Головна Школярі Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 7

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 7

mamabook
1799 Переглядів

мальчик

 

Панночка одразу ж почепила прикрасу на ніжку і, вертячись на всі боки, милувалася нею.

– Вона проплакала за цією цяцькою кілька днів, – сказав Хропусь. – Щоразу, як я намагався заговорити про комету, вона зводила розмову до жалю за браслетом. А вас цікавить комета?

– Ще й як! – підтвердив Нюхмумрик.

– Хвала небесним силам! – полегшено зітхнув Хропусь. – То можемо одразу ж влаштувати нараду. Сідаймо!

Усі сіли.

– Я оголошую себе головою та секретарем зборів, – вів далі Хропусь. – Хтось має інші пропозиції?

Інших пропозицій не було, тож Хропусь тричі постукав олівцем по землі.

– Це була червона ядуча мураха? – запитала його сестра.

– Тихо, ти заважаєш проводити нараду! – урвав її Хропусь. – Отже, що ми маємо? Комета мала би досягнути Землі у п’ятницю, сьомого серпня, о 8:42 вечора. Можливо, на чотири секунди скоріше.

– Червона мураха… – пробурмотів Мумі-троль неуважно, розглядаючи гривку Хропсі. У Мами немає гривки. Він ще ніколи не бачив мумі-тролів з гривками.

– Чому ніхто ніколи мене не слухає? – образився Хропусь.

– Не знаю, – здвигнув плечима Чмих. – І завжди так було?

– А тепер, – звелів Нюхмумрик, – замкніть роти на замок і слухайте, що скаже Хропусь. Він хоче, щоб ми всі поміркували, як можна порятуватися у цій ситуації.

– Ми повертаємося додому! – повідомив Мумі-троль. – Сподіваюся, ви з нами?

– Це питання ми більш детально обговоримо на наступній нараді, – сповістив Хропусь.

– А де, до речі, ти мешкаєш? – поцікавилася Хропся.

– У дуже гарній долині, з Мамою і Татом. Тато сам побудував будинок і пофарбував його у блакитний колір. Напередодні нашої мандрівки я прилаштував для тебе гойданку в садку…

– Ото вже плете! – обурився Чмих. – Ти ж її ніколи раніше не бачив! Ліпше розкажи про мою печеру. Агов, Хропсю! А я маю таємницю, котра починається на К, а закінчується на Я! Воно неймовірно лагідне!

– Дотримуйтеся, будь ласка, порядку денного! – мало не благав Хропусь і знову постукав своїм олівцем. – Є два моменти: чи зможемо ми дістатися Долини ще до прильоту комети і яка ймовірність того, що саме Долина стане найліпшим місцем порятунку?

– Дотепер усе йшло добре… – висловив свою думку Чмих.

– Мама про все подбає, – впевнено сказав Мумі-троль. – А ти, Хропсю, побачиш, яка у нас чудова печера!

– У мене… – поправив його Чмих.

– А в печері купа перлів, які я сам добув, – незворушно вів далі Мумі-троль.

– Перли! – захоплено вигукнула Хропся. – З них можна зробити браслет на ніжку?

– Звичайно! І не тільки на ніжку! Персні в носа, сережки на вуха, а ще пасочок та діадему…

– Про це можна буде поговорити згодом, – Хропусь уже геть сердито застукотів олівцем. – Хочете порятуватися чи ні?

– Ну ось, ти знову обламав кінчик свого олівця, – зауважила сестричка. – Ми, напевно, зможемо знайти прихисток у вашій печері. Може, пообідаємо?

– Звичайно! – скрикнув Мумі-троль. – Врятуємося у печері! Яка ж ти розумниця, Хропсю!

– У моїй печері! – наголосив знову Чмих. – Ми затулимо вхід камінням, заліпимо шпари в стелі, нанесемо туди купу їжі, а ще невеликого ліхтаря! Як цікаво!

– Для з’ясування цього питання неодмінно доведеться скликати ще одну нараду, – зауважив Хропусь. – Бо ж слід подумати про розподіл праці і таке інше…

– Ніхто тобі не боронить проводити наради, – втрутилася Хропся, – але зараз мені треба роздобути трохи дров. А ще принести питної води для зупи. І назривати букет лісових квітів для прикрашання обіднього столу.

