Розкажу вам історію про своє знайомство із джерелом Святої Анни. Можливо моя історія стане комусь у нагоді, хтось скористається ще й такою можливістю до омріяного материнства.
Ми з чоловіком хотіли діток відразу як стали жити разом. Але як виявилось не так усе просто як здавалось. Вперше я завагітніла через пів року, але дитинка завмерла на 13 тижні. Ми обоє дуже тяжко пережили це, світ здавався таким жорстоким та несправедливим. Але наша любов та терпіння допомогли подолати усе і життя продовжилось далі. І хоч лікарі не рекомендували нам нову вагітність хоча б рік, ми не збирались зупинятись і чекати. Просто молились, щоб Бог нам знову послав дитятко і вірили що цього разу усе буде добре. Так пройшло ще півроку, але вагітність так і не наступала, хоч ми й дуже цього хотіли.
Уже стали переживати та розчаровуватись. Але вирішили поїхати в Почаївську Лавру. Ми пробули там цілий день, походили по святих місцях, посповідались, поспілкувались із людьми, які там проживають. Молились в усіх храмах та просили святих, щоб допомогли нам стати батьками. А коли їхали назад, нас завезли на Джерело святої Анни, яке неподалік Почаєва. Там священик розповідав про дива, які траплялись із людьми котрі занурювались у святу воду. Не буду розповідати історію самого джерела та чужі історії зцілень, але розкажу свою.
Не дивлячись, що це був місяць березень і на вулиці лише +8 градусів, я вирішила теж окунутись у цілющу воду. Перед тим, я в молитві просила Святу Анну зробити чудо і для нас та подарувати маленьку дівчинку, адже вона теж жінка і мама і розуміє як це для нас, жінок, важливо – бути мамою. Я пообіцяла, що назву свою донечку її ім’ям – Анна.
Через кілька тижнів у мене була затримка, вперше за 7 місяців. Ми молились та дякували за це щастя. І хоч вагітність була досить складною, через дев’ять місяців у нас народилась донечка. Ми до останнього пам’ятали про свою обітницю , та думали що якщо буде не хлопчик , а дівчинка, то обов’язково назвемо її Анна. Але наші обидві бабусі Анни (і моя мама, і чоловікова) відмовляли нас, ссилались на те що доля у них не дуже щаслива, навіщо псувати життя ще одній дівчинці. Та ми все відмовляли, мовляв усе буде добре, хоча уже починали сумніватись у тому що дійсно це ім’я підходить.
І ось 4 грудня, лікар підняв на руки вперше наше дитятко із словами : «Дівчинка. Ще одна Марія, уже четверта за сьогодні». Як виявилось, у цей день було церковне свято – Вхід у храм Пресвятої Богородиці Діви Марії. Ну хіба це не був знак із небес. Я плакала і дякувала Богу, дякувала Діві Марії та її матері Анні, адже вона почула тоді мою молитву і послала мені теж маленьку Марію. Тепер навіть мови ніякої не могло бути про те, як саме назвати нашу донечку, звичайно тільки Марія ( ми не знали тоді що можна називати подвійним ім’ям, а так була б Анна-Марія).
Тепер, коли ми приходимо в храм, то обов’язково ставимо свічку і до ікони Богородиці Марії, і до ікони Святої Анни та дякуємо за чудо та щастя, яке вони подарували нашій сім’ї.
Автор онлайн-блога: Людмила Самойлова
Как стать лучшим автором онлайн-дневников за март-2014 и получить ценные подарки — читайте здесь. Напоминаем, что каждый месяц наша редакция награждает 2 лучших авторов блогов отличными призами!