Одного сірого ранку у Долині Мумі-тролів випав перший сніг. Він стелився м’яко і тихо, й за кілька годин усе стало білим.
Мумі-троль стояв на сходах ґанку, дивився, як Долина загорається у білу ковдру, й думав собі: “Сьогодні увечері ми вкладемося спати”. (Усі мумі-тролі десь у листопаді поринають у довгий зимовий сон. І це, власне кажучи, дуже мудре рішення для тих, хто не любить холоду й темряви). Мумі-троль зачинив двері й тихенько підійшов до Мами:
– Випав сніг.
– Знаю, – відказала Мама. – Я уже всім постелила найтепліші ковдри. Тебе й Чмиха покладемо в горішній кімнаті західного крила будинку.
– Ой ні, Чмих страшенно хропе! – запротестував Мумі-троль. – Можна, я спатиму з Нюхмумриком?
– Як хочеш, – не перечила Мама. – А Чмих ляже у східному крилі.
Родина мумі-тролів, усі їхні друзі та знайомі надзвичайно ретельно готувалися до довгої зими. Мама Мумі-троля накрила обід на ґанку, але до горняток поклала лише ялинову глицю. (Дуже важливо наїстися ялинової глиці перед тим, як лягати спати на три місяці). Пообідавши (хай і не дуже смачно), усі чемніше, аніж звичайно, побажали один одному “на добраніч”. Мама усім звеліла почистити зуби. Потім Тато Мумі-троля обійшов будинок, позачиняв усі двері та віконниці, а люстру під стелею обгорнув сіткою від комарів, щоб вона не припорошилася.
Кожен ліг до свого ліжечка, вимостивши собі затишне кубельце, накрився ковдрою по самі вуха і став думати про щось приємне.
Мумі-троль скрушно зітхнув:
– Скільки часу марнуємо…
– Зовсім ні! – заперечив Нюхмумрик. – Нам сняться сни. А коли прокинемося, настане весна!
– Угу, – промуркотів Мумі-троль, – він уже поринав у м’яку сутінь дивовижних снів.
Надворі сипав сніг, густий і пухнастий. Він уже встелив східці, нависав важкими купинами з даху та віконних карнизів. Невдовзі будиночок мумі-тролів перетвориться на круглу снігову кучугуру. Один по одному переставали цокати годинники. Прийшла зима.
Розділ перший,
у якому йдеться про те, як Мумі-троль, Нюхмумрик та Чмих знайшли капелюх Чарівника, як несподівано з’явилося п’ять маленьких хмаринок і як Гемуль вигадав для себе нове захоплення
Одного чудового ранку, десь годині о четвертій, над Долиною Мумі-тролів пролетіла перша зозуля. Вона сіла на блакитному даху будиночка Мумі-тролів і прокувала вісім разів, щоправда, трохи хрипкувато, бо ж була ще дуже рання весна.
А потім полетіла далі на схід.
Мумі-троль прокинувся і довго лежав, дивлячись у стелю, – невтямки йому було, де він. Він проспав сто днів і сто ночей, сни все ще увивалися довкола нього, силкуючись знову загорнути в дрімоту. Однак, повернувшись на інший бік, аби зручно вмостися і додрімати, Мумі-троль враз побачив таке, що сон миттю розвіявся: ліжко Нюхмумрика стояло порожнє.
Мумі-троль звівся на постелі.
О, Нюхмумрикового капелюха також не виявилося на місці.
– Ото вже трам-тарарам! – буркнув сам до себе Мумі-троль.
Він підійшов до відчиненого вікна і визирнув надвір. Нюхмумрик скористався мотузяною драбиною. Мумі-троль перехилився через підвіконня і, обережно перебираючи коротенькими ніжками, поліз униз. На вогкій землі виразно виднілися Нюхмумрикові сліди. Вони кривуляли то в один, то в інший бік, і було дуже важко ступати по них слід у слід. Інколи сліди робили великий стрибок убік або перехрещувалися. “Напевно, аж нетямиться від щастя, – розмірковував Мумі-троль. – Ось тут він беркицьнувся через голову – видно й неозброєним оком!”