– Якого кольору мають бути квіти? – зацікавився Мумі-троль.

Хропся оглянула себе з ніг до голови – вона усе ще була жовтою.

– Бузкового, – вирішила вона. – Бузковий колір пасуватиме мені найліпше…

Мумі-троль шугонув до лісу, а Хропусь із Чмихом подалися по дрова та воду. Нюхмумрик запалив свою люльку. Він ліг горілиць і задивився на червоне небо.

– Ідея з печерою не така вже й погана, – мовив він задумливо. – Боїшся комети, Хропсю?

– Ні. Головне для мене – не бачити її. До того ж, я спробую думати про щось інше…

Чмих не знайшов питної води для зупи. Він добрів аж до трясовини, однак там не зосталося ані краплі води, лише глевкий намул на дні, а всі бідолашні водяні лілії погинули. Врешті-решт, звісивши сумно вуха, він почалапав назад до друзів.

– Гадаю, що в усьому світі не залишилося й краплини, – пригнічено повідомив він. – Цікаво, що на це скажуть риби? А у нас – тільки морс.

– Не біда, – втішила його Хропся. – Приготуємо зупу з ягідного морсу. Це питання вирішено!

– Де там вирішено! – не погодився її братчик. – Необхідно знайти причину висихання води…

Хропусь сів біля купки назбираних дерев’яних скіпок, які мали однаковісіньку довжину – він сам їх ретельно вимірював.

У його голосі бриніли стурбовані нотки:

– Якась причина мусить бути…

– Я вважаю, до цього спричинилася комета, – висловив свою думку Нюхмумрик.

Усі підвели голови вгору, до неба. Сутеніло, вечірнє небо забарвилося темним багрянцем. Поміж віттям ялин виднілася маленька червона іскорка, схожа на зірку. Та це була не зірка. Вона не мерехтіла і не сяяла, а горіла, непорушно зависнувши у повітрі, бо ж тягнула за собою хвоста!

– Вона! – ствердив Хропусь.

Хропся від цих слів почала зеленіти, починаючи від носика. З лісу прибіг з букетом Мумі-троль, він постарався назривати щонайбузковіших квіток.

– Зараз мені, мабуть, ліпше пасували би жовті, – мовила вона, глянувши на квіти. – Бачиш, як я позеленіла…

– Назривати нових?

– Та ні, не треба. Але заслони чимось ту комету, бо інакше я не зможу зварити зупу…

Мумі-троль заслонив комету ковдрою. Хропся трохи заспокоїлася, приготувала у своїй маленькій каструльці морсову зупу з пахучими травами і поділила між усіма сухі хлібці, бо нічого більше у них не було. Після вечері всі вклалися на трав’яний матрацик, який виплела Хропся. Вогонь поволі згасав, надійшла ніч. Високо в небі, над мовчазним сонним лісом гаряче світилася комета, віщуючи біду.

Увесь наступний день друзі йшли лісом, простуючи в Долину Мумі-тролів. Нюхмумрик грав їм на губній гармонії, щоб мандрувалося веселіше. Десь близько п’ятої години по обіді вони вийшли на стежку, де стояв великий вказівник: “Сьогодні увечері танці! Сюди! Працює крамниця!”.

– О! Хочу потанцювати! – заплескала лапками Хропся.

– Які можуть бути танці, коли Земля ось-ось загине?! – запротестував Хропусь.

– Але якщо не зараз, то коли? – не поступалася Хропся. – Будь ласка! До кінця світу в нас ще два дні!

– Може, у крамниці продають лимонад, – замріявся Чмих.

– До того ж, нам майже по дорозі, – докинув Мумі-троль.

– Можна лише глянути одним оком на ті танці, проходячи повз майданчик… – запропонував і собі Нюхмумрик.

Хропусь лише зітхнув. Отож друзі звернули на стежку і попростували за вказівником. Стежка весело в’юнилася лісом, петлювала і закручувалася на всі боки, інколи знічев’я зав’язуючись вузликом. Від такої стежки не втомлюєшся; вона навіть, здається, скоріше приводить до мети, аніж пряма й нудна дорога.

