“Образок” (Олег Герман)
Різдво… Дорога, всовгана саньми, блискотить під місяцем срібною стрілою. Місяць зечепився за гіляки старого ясена і, наче кришталева корона, вигойдується над селом. У хаті неспинно копошиться мама, а тато біля образів смирно шепоче молитву. Чую за шибками: хрум-хрум-хрум, а навипередки: дзень-дзелень-дзелень. Йдуть!
Зарипіли завіси, затупотіли комісняки, відкрилися двері й на клубах пари, як на хмарі, переплив поріг малий Михасьо: нехарапутний наш сусідко і прикра нендза… Та у білих одіяннях із крилами величними – ніби й не він. Й такі світлі слова мовить, що уже не збитошник перед нами, а, просто з Михасевим голоском, прийшов сам Янгол.
А тут Цар протискується – поважний такий. І охриплим від курива басом столяра Миколи починає щось бубоніти. Вслухаюся в оту хрипцю і… Чуєш – направду, Микола!?. Та ні… Вдивляюся, а то Ірод-цар презлющий.
А попри нього тулиться кривенький на ногу Зенон у шатах воїна: очі по-козацьки блищать, в руках меч дзвенить від гарту. І я, і він, і всі вірять, що це не скалічений парубок, а мужній воїн-переможець явився.
А там і поволеньки Свята Марія заходить – одинока Ганя, яка ніколи не мала дітей, а так хотіла народити синочка – стоїть нині з маленьким Ісусиком на руках. І я крізь сльози дивлюся на неї, і в отих сльозинках народжується веселка променів та освітлює її так, що стає вона небесною Дівою.
Господи, яка велична сила Різдва! А сніг хрумкоче та мерехтить зорями. А в сінях жиди щось збиткують і торгуються. А смерть з косою нагадує про одну для всіх правду та перероджує нас.
«Бог предвічний…» Хрум-хрум-хрум… Дзень-дзелень-дзелень… Вертеп мого дитинства.
“Жебрачка на Різдво” (Юлія Завадська)
Настя вважала себе зразковою християнкою: щонеділі ходила до церкви та виконувала заповіді, та співала в хорі. З людьми намагалася не сваритися (коли хтось критикував, тримала дулю в кишені, а обличчя висловлювало лише повагу) та завжди приходила на допомогу потребуючим (зайвий добрий вчинок нікому не завадить). В Адвент навіть не їла солодкого і ходила на Рорати.
Аби піднести свій духовний рівень, вирішила перед Різдвом зробити вчинки милосердя. Своїх грошей не вистачало, тому запропонувала у спільноті скинутись на подарунки для дітей-сиріт або на різдвяну вечерю для жебраків. Спільнота ніяк не могла визначитися, що обрати, отож, взялися за дві справи одразу.
Щодо подарунків дітям – все вирішили швидко (іграшки, розмальовки, фломастери), а про вечерю треба було подумати (які страви готувати, кому подавати, де все організувати).
— Що будемо готувати на вечерю? — запитала Вірка (вискочка, яка робила вигляд, що «ангажується» ще більше) і запропонувала своє меню: кутя, вареники з капустою, оселедець під шубою та рибний суп. — Ні, на різдвяній вечері не можна подавати страви з майонезом – піст, – обурилася Настя і подумала: «Це була моя ідея на славу Божу, а вона тут розкомандувалася», – Крім того, вареники краще робити з вишнями.
— Немає заборони на майонез, це лише традиція, а вареники з капустою ситніші.
— Ти просто ще недозріла у вірі, – виклала свій найвагоміший аргумент Настя, але, щоб не продовжувати суперечку, запропонувала компроміс: два види вареників та рибу з овочами.
Підготовка тривала. Усі отримували задоволення від того, що роблять добру справу, у спільноті панував різдвяний настрій. І все було б бути чудово, якби не «шеф-диктатор».
Вона раптом зрозуміла, що сама була жебрачкою. У сирітський будинок Настя не поїхала, бо на роботі треба було терміново здати звіт. А на різдвяне частування для жебраків прийшла, коли свято закінчилося і всі вже мили посуд.
Спільнота була задоволена і окрилена зробленою справою. Усі жартували та згадували подію.
«Я все придумала, перемила гору посуду, завдяки мені порадували дітей та нагодували бідних. А вся слава їм. А я що – прибиральниця?» – думала дівчина.
Мало того, Вірку всі хвалили за те, що навчила гостей співати у два голоси колядку «У Вифлеємі весела новина». «Теж мені зірка жебраків!», – злилася Настя.
— Можна взяти ще вареників з собою, – запитала якась бабуся, що раптом з’явилася у дверях, – і салату в торбу? А, може, ще й кутя лишилася?
— Ну не знаю… Вже нічого немає. Хіба що супу трохи.
— Спаси Господи. Най тебе Пречиста оберігає і най щастя тобі буде. — Дякую, – сказала Настя.
Вона раптом зрозуміла, що сама була жебрачкою і щойно отримала милостиню.