Раптом Мумі-троль підвів голову і прислухався. Ген удалині Нюхмумрик вигравав на губній гармонії свою найвеселішу пісеньку “В усіх звірят кокарди на хвостах”. Мумі-троль побіг простісінько на звуки мелодії.
Унизу, біля річки, Мумі-троль угледів Нюхмумрика, який, нап’явши на самі вуха свій старий капелюх, сидів на поруччі містка й баламкав ногами над водою.
– Здоров! – гукнув Мумі-троль і сів поряд.
– Здоров! – відгукнувся Нюхмумрик, не уриваючи гри.
Сонце саме піднялося над верхівками дерев і засяяло їм у вічі. Друзі мружилися до теплих променів, баламкали ніжками над стрімкою іскристою течією ріки, і на душі у них було радісно й затишно.
Водами цієї річки вони не раз уже раніше пускалися в мандри на пошуки неймовірних пригод. Під час кожної подорожі знаходили нових друзів і приводили їх додому, в Долину Мумі-тролів. Тато і Мама Мумі-троля прихильно ставилися до нових знайомств, лише доставляли кожного разу ліжечка та доточували обідній стіл. Отак будиночок Мумі-тролів став схожим на мурашник, де кожен робив усе, що йому заманеться, і ніхто не клопотався завтрашнім днем. Звичайно, там іноді відбувалися неймовірні і навіть страшні речі, зате ніхто й ніколи не нудився (а це, погодьтеся, має свої переваги).
Догравши до кінця останню строфу свого весняного гімну, Нюхмумрик заховав гармонію до кишені.
– Чмих уже прокинувся? – поцікавився він.
– Мабуть, ще ні, – відповів Мумі-троль. – Він завжди спить на тиждень довше, ніж усі.
– Час його розбудити, – рішуче мовив Нюхмумрик, зістрибуючи з поруччя містка. – Треба утнути щось надзвичайне, бо нині буде дуже гарний день.
Ставши під вікном мансарди у східному крилі, вони почали свистіти, закладаючи до рота лапу, за своєю потаємною системою умовних сигналів: три звичайні посвисти й один довгий (що означало: є справа!). Чмих перестав хропти, але в кімнатці ніхто не ворухнувся.
– Ще раз! – скомандував Нюхмумрик.
І вони засвистіли з подвійною силою.
Тієї ж миті вікно з тріском розчахнулося.
– Я сплю! – сердито закричав Чмих.
– Не сердься, ходи до нас! – гукнув Нюхмумрик. – Ми надумали утнути щось надзвичайне!
Чмих умить розгладив свої зім’яті від спання вушка і зліз униз мотузяною драбиною (напевно, варто нагадати, що мотузяні драбини звисали з усіх вікон, бо ходити сходами було так марудно).
Надворі дійсно заповідався гарний день. Навколо роїлася причмелена зі сну розмаїта живність, що попрокидалася після довгої зими: повзики та стрибунці снували туди й сюди, відшукуючи свої давні улюблені місцинки, вивітрювали одяг, вичісували вуса, лагодили домівки і завзято готувалися до нової весни.
Дорогою друзі іноді спинялися подивитися, як повним ходом іде будівництво нового житла, чи прислухатися до сварок (таке досить часто трапляється у перші весняні дні – настрій після пробудження буває не найліпшим).
Де-не-де на вітті дерев гойдалися мавки, розчісуючи своє довге волоссячко, мишенята рили потаємні лази у латках снігу, що позалишалися іще з північного боку дерев.
– Веселої весни! – побажав старий поважний Вуж. – Як зимувалося?
– Дякуємо, добре! – відповів Мумі-троль. – Чи гарно спалося дядечкові Вужеві?