– У мене відчуття, ніби Долина Мумі-тролів ось-ось вигулькне з-за наступного закруту, – мовив Мумі-троль.

– Розкажи мені про Долину, – попросила Хропся.

– У нашій Долині завжди почуваєшся у безпеці, – почав розповідь Мумі-троль. – З веселим настроєм встаєш уранці і вкладаєшся до сну ввечері. Там росте розлоге дерево, на якому я побудую курінь, а ще є потаємне місце – обов’язково тобі покажу. Мама обклала всі грядки черепашками, а наш ґанок увесь день купається в сонячному промінні. Там так смачно пахне. Ми маємо власний місток через річку, який побудував Тато і по якому можна котити тачку. А ще я зробив відкриття – знайшов море, тож і шматочок моря також належить нам…

– А раніше ти водно торочив, які гарні краї, де ніколи не бував, – ущипнув Чмих.

– Та то давно було… – відмахнувся Мумі-троль.

За наступним вигином стежки вони опинилися перед крамничкою, дуже гарною хатинкою. Навколо рівними рядочками буяло розмаїття квітів, на стовпі лежала срібна куля, у якій віддзеркалювався ліс і біла хатка з дахом, викладеним дерном. Оголошення біля дверей сповіщало, що тут можна купити порошок до прання, лакрицю та чудову Сонячну Оливу.

Мумі-троль піднявся вгору сходами, а коли відчинив двері, всередині хатинки теленькнув дзвоник. Усі увійшли до крамнички, тільки Хропся затрималася надворі, милуючись своїм відображенням у срібній кулі.

У крамниці за лядою сиділа бабуня з маленькими і круглими, як у мишки, очицями та сивим волоссям.

– Ага! – мовила вона замість привітання. – Скільки маленьких діточок! Чого бажаєте?

– Лимонаду, – випалив Чмих. – З червоним сиропом.

– Чи немає у вас зошитів у лінійку або клітинку? – поцікавився Хропусь. Він мав намір записувати все, що слід робити у разі зіткнення з кометою.

– Звичайно, є, – сказала Бабуня. – Синій зошит годиться?

– Ліпше іншого кольору, – попросив Хропусь. – Синіми здебільшого користуються зовсім маленькі хропусі.

– А мені би здалися інші штани, – озвався Нюхмумрик. – Тільки б вони не були надто нові на вигляд. Я себе добре почуваю лише у тих штанятах, які допасовані до моїх форм.

– Зрозуміло, – відповіла Бабуня, полізла драбиною під стелю і досягла звідти штани.

– Ой, вони надто нові, – занепокоївся Нюхмумрик. – Може, є старіші?

– Це найстаріші штани серед моїх запасів, – пояснила Бабуня. – Але завтра вони будуть ще старішими, – додала вона з надією в голосі, глянувши на Нюхмумрика поверх окулярів.

– Що ж, – зітхнув Нюхмумрик, – я приміряю їх за хатиною, хоча дуже сумніваюся, що вони мені пасуватимуть.

І Нюхмумрик зник у садку.

Хропусь щось занотовував у новому зеленому зошиті.

– А що забажав би собі маленький Мумі-троль? – запитала Бабуня.

– Діадему, – поважно відповів Мумі-троль.

– Діадему?! – вражено перепитала Бабуня. – Навіщо вона тобі?

– Подарує Хропсі, – устряв Чмих, який сидів на підлозі і цмулив крізь соломинку червоний лимонад. – Він геть стратив глузд, відколи зустрів її.

– Що ж безглуздого у подарунку? – зауважила Бабуня. – Ти ще занадто малий, щоб збагнути, але насправді прикраса є найгарнішим дарунком для дами.

– Ага, – буркнув Чмих, ховаючи рийку у склянці з лимонадом.

Бабуня обвела поглядом усі свої полиці, однак діадеми на них не знайшлося.

– Може, під лядою, – допомагав у пошуках Мумі-троль.

Бабуня зазирнула й під ляду.

