Головна Школярі Дитячі загадки, вірші, легенди, казки про ромашку українською мовою

Дитячі загадки, вірші, легенди, казки про ромашку українською мовою

mamabook
2583 Переглядів
ромашка

ромашкаНаш сайт Mamabook підготував велику підбірку пізнавальних матеріалів для дітей про відому лікарську рослину – ромашку. Про її цілющі властивості відомо багато століть.  У народі квіти ромашку символізують любов та юність.

ЗАГАДКИ ПРО РОМАШКУ

***
Наче сонце серединка,
Пелюстків біла хустинка.
Знає бджілка і мурашка –
Звуть цю квіточку…

***
«Любить не любить», – ворожать дівчата.
Та не для цього мене треба рвати.
Протизапальну маю я дію.
Звуся…і сонцю радію.

***
Я на сонце дуже схожа —
Золотиста, ніжна, гожа.
Я щоранку розквітаю,
Промінцями всіх вітаю.
Відгадати всім не важко.
Що за квітка я?

***
Біла сорочка,
Посередині п’ятачок,
Ніби жовтий світлячок.

***
У зеленим зіллі
Виросли дівчатка –
Вії у них білі,
Золоті очатка.

***
Жовтенька голівонька,
Біленька хустинонька,
Що я за квітонька?

 

ВІРШІ ПРО РОМАШКУ

***
Наче сонце, серединка,
Пелюстків біла хустинка.
Знає бджілка і мурашка,
Що звуть квіточку ромашка!

***
На стрункій, високій ніжці,
Біля річки, на лужку,
У косинці-білосніжці
Стрів я квітоньку таку.
Ясним оком жовтуватим
Усміхалася мені.
Я хотів її зірвати,
А бджола сказала:
— Ні!

***
Квітла ніби сніжинка,
На диво весні,
Білосніжна ромашка,
Пелюсточки рясні.

Польова і простенька,
В трояндах бліда.
Та яка ж бо ніжненька,
Ніби квітка – весна.

***
А квіточка моя –
це сонечка сестра
Від сонечка жовтого,
Йдуть білі пелюстки
Царівна я між травами
Й мене так любиш ти.

ЛЕГЕНДИ ПРО РОМАШКУ

***
Чому квітка так називається

У бідної жінки захворів син. Грошей на ліки в неї не було і вона ходила по степу і збирала всі рослини, які хто порадить.

Одного разу вона зустріла бабусю, яка несла в руках пучок білих пахучих квітів. Почувши про горе матері, бабуся простягла ій квіти: “Зроби з них відвар і напої синочка”. “А як же звуться ці квіти?” – запитала жінка. “Як вилікується синок, то й назвеш їх ім’ям свого сина”.

Хлопчика звали Романом, тож мати, напуваючи його відваром, промовляла: “Пий, синочку,ромашку і будеш здоровим!”.

***
Ворожіння на любов

Кажуть, коли з неба падає зірка, хтось помирає. А насправді це не так. Якщо падає зірка — народжується людина.

Дивиться зірочка на землю, за всім спостерігає і мріє стати людиною. Це бажання стає таким сильним, що зірка не втримується і падає. І відразу десь заплаче дитина, сповіщаючи про своє народження. Отже, кожне немовлятко отримує небесну душу.

Син Цариці Ночі дуже заздрив людям. Захотілося і йому мати зоряну душу. Запитав царевич у Білої Зорі, як це зробити. Та вона відповіла, що лише тому може подарувати зоряну душу, кого полюбить.

— А як дізнатися, любить чи не любить? — вигукнув царевич.

З того часу він почав стежити за зірочкою, яка незабаром почала міняти колір, затремтіла, готуючись падати.

Замислив темний принц хитрощами оволодіти Білою Зіркою. Він створив з нічних туманів подобу дитини. Але коли Зірка впала і торкнулася дитини, там не залишилася, бо не відчула тепла, любові. Кинувся принц Ночі, щоб схопити її, але Зірка розсипалася сріблястими іскрами по луках, полях, перетворившись на дивні квіти — ромашки, бо не могла вже повернутися до рідного неба. Заревів царевич від люті, почав обривати пелюстки квітів і запитувати:

— Любить — не любить? Любить — не любить?