– Чудово! Вітання Татові і Мамі!
Отак вони обмінювалися вітаннями майже з кожним, хто стрічався їм дорогою. Але що вище підіймалися вгору, то безлюдніше ставало навкруги, лише інколи траплялися метушливі миші – господині, котрі наводили лад у своїх оселях.
Під ногами хлюпало.
– Бр-р-р, як бридко, – скривився Мумі-троль, високо переставляючи лапки у розталому снігу. – Глибокі сніги можуть зашкодити здоров’ю мумі-тролів. Мама завжди мене застерігала, – додав він і пчихнув.
– Послухай, Мумі-тролю, – озвався Нюхмумрик, – я щось придумав. Ми зійдемо на вершину гори й складемо там кам’яну піраміду на знак того, що підкорили її першими… Що скажеш?
– Чудова думка! – скрикнув Чмих і рвонув, аби випередити інших.
На вершині танцював вільний весняний вітер, а довкруги простягався неозорий блакитний обрій. На заході губилося у далечі море, на сході зникала річка, в’юнячись поміж хребтів Самотніх Гір, на півночі, скільки сягало око, закосичились першою зеленню ліси, а на півдні з димаря будиночка Мумі-тролів клубочився дим – Мама Мумі-троля заварювала ранішню каву. Тільки Чмих нічого цього не бачив. Бо на вершечку гори лежав капелюх, високий чорний циліндр.
– Хтось тут побував до нас! – вигукнув Чмих.
Мумі-троль підняв капелюха, розглядаючи його з усіх боків.
– Який гарний, – мовив він. – Може, тобі пасуватиме, Нюхмумрику?
– Ні-ні! – запротестував Нюхмумрик, який понад усе любив свого старого зеленого капелюха. – Він надто новий!
– Можливо, Татові сподобається, – міркував уголос Мумі-троль.
– Візьмемо його з собою, – запропонував Чмих. – Мені вже хочеться додому. Від голоду аж шлунок зводить! А вам?
– Ще й питаєш! – вигукнули водночас Нюхмумрик і Мумі-троль.
Отак друзі знайшли капелюх Чарівника і взяли його з собою додому, навіть не здогадуючись про те, що відтепер Долина Мумі-тролів стане місцем чарів та дивовижних подій.
Коли Мумі-троль, Нюхмумрик та Чмих піднялися на ґанок, усі вже поснідали, випили каву і розбрелися хто куди.
Лише Тато Мумі-троля сидів за столом і читав газету.
– Ага, – мовив він, – ви теж прокинулися. Якась пустопорожня нині газета. Потічок зірвав греблю і знищив мурашник. Усі врятувалися. Перша весняна зозуля перелетіла понад Долиною о четвертій ранку і подалася далі на схід (то, ясна річ, добра ознака, але було би ще ліпше, якби полетіла на захід).
– Поглянь, що ми знайшли! – похвалився Мумі-троль. – Чудового чорного капелюха для тебе…
Мумі-тато прискіпливо оглянув капелюха і приміряв його перед дзеркалом у вітальні. Капелюх був трохи завеликий і налазив на очі, але загалом справляв враження.
– Мамо! – загукав Мумі-троль. – Ходи сюди! Подивись на Тата!
Мама визирнула з кухонних дверей і завмерла на порозі від подиву.
– Пасує мені? – запитав Тато.
– Гарно, – відказала Мама. – Ти у ньому маєш дуже мужній вигляд. Ледь завеликий на тебе, щоправда.
– А так ліпше? – Тато зсунув капелюха на потилицю.
– Гм, незле, але як на мене, без капелюха у тебе значно статечніший вигляд, – мовила Мама.
Тато крутився перед дзеркалом, розглядав себе спереду, і ззаду, і з боків, урешті відставив капелюха на столик.
– Твоя правда, – зітхнув він. – Не одяг красить…
– А краси тобі не займати! – добродушно усміхнулася Мама. – Їжте більше яєць, дітоньки! Ви ж цілу зиму протрималися на самій лише глиці! – і знову зникла у кухні.
