Дуб – шановане дерево в українському фольклорі. Це могутнє дерево життя, яке символізує міць, силу та величну красу. Також зображення дуба ототожнюють із життєвою мудрістю. Наш сайт Mamabook підготував велику підбірку пізнавальних матеріалів для дітей про відомий народний символ України.
Вірші про дуб
***
Плечистий, коренастий
Та міцний, як зуб,
Виріс у дворі наш дуб.
**
На узліссі виріс дуб.
Якось жолудь з дуба – гуп.
Закотився під місток.
Заховався під листок.
От полежав там тихцем –
Далі грався з вітерцем.
Вітерець його заніс
Аж до річки. Поруч – ліс.
Жолудь примостився тут.
Сонце оком луп та луп
Й…на узліссі виріс дуб…
(читайте віршик-лічилку знову від початку)
***
Осінь на узліссі
Фарби розбавляла,
Пензликом легенько
Листя фарбувала.
Вже руда ліщина,
Пожовтіли клени.
В пурпурі осіннім
Тільки дуб зелений.
***
Могутній дуб, прадавній дуб
Стоїть побіля яру.
Розкинув свій листатий чуб,
Чолом торкає хмару.
Одвіку згорблене гілля,
Кора немов сталева.
У лісі дідові здаля
Вклоняються дерева.
***
Дуб дощу і вітру
Зовсім не боїться.
Хто сказав, що дубу
Страшно застудитися?
Адже до пізньої осені
Він стоїть зелений.
Міцниій та крислатий,
Жолудями золочений.
***
Ми лісочком ішли,
Там і жолудів знайшли,
Нагнулись, підняли,
В кошик поклали,
Та всіх не забрали.
По небу хмарки пливли,
Рясні дощі з них лили,
Діброву поливали.
Жолудів напували.
Ми лісочком ішли,
Там дубочки знайшли,
Що з жолудів виростали,
Котрих хмари поливали.
Загадки про дуб
***
Плечистий, коренастий
Та міцний, як зуб,
Виріс у дворі наш … (дуб)
***
Чималеньким виростає,
Міць з роками набирає.
Може жити сотні літ,
Має величезний рід.
***
З жолудя він проростає,
В кроні сил чимало має.
Кабани плоди смакують,
Люди міць його цінують.
***
Живе один батько і тисяча синів,
Всім шапки справляє, а собі не має.
Легенда про дуб
Красивий парубок покохав молодицю. Хотіли вони одружитися та кляті вороги на Русь набігли. І пішов парубок землю рідну захищати. Просив він дівчину, щоб пам’ятала та чекала його. Проте, не витримала молодиця і віддала своє серце іншому. Повернувся парубок додому і заплакав з відчаю. Не став їй докоряти, а лише просив Бога зробити його дубом в її садочку. Щоб виходила вона в садочок і слухала, як він плаче, щоб кожного мандрівника міг він своїми гілками вкрити і розповісти про свою долю. І зробив його Бог дубом в тім садочку, і тепер, кожен раз коли відпочиваєш під дубом, чуєш розповідь про долю того парубка:
Господи! Спасибі тобі,
Що не розлучив мене з коханою моєю не во плоті.
Буду я віками стояти, любов прославляти,
Добро людям давати,
Рани промивати,
Недуг проганяти.
Прости мені, Господи, хоробрим я був,
Молодицю кохав!
Забула вона мене, зрадила.
Користь роду людському несу,
В віках земную красу.
Здоровими вам кохання хранити!
Їжте мене, рота промивайте,
Від голоду спасу, теплом зігрію,
Недуг прожену, темні сили здолаю,
Від зливи я вкрию, серце заспокою!
Спаси і помилуй, Господи, рід людський! ..
Українська казка “Старий дуб і діброва”
Молодою зеленою дібровою їхав віз із сокирами. Жахнулися молоді дубчаки від страху, так і гнуться до матері-землі. Шкода ж їм кидати сю землю, де молоде їх коріння переплуталося зі старими коренями їх дідів-батьків, де їм про світ божий рання пташка щебетала, де трава така пишна та вода така чиста… Тремтять дубочки та плачуть.
А старий дід — дуплистий дуб — потряс своїм верхів’ям, похитав зеленою головою та й промовив ласкаво до онуків:
— Чого ви жахаєтесь, чого плачете?
— Як же нам не плакати, як не журитися,— загомоніла діброва,— та ж нашого ворога безлік, положимо буйні верхи наші молоденькі на святу землю.
— Ой дітоньки, нерозумні ви ще, бачу, та й досвіду не маєте. Чого вам лякатися? Хоч ворогів багато, але нема між ними нашого брата. Ні коло одної сокири нема топорища. Затямте собі: коли між нашим ворогом нема нікого з нас, то ніякий ворог нам не страшний!
Казка про старого дуба
На крутому схилі гори ріс старезний одинокий дуб. Щоденно він загадково похитував своїми вітами і щось собі шепотів.
Найбільше його сиву голову тривожило те, що люди нещадно вирубують ліси.
Кругом нього тому уже була пустка. Не залишилось жодного великого дерева. Старого дуба не зрубали, бо він був трухлявий, не придатний ні на паркет, ні на будову. Був дуже- дуже старий.
— Чому люди роблять собі гірше, — сумно думав велетень, — ліси — це легені планети.
Якось вдосвіта прийшов до нього молодий гуцульський газда і попросив допомоги: у нього важко захворіла донька.
Здавна відомо, що дуби мають велику лікувальну силу.
Ось і звернувся молодий батько до єдиного дуба на схилі гори у розпачі, як на останню надію, бо лікарі уже нічим не могли допомогти його дитині.
Жаль стало дубові дівчинки і він промовив:
Візьми мою гілочку, звари і скупай у купелі свою милу дівчинку. Я її знаю, вона чемна і ввічлива – завжди зі мною вітається, коли грається під моїми кронами із моїми красивими жолудятами. Вона обов’язково одужає.
Через деякий час молодий батько разом із всією сім’єю прийшов подякувати дубові за допомогу: його дочка справді одужала.
Дуб теж дуже втішився новині, але разом із сльозами радості у нього покотилися великі градинки сліз за безжально знищеними деревами у лісі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вірші, загадки, пісні, казки, легенди про вербу українською мовою