III КАРТИНА
Подвір’я Кожум’яки. Сини при роботі.
І СИН (співає).
“На городі мак цвіте,
А волошка в житі –
Любить дівчину юнак
Над усе на світі.
Одружився б з нею він,
Взяв її додому,
Та далеко до зорі
Місяцю ясному”.
2 СИН.
Гарна пісня – що й казати…
І чому на світі так:
Любить дівчину юнак,
Та й не може взяти?
3 СИН.
Вибирати треба рівну,
Не зважаючи на смак…
Ось, Микита наш, дивак
Покохав собі князівну.
4 СИН.
Тихо!.. Може він почути,
І тоді нещастю бути:
Вхопить шкуру та як трісне –
Дух твій вийде, ані писне!
З СИН.
О, як шкурою він лясне –
На добраніч, сонце красне!
1 СИН.
А ви чули чутку дивну?
Кажуть люди, що князівну
Завтра змієві дають …
У палатах сльози ллють!..
2 СИН.
Що робить? Прийшла черга
Невблаганна, грізна, люта…
Ех, коли б оця рука
Та була з заліза кута!
4 СИН.
Таку руку має він,
Наш найменший брат Микита.
Не з заліза – з криці лита!
Переміг би він один…
1 СИН.
Гей, Микито, чуєш ти,
Що Тарас про тебе каже?
Може б ти схотів піти? ..
Переможеш – змій поляже.
Зважся, з силою зберися
І на гада!
МИКИТА.
Відчепись!
БАТЬКО (входить).
Гарно, сину, дуги гнеш –
Це уже сьогодні п’яту?
(До 2-го)
Що ж?! Нову збудуєм хату,
Купим пару ще волів
Та новий поставим хлів.
А Микита? Далебіг,
По дванадцять шкур бере!..
2 СИН.
З нього сила так і пре:
Вже Тарасові поміг.
4 СИН.
Ех, цю б силу та на змія!
Та чомусь плоха надія…
(Входить 12 парубків)
ПАРУБОК (до старого Кожум’яки).
Князь великий нас послав
І чолом звелів нам бити
До твого синка Микити,
Щоб він відповідь нам дав.
Князь довідавсь, що твій син
Неймовірну силу має
Що в державі він одна
(До Микити)
Отже, князь хотів би знати,
Чи ти підеш на двобій,
Бо князівну нашу взяти
Післязавтра хоче змій.
Що звелиш йому сказати?
Не вагайсь, нам треба знати:
Будеш ти з тим гадом биться?
Що ж мовчиш ти? ..
МИКИТА (рве дванадцять шкур).
Відчепіться!..
Геть! Не маю я охоти
Розмовлять під час роботи.
БАТЬКО (до парубків).
Кепсько … Ви мовчіть тепер!.
Тихо йдіть собі додому,
Бо не спустить він нікому!
Бач, дванадцять шкур роздер.
ПАРУБКИ (з похиленими головами пішли).
БАТЬКО.
Сину, сину! Що ж це буде?
Це ж були від ‘князя люди …
Не гаразд, мій любий сину…
МИКИТА.
Слово ще – й робити кину.
(Входить дванадцять дідів).
ДІД.
Князь прислав нас до Микити
І звелів чолом нам бити!
(Вклоняються).
Довго князь марнів від суму,
Все мовчав і думав думу
І надумавсь він повстати
Проти змія, проти ката.
І почав він добиватись,
Хто б міг з гадом позмагатись.
І повірите: півсвіту
Показало на Микиту,
Кажуть: другого немає –
Він і біса подолає.
Зглянсь на князя, край спаси!
Що ж, чи відповідь даси?
МИКИТА.
Ходять, лазять, заважають
Від роботи відривають,
Хоч покинь та з двору йди…
БАТЬКО (пошепки до дідів).
Йдіть, бо близько до біди!
МИКИТА.
Знов набилось повний двір …
Через вас дванадцять шкір
Вже подер… Хіба не шкода?
БАТЬКО.
Йдіть, бо станеться пригода!
(Діди пішли).
БАТЬКО.
Що це, сину? Глум, пиха?
МИКИТА.
Не доводьте до гріха!
БАТЬКО.
Я мовчу… Не хочеш битись –
Будеш змієві коритись.
1 СИН.
Бачать: робить – почекайте,
Не схотіли – ну, так майте!
(Входить дванадцятеро дітей)
ДІВЧИНКА.
Нас прислали до Микити,
Ми прийшли його просити.
Де ж він, той, що дуги гне …
БАТЬКО.
Ось він, діти, шкури мне.
ДІВЧИНКА.
Князь, княгиня і князівна
Низько б’ють тобі чолом.
Налети орлом на змія,
Вбий його своїм крилом.
Як гарнішу від князівни
Знайдеш квітку навесні,
І коли темніші неба
Оченька її ясні,
Як коралі є у морі
Червоніші уст її,
І коли від неї краще
Заспівають солов’ї,
То не йди – вона й не схоче.
А як чуєш правду ти,
Мусиш, лицарю, піти!
Все ти матимеш, що схочеш,
Зробить князь для тебе все,
А князівна в подарунок
Власне серце принесе …
МИКИТА.
Скарбів, діти, я не хочу!
Що б робив я з скарбом цим?
Недосяжна зірка в небі,
Хоч вона і сяє всім.
Йдіть і князеві скажіть ви,
Що я вийду на двобій,
Що поміряюся з гадом,
Хоч і дужий, кажуть, змій.
Йдіть, скажіть, що за хвилину
Я у князя на дворі.
Хочу спробувати силу,
А уранці – на горі.
ДІВЧИНКА.
Низько б’єм чолом Микиті…
Ще не вмерла правда в світі,
Вогник віри не погас…
ГОНЕЦЬ (вбігає).
Люди добрі! Лихо в нас!
Прилетів на крилах гад
І князівну вкрав з палат!..
(Всі наче закам’яніли).
(Кінець третьої картини)