Головна Школярі Іван Франко. «Фарбований лис». Читати повністю онлайн з малюнками

Іван Франко. «Фарбований лис». Читати повністю онлайн з малюнками

mamabook
763 Переглядів
Фарбований лис

***

Чи пiзно, чи рано встав вiн на другий день, сього вже в книгах не записано, — досить, що, вставши з твердого* (* Стрiй— убрання.) сну, позiхнувши смачно i сплюнувши тричi в той бiк, де вчора була йому така немила пригода, вiн обережненько, лисячим звичаєм, вилiз iз нори. Глип-глип! Нюх-нюх! Усюди тихо, спокiйно, чисто. Заграло серце в лисячих грудях. “Саме добра пора на полювання!” — подумав. Але в тiй хвилi зирнув на себе — господи! Аж скрикнув неборачисько. А се що таке? З переляку вiн кинувся тiкати, але ба, сам вiд себе не втечеш! Зупинився i знов придивляється: та невже се я сам? Невже се моя шерсть, мiй хвiст, мої ноги? Нi, не пiзнає, не пiзнає, та й годi! Якийсь дивний i страшний звiр, синiй-синiй, з препоганим запахом, покритий не то лускою, не то якимись колючими гудзами, не то їжаковими колючками, а хвiст у нього — не хвiст, а щось таке величезне i важке, мов довбня або здоровий ступернак* (* Ступернак — товкач.), i також колюче.

Став мiй Лис, оглядає те чудовище, що зробилося з нього, обнюхує, пробує обтрiпатися — не йде. Пробує обкачатися в травi — не йде! Пробує дряпати з себе ту луску пазурами — болить, але не пускає! Пробує лизати — не йде! Надбiг до калюжi, скочив у воду, щоб обмитися з фарби, — де тобi! Фарба олiйна, через нiч у теплi засохла добре, не пускає. Роби що хочеш, небоже Микито!

вовк

В тiй хвилi де не взявся Вовчик-братик. Вiн ще вчора був добрий знайомий нашого Микити, але тепер, побачивши нечуваного синього звiра, всього в колючках та гудзах i з таким здоровенним, мов iз мiдi вилитим, хвостом, вiн аж завив з переляку, а отямившися, як не пiшов утiкати — ледве хлипає! Подибав у лiсi Вовчицю, далi Ведмедя, Кабана, Оленя — всi його питають, що з ним, чого так утiкає, а вiн тiльки хлипає, баньки витрiщив та, знай, тiльки лепоче:

— Он там! Он там! Ой, та й страшне ж! Ой! Та й люте ж!

— Та що, що таке? — допитують його свояки.

— Не знаю! Не знаю! Ой, та й страшенне ж!

Що за диво! Зiбралося довкола чимало звiра, заспокоюють його, дали води напитися. Мавпа Фрузя вистригла йому три жмiньки волосся з-мiж очей i пустила на вiтер, щоб так i його переполох розвiявся, але де тобi, все дарма. Бачачи, що з Вовком непорадна* (* Непорадна — лиха.) година, звiрi присудили йти їм усiм у той бiк, де показував Вовк, i подивитися, що там таке страшне. Пiдiйшли до того мiсця, де все ще крутився Лис Микита, зиркнули собi ж та й кинулися врозтiч. Де ж пак! Такого звiра нi видано нi чувано, вiдколи свiт свiтом i лiс лiсом. А хто там знає, яка у нього сила, якi в нього зуби, якi кiгтi i яка його воля?

лис микита

Хоч i як тяжко турбувався Лис Микита своєю новою подобою, а все-таки вiн добре бачив, яке враження зробила та його подоба зразу на Вовка, а отеє тепер i на iнших звiрiв.

“Гей, — подумав собi хитрий Лис, — та се не кепсько, що вони мене так бояться! Так можна добре виграти. Стiйте лишень, я вам покажу себе!”

I, пiднявши вгору хвiст, надувшися гордо, вiн пiшов у глиб лiсу, де знав, що е мiсце сходин для всеї лiсової людностi. Тим часом гомiн про нового нечуваного i страшного звiра розiйшовся геть по лiсi. Всi звiрi, що жили в тiм лiсi, хотiли хоч здалека придивитися новому гостевi, але нiхто не смiв приступити ближче. А Лис Микита мов i не бачить сього, йде собi поважно, мов у глибокiй задумi, а прийшовши насеред звiрячого майдану, сiв на тiм пеньку, де звичайно любив сiдати Ведмiдь.

Читайте також