Падають пелюстки на землю, а квіти мовчать. Говорять, що хтось із людей підслухав ті слова принца і теж почав запитувати у ромашки, чи любить вона.

Пройшло багато-багато часу. Та ще й досі люди запитують у ромашки:

— Любить — не любить? Любить — не любить?

ромашка

КАЗКА ПРО РОМАШКУ ТА МУРАШКУ

На галявині лісу росла собі Ромашка, одним-однісінька. Поряд росли дзвіночки, кульбабки та багато різних квітів. Та лише Ромашка – одна. І було їй дуже сумно, ні з ким поговорити. Дзвіночки передзвонюються між собою, кульбабки зайняті своїми парашутиками-насінинками, весь час повчають їх, як найдалі літати. А до Ромашки нікому діла нема.

Та одного дня все змінилося. Якось під вечір почула Ромашка, що хтось тихенько плаче. Озирнулася довкола і побачила маленьку Мурашку.

– Гей, малечо, ти чого плачеш?

– Ой, як не плакати, коли ніжечка дуже болить, – відповіла Мураха.

– А що сталося з твоєю ніжкою? – стривожено спитала Ромашка, бо була дуже добра і завжди всіх жаліла.

– Я її подряпала, і тепер йти не можу. Бачу хмара насувається, дощ буде, а додому мені далеко, – сказала Мурашка і знову заплакала.

І справді, потемніло, загриміло, пішов густий дощ.

– Ховайся, – крикнула Ромашка і низенько нахилила свою голівку, утворивши затишну, чарівну білу парасольку для Мурашки.

– Ой, спасибі тобі, Ромашечко, що заховала мене від дощу, а чим я тобі віддячуся?

– А ти поговори зі мною трішки, бо дуже мені самотньо тут.

Розмовляли вони, розмовляли, аж поки дощик не закінчився. Мураха розповідала, де бувала, що бачила, а Ромашка уважно слухала і всміхалася, раділа, що знайшла собі подружку. Коли дощик перестав крапати, Ромашка підвела голову до сонечка, що зя’вилося між хмарками, аби просушити свої пелюсточки. А Мурашка зібралася йти додому.

– Куди ж ти з хворою ніжкою підеш, біднесенька? – зупинила її Ромашка.

– Попросімо дядечка Подорожника, хай полікує, він добрий лікар.

А дядько Подорожник ріс поряд, почув про Мурашчину біду, дав краплинку свого соку, Ромашка свою пелюсточку для перев”язки, та й полікували Мурасі ніжку. Тут ще й дядько Джміль мимо пролітав, Ромашка його попросила допомогти Мурашці дістатися дому. Він теж не відмовив, посадив її собі на спину та й полетів до мурашника. Ох і дякувала Мурашка новим друзям. А дядько Джміль підморгнув Мурасі і промовив:

– Завжди пам”ятай, ніколи нікого в біді не лишай. Тоді завжди знайдеться хтось, що й тобі допоможе колись, – та й полетів собі, а Мурашка помахала йому вслід лапкою і, задумавшись, пішла до дому.

З того часу вона часто провідувала Ромашку, розповідала їй про новини в мурашнику чи лісі, не забувала подружку. І якось також віддячила Ромашці добром за добро. А було це так. Настав час Ромашці висипати достигле насіннячко, а на біду вітру нема, насіння не рознесеться галявиною. Зажурилася наша Ромашечка, ось тут і допомогла Мураха подружці. Покликала всіх своїх родичів, а вони схопили кожна по насінинці і розбіглися в різні боки галявини, залишили там насіннячко та й пішли по своїх справах. А наша Мурашка задоволено потерла лапку об лапку і сказала:

– Наступного року ти вже будеш на галявині не сама, не сумуватимеш. І підморгнула дядькові Джмелеві, котрий пролітав поряд. Добром за добро.

Автор казки: Віталія Савченко

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 7 цікавих легенд для дітей про українські квіти й трави

плашка

Читайте також