– Ні, тут теж немає, – мовила вона засмучено. – Важко повірити, у мене немає ані одної діадеми… Може, замінимо парою крихітних рукавичок для хропусів?

– Ой, не знаю, – посмутнів Мумі-троль.

Тієї миті двері дзеленькнули, до крамнички увійшла Хропся.

– Доброго дня! – привіталася вона. – У вас таке чудове дзеркало в саду. Відколи я загубила своє люстерко, можу дивитися на себе хіба у водяне плесо, а відображення у ньому видається надто кумедним.

Бабуня глипнула на Мумі-троля й підморгнула йому. Вона щось досягла з полиці і похапцем тицьнула Мумі-тролеві у лапку. Мумі-троль і собі глянув крадькома: то було маленьке кругле люстерко у срібній рамочці, на зворотному боці оздоблене трояндою з червоних рубінів. Мумі-троль переглянувся з Бабунею і засміявся. Хропся нічого не помітила.

– Чи не знайдеться у вас кілька медалей? – запитала вона.

– Кілька чого? – перепитала Бабуня.

– Медалей, – повторила Хропся. – Гарно оздоблені зірки, які поважні панове так охоче носять на шиї…

– О так, звичайно, так, – заторохтіла Бабуня. – Медалі, аякже…

І вона заходилася нишпорити по полицях, по всій крамниці, навіть зазирнула під ляду.

– Ані одної? – від розчарування Хропсі аж сльози набігли на очі.

Бабуня зовсім посумніла, та враз їй сяйнула рятівна думка, вона притьмом полізла драбиною до найвищої политті, де стояла коробка з різдвяними ялинковими прикрасами, і досягнула звідти велику розкішну зірку.

– Яке щастя! – зраділа Бабуня. – Таки знайшла ще одну медаль!

– Яка гарна, – прошепотіла заворожено Хропся і, обернувшись до Мумі-троля, мовила: – Це тобі! За те, що ти врятував мене від отруйного чортополоху.

Мумі-троль наче мову втратив від несподіванки. Він уклякнув на одне коліно, а Хропся повісила йому на шию зірку, що сяяла неповторним блиском.

– Шкода, що ти не можеш побачити, як вона тобі личить, – пошкодувала Хропся.

І тоді Мумі-троль простягнув їй люстерко, яке ховав за спиною.

– А це – тобі, – мовив він. – Щоб ти могла собою милуватися.

Доки обоє розглядали своє відображення, знову теленькнув дзвіночок – досередини увійшов Нюхмумрик.

– Гадаю, штанам варто трохи постаріти, – сказав він. – Вони не мають моєї форми.

– Шкода, – скрушно зітхнула бабуня. – Але новий капелюх тобі, напевно, не завадить…

Нюхмумрик сполошився й натягнув глибоко на вуха свого старого зеленого дрантюха.

– Страшенно дякую, але мені щойно спало на думку, що накопичувати надто багато власності небезпечно…

Хропусь, який увесь той час писав щось у своєму зошиті, підвівся і сповістив:

– Якщо маєш справу з кометою, найважливіше не затримуватися понад міру в крамниці, вишукуючи всякий непотріб. Чмиху! Ану допивай свій лимонад!

Чмих запопадливо перехилив цілу пляшку, лимонад потрапив йому не в те горло, почулися чудернацькі звуки і червоне питво фонтаном пирснуло на килим.

– Я виблював! – вигукнув він з докором.

– Отак у нього завжди, – пояснив Мумі-троль. – То, може, рушаймо!

– Скільки все це коштує? – поцікавився Хропусь.

Бабуня заходилася підраховувати, а доки вона рахувала, Мумі-троль раптом згадав, що у нього немає грошей.

Запитально звівши вгору одну брову, він обвів поглядом друзів і відразу збагнув, що й у їхніх кишенях гуляє вітер. Яка ганьба!

– 40 пенні за зошит і 34 пенні за лимонад, – бурмотіла Бабуня. – Зірка коштує 3 марки, а люстерко – 5, бо воно оздоблене рубінами. Разом 8 марок 74 пенні.

