Головна Школярі Олександра Бурбело. Збірка “Первоцвіт”, казка “Рiздвяний зайчик”

Олександра Бурбело. Збірка “Первоцвіт”, казка “Рiздвяний зайчик”

mamabook
27 Переглядів
заєць

***

Хто не знає, що Дід Мороз на новорічні й Різдвяні свята прибуває до нас, у зачаровану сніговіями Україну, з далекої кришталево-крижаної Лапландії? Срібнорогі крилаті олені несуть його сани білими пустелями Півночі, і над закованими в іній лісами, і над засніженими містами та селами – ви ж бачили, як він пролітав над вашим будинком? Тоді за вікном роїлися легким вихором сніжинки.

– Ой! Що це?! – скрикнув Андрійко, розглядаючи прикраси на ялинці. – По-да-ру-нок… Марійко, він отут тільки-но з’явився!

– А це, – безтурботно озвалась Марійка, – різдвяний подарунок твого улюбленого Діда Мороза!

Шестирічний Андрійко усміхнувся старшій сестричці-школярці:
– Ось бачиш, а ти не вірила в чарівника Мороза!

Марійка не встигла відповісти, бо мама покликала її на кухню ліпити вареники.

І з сиром, і з маком, і з вишнями… Смакота! Та ось уже начинки немає, а невеличкий шматочок тіста залишився.
– Нічого, донечко, зліпимо з нього вушко, – каже матуся.

– А можна, – озвалася Марійка, – я зайчика виліплю? У школі навчилась.

Голівка, довгі вушка, спинка, коротенький хвостик, прудкі лапки…
– Яке гарненьке зайчатко! – замилувалась мама. А воно – ой! – лапкою змахнуло борошно з вушка.

– Щось я сьогодні стомилась, спочину хвилинку, – присіла на стільчик мама. Марійка ж прихопила зайчика і – до ялинки! А там уже тато з Андрійком іграшкову снігову гірку з санчатами лаштують – від Діда Мороза, як каже хлопчик. Тато ж тільки руками розводить: виходить, так.

Раптом сніговій відчинив кватирку, і в кімнату залетів вихор сніжинок, закружляв навколо ялинки – біла борода, вуса, біла шапка і шуба, тільки очі блакитні…
– Дідусь Мороз! – разом скрикнули діти, а тато кинувся зачиняти кватирку:

– І справді, як морозно!

– Запрошую вас, дітки, на новорічний бал! – проказав дідусь-чарівник. – А це вам дороговказ. І Марійка відчула в долоньці снігову грудочку, яка чомусь не танула, хоча й іскрилася сріблом справжнього снігу.

Дід Мороз уже помандрував далі, вони ж з Андрійком стояли під ялинкою, взявшись за руки, і здивовано дивилися на срібний сніговий клубочок.

Після вечері діти чи не вперше не просили батьків читати їм казку. – Дивина! – переглянулись батьки. – Що ж, на добраніч! Нехай вам, любі, сняться казкові сни!

За вікном світилися сніги. Марійка прокинулась від холоду. Це сніговий клубочок скотився їй до плеча.
– Не розтанув, – зраділа дівчинка.

– Пора на бал, – почувся чийсь тонесенький голосок.

– Хто це? – здивувалась Марійка. – Це ти, зайчику? Ти умієш говорити?

– Так, умію. Та не гаймося, сідай мерщій мені на спину! – пропищав довговухий.

– Як ти підріс, – здивувалась дівчинка, – і став таким пухнастим!

– Андрійку! – гукнула сестричка, але зайчик її заспокоїв. Мовляв, брат полетів з Дідом Морозом на санях, а її пожаліли будити – так усміхалась уві сні! – нехай же додивиться сон.

– Що ж, – погодилась Марійка, – справді поспішімо!

заєць

І ось уже тільки сніг хмаринкою летить за ними з-під зайчикових лапок та іній часом легкою фіранкою майне перед ними! А сніговий клубочок попереду котиться, сяє, як невеличка місячна грудочка, шлях вказує.

Чи довго, чи ні вони так мчали полями, гаями, долинами, а тільки ось і зупинився клубочок на просторій лісовій галявині.

Чи так воно було, чи ні? Ліс довкола як чудова картина на стінах намальована. Сніг на галявині як килим, витканий з білої вовни. А де ж школярка Марійка? Стоїть на галявині принцеса в смарагдовій сукні – наче струнка ялинка. А поряд – ой! – зайчик закрутився дзиґою і став казковим принцом.

– Хто ви? – здивувалась принцеса.

– Я принц із казки про Попелюшку.

– А де ж Попелюшка?

– Це ви. Такі карнавальні костюми приготував для нас великий чарівник Дід Мороз. Та ось і він!
Оглянулась Попелюшка, а довкола і принци, і принцеси, і звірята лісові, і птахи небачені. Серед них Дід Мороз з рицарем заморським у золотих обладунках.

– Вітаю з прибуттям на карнавал! – посміхнувся привітно Дідусь Мороз. – Розважайтеся ж, радійте разом з усіма Новому 2020 році!

– Чому дві тисячі двадцятому?

– Довгим був ваш шлях сюди, мила Попелюшко, ви мчали не тільки через простори землі, а й через роки в майбутнє! – пояснив чарівник Мороз.

Заграла музика, і закружляли в повітрі легкі сніжинки, закружляли в танку гості майбутнього – і люди, і звірята, і птахи.

Попелюшку запросив до танцю юний рицар, лице якого було принцесі знайомим.
– Хто ви? Чому мені здається, що я вас знаю? – запитала вона.

– Чарівник Мороз не змінив моє ім’я – Андрій.

– Андрійку?!

– Марійко?..

І вони весело розсміялися, здивовані і щасливі.
– Скільки радості, добра і злагоди чекає на нас у майбутньому! – усміхнулась Марійка.

– А тепер признайся, ти вже віриш у Діда Мороза? – згадав давню суперечку Андрійко.

Але відповідь сестри розтанула в звуках нової мелодії. Карнавал дзвенів, переливався хвилями музики, радості, веселощів. Та ось крони дерев зайнялись рожевим сяйвом ранку. Золотий іній осипався з віт, і кожен з гостей майбутнього одержав подарунок – каблучку. Та тільки примірили їх гості карнавалу, як почали повертатися додому.

А навздогін їм линув голос чарівника Мороза:
– Щасливих Різдвяних свят!

Прокинулась Марійка вранці, а вікно так гарно розмальоване памороззю. Що це? Простора галявина, обрамлена деревами в інеї, сніжинки, різдвяний зайчик – чудова картина! На підвіконні ж дрімає справжнє зайчатко – тільки чомусь воно біле-біле, пухнасте, наче із снігу.

– Подарунок Діда Мороза! – здогадалася дівчинка. А поряд дві помаранчеві краплини – то розтанули чарівні каблучки із золотого інею.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Казки Михайла Стельмаха – велика підбірка для дітей

плашка

Читайте також