Колись давно, ще в козацькі часи на березі Татарки було село. В цьому селі жили хлопець і дівчина, Іван і Марійка. Вони кохали одне одного і збирались побратись, але не було грошей на свадьбу. Іван був сирота.
І ось молодий козак рішив піти з чумаками, щоб заробить грошей на весілля. Як не вговоряла його Марійка, що можна жить і без весілля, Іван стояв на своєму. Роздобув мажу, волів і почав готуватись іти в Крим.
… І ось настав цей день. Все село висипало на вигін, де формувалися валки. Ревіли воли, скрипіли мажі. Плакала Марійка, дівоче серце віщувало біду, та Іван не послухав її.
Ось отаман підняв руку, і валка пішла. Доки видно було валку, поки стояла Марійка і, плачучи, махала платком. Не було й того дня, щоб вона не вибігла на дорогу. Все виглядала любимого.
Пройшло два чи три місяця. І ось одного дня по обіді в степу показалася величезна хмара пилюки.
— Чумаки-и-и! — понеслось селом.
І все живе бігло на дорогу. Валка наближалась до села. Та що це? На розі у вола отаманської мажі висить красна лєнта. Село притихло. Хтось погиб. Марійка кинулась до возів:
— Дядьку, а де Іванко? — кидалася Марійка до чумаків, але ті відводили очі і, хрестячись, проходили мимо.
Нарешті один зжалився над дівчиною:
— Немає твого Івана. Захворів і помер в дорозі.
Як підстрелена чайка, дико крикнула Марійка і кинулась з крутого берега у воду Татарки. Витягли її люди, але вже мертву. Ось з тих пір і стали люди звати цей шлях Чумацьким, бо на ньому пішов молодий чумак у вічність.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Цікаві легенди про тварин українською мовою
