Учень спитав учителя:
– Ти такий мудрий. Ти завжди в доброму настрої, ніколи не сердишся, поможи і мені стати таким.
Учитель згодився і попросив учня принести картоплю і мішок.
– Якщо ти на когось розсердишся і завдаси кривду, то візьми цю картоплину: з одного боку напиши своє ім’я, а з іншого – ім’я людини, з якою в тебе конфлікт. І поклади цю картоплину в мішок.
– І це все? – незрозуміло спитав учень.
– Ні, – відповів учитель. – Ти маєш завжди носити цю торбу зі собою і щоразу, коли образишся на когось, класти в неї картоплю.
Учень згодився. Минув певний час, пакет учня наповнився картоплею і став досить важким. Його було дуже незручно завжди носити з собою. Крім того, картопля, яку він поклав першою, почала псуватися і неприємно пахнути.
Учень прийшов до учителя і сказав:
– Усе це годі носити з собою. По-перше, мішок уже надто важкий, по-друге, картопля зіпсувалася. Запропонуйте щось інше.
Вчитель відповів:
– Те саме відбувається у твоїй душі, коли ти на когось ображаєшся і сердишся – ти кладеш на душу важкий камінь. Просто ти відразу цього не помічаєш, потім каміння стає дедалі більше. Вчинки обертаються у звички, звички у характер, який породжує смердючі пороки. Я дав тобі змогу спостерігати збоку весь цей процес. Щоразу, коли ти вирішиш образитись на когось, або навпаки – самому когось скривдити, подумай, чи потрібен тобі цей тягар.
Ми самі породжуємо свої пороки. Навіщо носити мішок гнилої картоплі у своїй душі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Притча про зіпсовану душу від образ та злості