***
На краю села жив один чоловік, звали його Кедь. Жив заможно, мав ставочок.
Одного літа сталась страшенна посуха, пересихали криниці, міліли ставки. Щоб зберегти живильну вологу у своїй водоймі, Кедь запинив власний став. Через це усі ставки та криниці у селі геть висохли.
Скільки люди не просили і не благали Кедя пустити воду, він не слухав. Тоді селяни вирішили на березі викопати ще одну криницю, найглибшу в селі. Довго вони працювали, старалися, але навіть на найбільшій глибині води не було. Вирішено було провести церковну службу, всім миром просити в Бога допомоги. Та і це виявилося марним.
Аж ось до колодязя прийшов сліпий каліка. З його незрячих очей текли сльози, а серце надривалось від болю за страждання односельців. Свої щирі молитви посилав він до Бога, молив не за себе, а за людей, за малих діток, які помирали від спраги. Почув Бог благання каліки, у колодязі задзюрчала вода.
З того часу цю криницю в селі вважають святою. Коли стається в сім’ї горе, або хтось захворіє, то обов’язково до сходу сонця йдуть до криниці, несуть хліб і воду та моляться Богу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прислів’я та приказки про рідний край