Усі мовчали, немов води у рот понабирали. Хропся з важким зітханням поклала на ляду дзеркальце, а Мумі-троль заходився розв’язувати вузлик на стрічці з медаллю. Чмих з жалем дивився на мокру від виблюваного лимонаду пляму на килимі. Хропусь напружено розмірковував: зошит, у якому вже зроблено записи, зріс чи впав у ціні?..

Бабуня позирала на них поверх окулярів.

– Ага, любі дітоньки, – згадала вона, – є ще старі штани, які коштують саме 8 марок, але ж Нюхмумрик від них відмовився. Отож, ми квити, і вам зовсім нічого не треба платити.

– Це правда? – здивувався Мумі-троль.

– Звичайно, правда, – підтвердила Бабуня. – Штани ж у мене залишаються…

Хропусь спробував подумки провести розрахунки, але йому не вдалося. Тому він усе записав до зошита і полічив у стовпчик:

Зошит – 40 пенні

Лимонад (виблюваний) – 34 пенні

Медаль – З марки

Люстерко (з рубінами) – 5 марок

Сума: 8 марок 74 пенні

Штани – 8 марок

8 = 8

решта: 74 пенні.

– Дійсно, – здивувався Хропусь. – Усе сходиться…

– Але ще залишається 74 пенні, – зауважив Чмих. – Вони належаться нам?

– Не будь дріб’язковим, – охолодив його Нюхмумрик. – Квити то квити…

Друзі низько вклонилися Бабуні, а Хропся присіла у глибокому реверансі. Уже на порозі вона запитала:

– Чи далеко до танцювального майданчика?

– Та ні, – відповіла Бабуня. – Два кроки… Однак танці починаються щойно зі сходом місяця.

Вони вже далеко зайшли у ліс, коли Мумі-троль зненацька зупинився:

– Дерновий дах крамнички не дуже надійний, – мовив він. – Може, візьмімо Бабуню зі собою, – заховаємо у нашій печері?

– У моїй печері, – виправив Чмих. – Я побіжу й запитаюся?

– Біжи! – погодився Нюхмумрик.

Чмих рвонув назад, тільки п’яти замиготіли, а решта сіли на узбіччі стежки зачекати на нього.

– А ти вмієш танцювати отой новий танець?..

Та ти знаєш… як він там називається? – запитала Хропся.

– Ні, не знаю, як називається, – відповів Мумі-троль. – Мені подобається вальс.

– Ми не встигнемо потанцювати, – озвався Хропусь. – Гляньте на небо…

Усі підвели голови (окрім Хропсі).

– Вона виросла, – ствердив Нюхмумрик. – Учора була завбільшки з мурашине яєчко, а нині – як апельсин. Мені навіть здається…

– А танґо умієш танцювати? – урвала Нюхмумрика Хропся. – Один крок убік і два назад…

– Ніби неважко, – кивнув Мумі-троль.

– Люба сестричко з курячими мізками! – роздратовано втрутився Хропусь. – Ти хоч коли-небудь думаєш про серйозні речі?

– Ми розпочали розмову з танців, – наполягала на своєму Хропся, – а ти раптом заговорив про комети. Я лише продовжую тему розмови…

Засперечавшись, брат із сестрою вмить змінилися в кольорі. Невдовзі повернувся Чмих.

– Вона не хоче! – крикнув ще здалеку. – Казала, що заховається у льоху, де зберігається варення. Але просила всіх вітати, дякувала за запрошення і передала для кожного по солодкому льодяникові.

– Сподіваюся, ти не випрошував у неї ласощі? – закралася підозра у Мумі-троля.

– Та ніколи в житті! – праведному обуренню Чмиха не було меж. – Бабуня ж винна нам іще 74 пенні, от і вирішила на ту суму дати льодяників. А я лише погодився з нею, що так буде справедливо!

Отож друзі помандрували далі, і стежка помандрувала з ними теж. Потемніле сонце сховалося за ялицями, пішло на спочинок за край неба. Натомість зійшов місяць, на диво тьмяний і аж наче блідо-зелений.

 

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 1

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 2

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 3

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 4

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 5

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 6

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 7

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 8

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 9

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 10

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 11

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)


Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!

Читайте також