Жив ко-лись о-дин чо-ло-вік, і мав він се-ме-ро си-нів. Бра-ти бу-ли не-роз-лий-во-да: ра-зом ї-ли — пи-ли, ра-зом су-му-ва-ли й ра-ді-ли. Не бу-ло на сві-ті си-ли, здат-но-ї по-до-ла-ти їх.
Спли-ва-ли ро-ки, всі бра-ти по-же-ни-лись, у них на-ро-ди-лись ді-ти. Ко-жен звив сво-є гніз-до, й не зо-гля-ну-ли-ся во-ни, як від-цу-ра-ли-ся о-дин від од-но-го.
Бать-ко по-ста-рів і жив сам. Ча-сом ді-ти при-хо-ди-ли до бать-ка, та вже не бу-ло між ни-ми ні ко-лині-ньо-ї зла-го-ди, ні друж-би. Ба-чить бать-ко, що ко-ли й да-лі так бу-де, ста-нуть во-ни зов-сім чу-жи-ми між со-бо-ю.
По-кли-кав він я-кось у-сіх си-нів до се-бе та й ка-же:
— Си-ни мо-ї, зав-тра ко-жен при-не-сіть ме-ні по вер-бо-вій ло-зи-ні тов-щи-но-ю з па-лець.
— Га-разд, та-ту, — від-по-ві-ли си-ни та й пі-шли.
У-ран-ці ко-жен при-ніс по ло-зи-ні. Бать-ко взяв ті ло-зи-ни до-ку-пи й по-се-ре-ди-ні міц-но зв’я-зав мо-туз-ком.
— А те-пер, си-ни мо-ї, — зве-лів бать-ко, — я хо-чу по-ба-чи-ти, чи по-ду-жа-є хто з вас пе-ре-ла-ма-ти цей пу-чок ло-зи.
Ко-жен з бра-тів брав той пу-чок і, хоч як ста-рав-ся, не міг ви-ко-на-ти бать-ко-во-го по-ба-жа-ння. То-ді бать-ко роз-в’я-зав пу-чок і роз-дав кож-но-му по ло-зи-ні.
Ко-жен син лег-ко пе-ре-ла-мав сво-ю ло-зи-ну.
— Ці сім ло-зин, — від-по-вів бать-ко, — це ви, сім бра-тів. Як-що ви три-ма-ти-ме-тесь ку-пи, ні-хто вас зла-ма-ти не змо-же, як і о-ці сім ло-зин.
По-слу-ха-ли си-ни бать-ко-во-ї по-ра-ди й з то-го дня по-ча-ли зно-ву жи-ти друж-но, в ми-рі й зла-го-ді.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Читаємо по складах: 5 цікавих оповідань з розбитими словами на склади