Головна Школярі Іван Франко. «Фарбований лис». Читати повністю онлайн з малюнками

Іван Франко. «Фарбований лис». Читати повністю онлайн з малюнками

mamabook
765 Переглядів
Фарбований лис

***

Але не встиг вiн добiгти до торговицi, коли йому настрiчу бiжить Пес, з iншого боку надбiгає другий, там видить третього. Псiв уже наш Микита не обдурить. Зараз занюхали, хто вiн, загарчали та й як не кинуться до нього! Господи, яке страхiття! Наш Микита скрутився, мов муха в окропi: що тут робити? куди дiтися? Недовго думаючи, вiн шмигнув у найближчi створенi сiни, а з сiней на подвiр’я. Скулився тут i роздивляється, куди б то сховатися, а сам надслухує, чи не бiжать пси. Ого! Чути їх! Уже близько! Бачить Лис, що на подвiр’ї в кутi стоїть якась дiжка. От вiн, недовго думаючи, скiк у дiжку та й сховався.

Щастя мав, бо ледве вiн щез у дiжi, коли надбiгли пси цiлою купою, дзявкаючи, гарчачи, нюхаючи.

— Тут вiн був! Тут вiн був! Шукайте його!— кричали переднi.

Цiла юрба кинулася по тiсненькiм подвiр’ї, по всiх закутках, порпають, нюхають, дряпають — Лиса анi слiду нема. Кiлька разiв пiдходили й до дiжi, але негарний запах, який iшов вiд неї, вiдгонював їх. Вкiнцi, не знайшовши нiчого, вони побiгли далi. Лис Микита був урятований.

Урятований, але як!

У дiжi, що так несподiвано стала йому в пригодi, було бiльше як до половини синьої, густо на олiї розведеної фарби. Бачите, в тiм домi жив маляр, що малював покої, паркани та садовi лавки.

лис микита

Власне завтра мав малювати якийсь великий шмат паркану i вiдразу розробив собi цiлу дiжу фарби та й поставив її в кутi на подвiр’ї, щоб мав на завтра готову. Вскочивши в сей розчин. Лис Микита в першiй хвилi занурився в нього з головою i мало не задушився. Але потiм, дiставши заднiми ногами дна бочки, став собi так, що все його тiло було затоплене в фарбi, а тiльки морда, також синьо помальована, трошечки вистирчала з неї. Отак вiн вичекав, поки минула страшна небезпека. Серце у бiдолахи билося сильно, голод крутив кишки, запах олiї майже душив його, але що було дiяти! Слава богу, що живий! Та й то ще хто знає, що буде. Ану ж надiйде господар бочки i застане його тут?

Але й на се не було ради. Майже вмираючи зо страху, бiдний Лис Микита мусив сидiти в фарбi тихо аж до вечора, знаючи добре, що якби тепер, у такiм строї* (* Стрiй— убрання.), появився на вулицi, то вже не пси, але люди кинуться за ним i не пустять його живого. Аж коли смерклося. Лис Микита прожогом вискочив iз своєї незвичайної купелi, перебiг вулицю i, не спостережений нiким, ускочив до садка, а вiдси бур’янами, через плоти, через капусти та кукурудзи чкурнув до лiсу. Довго ще тяглися за ним синi слiди, поки фарба не обтерлася трохи або не висхла. Вже добре стемнiлося, коли Микита добiг до лiсу, i то не в тiм боцi, де була його хата, а геть у протилежнiм. Був голодний, змучений, ледве живий. Додому треба було ще бiгти зо двi милi, але на се у нього не ставало вже сили. Тож, пiдкрiпившися трохи кiлькома яйцями, що знайшов у гнiздi Перепелицi, вiн ускочив у першу-лiпшу порожню нору, розгорнув листя, зарився у ньому з головою i заснув справдi, як по купелi.

Читайте також