя, а надто так неподiбного до всiх iнших звiрiв.

I Лис Микита, зробившися царем, жив собi, як у бога за дверми. Тiльки одного боявся, щоб фарба не злiзла з його шерстi, щоби звiрi не пiзнали, хто вiн є по правдi. Для того вiн нiколи не виходив у дощ, не йшов у гущавину, не чухався i спав тiльки на м’якiй перинi. I взагалi вiн пильнував, щоб нiчим не зрадити перед своїми мiнiстрами, що вiн є Лис, а не жоден звiр Остромисл.

лис микита

Так минув рiк. Надходили роковини того дня, коли вiн настав на царство. Звiрi надумали святкувати врочисто той день i справити при тiй нагодi великий концерт. Зiбрався хор з лисiв, вовкiв, ведмедiв, уложено чудову кантату, i вечором по великих процесiях, обiдах i промовах на честь царя хор виступив i почав спiвати. Чудо! Ведмедi ревли басом, аж дуби тряслися. Вовки витягали соло, аж око в’януло. Але як молодi лисички в народних строях задзявкотiли тоненькими тенорами, то цар не мiг витримати. Його серце було переповнене, його обережнiсть заснула, i вiн, пiднявши морду, як не задзявкає й собi по-лисячому!

Господи! Що стало? Всi спiваки вiдразу затихли. Всiм мiнiстрам i слугам царським вiдразу мов полуда з очей спала. Та се Лис! Простiсiнький фарбований Лис! Ще й паскудною олiйною фарбою фарбований! Тьфу! А ми собi думали, що вiн не знати хто такий! Ах ти, брехуне! Ах ти, ошуканче!

I, не тямлячи вже анi про його добродiйства, анi про його величну мудрiсть, а лютi тiльки за те, що так довго давали йому дурити себе, всi кинулися на нещасного Лиса Микиту i розiрвали його на шматочки. I вiд того часу пiшла приповiдка: коли чоловiк повiрить фальшивому приятелевi i дасть йому добре одуритися; коли який драбуга отуманить нас, обдере, оббреше i ми робимося хоть дрiбку мудрiшими по шкодi, то говоримо: “Е, я то давно знав! Я на нiм пiзнався, як на фарбованiм Лисi”.

плашка

Читайте також