– Що з ним робити? – замислився Чмих. – Такий гарний капелюх…
– Буде нам замість кошика для сміття, – вирішив Тато Мумі-троля і з тими словами подався на другий поверх писати свої Мемуари (велику книгу, в якій розповідається про бурхливу юність Мумі-тата).
Нюхмумрик примостив капелюха на підлозі між столиком та кухонними дверима.
– Маєте нову річ, – він поблажливо усміхнувся (бо ж Нюхмумрикові не властиво обростати маєтками; йому достатньо старого костюма, що дістався йому ще при народженні (коли і де народився Нюхмумрик, нікому не відомо), а єдиною власністю, яку він дуже цінує, є губна гармонія).
– Після сніданку поглянемо, що поробляють Хропусі, – запропонував Мумі-троль.
Та перш ніж зійти у сад, він викинув яєчну шкаралупу до нового кошика для сміття, бо був (інколи) охайним Мумі-тролем.
Вітальня спорожніла.
У кутку між столиком та кухонними дверима стояв капелюх Чарівника з яєчною шкаралупою на дні.
І враз сталося щось дивовижне. Яєчна шкаралупа почала перемінюватися на очах. Справа в тому, що речі, які досить довго полежали у капелюсі, міняли свою форму – на яку саме, передбачити неможливо.
Ціле щастя, що капелюх не пасував Татові Мумі-троля, бо лише Ангелові-Хоронителеві усіх крихітних звірят відомо, що би з ним сталося. Тато ж відбувся лише незначним головним болем (який, до речі, минув десь після обіду).
Яєчна шкаралупа тривалий час пролежала у капелюсі й поволі стала набувати іншої форми. Вона зберегла своє біле забарвлення, однак збільшувалася в об’ємі, росла, росла, ставала м’якою та пухнастою, а за хвилю виповнила увесь капелюх. Урешті п’ять маленьких кругленьких хмаринок відірвалися від його крисів і попливли на ґанок; злегка підстрибуючи на сходах, вони зависли у повітрі над самою землею. У капелюсі нічого не зосталося.
– Ото вже трам-тарарам! – стетерів від несподіванки Мумі-троль.
– Дім горить? – занепокоївся Хропусь.
Хмаринки непорушно завмерли перед ними, наче чогось чекали. Хропся сторожко простягнула лапку і торкнулася найближчої хмарки.
– Наче з вати, – мовила здивовано.
Інші теж підступилися ближче, щоб помацати хмарки на дотик.
– Схожі на подушечки, – мовив Чмих.
Нюхмумрик легенько штовхнув одну з хмаринок.
Вона ледь відпливла убік і знову завмерла.
– Чиї вони? – поцікавився Чмих. – І звідки взялися на ґанку?
Мумі-троль похитав головою.
– Я ще такого в житті не бачив, – мовив він. – Може, покликати маму?
– Ні-ні, – вихопилося в Хропсі. – Ми самі все з’ясуємо, – і з тими словами притягнула одну хмарку до землі й погладила її лапкою. – Яка м’якенька! – а вже за мить осідлала хмаринку, гойдаючись на ній угору та вниз.
– І я так хочу! – заволав Чмих, хапаючи іншу хмаринку. – Гей-гоп!
Тільки-но він промовив “гей-гоп”, як хмарка здійнялася вище й описала невеличке вишукане коло над землею.
– Ото вже трам-тарарам! – знову не стримався Мумі-троль. – Вона рухається!
Тепер усі, горланячи “Гей! Гей-гоп!”, кинулися сідлати хмаринки. Хмарки, немов великі слухняні зайчики, злетіли в повітря, шугаючи то вгору, то вниз.
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 1
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 2
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 3
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 4
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 5
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 6
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 7
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 8
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 9
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 10
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 11
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 12
Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)
Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!