Ця притча закликає ніколи не бути жадібними та думати в житті не лише про себе.
Жила бідна старенька жінка.
Така вона була бідна, що часом навіть не мала з чого спекти хліба. І була в неї сусідка, яка цю стареньку весь час докоряла бідністю. І раптом помітила сусідка: як тільки вона починає пекти хліб, у старенької теж з труби дим йде, ніби хліб печеться.
– Невже ця жебрачка теж розбагатіла? – Здивувалася сусідка. – Треба зазирнути до неї, перевірити.
Заходить сусідка до старенької, а та дійсно коровай з печі виймає.
Посадила старенька сусідку за стіл, хлібом свіжим її пригощає.
Здивувалася сусідка:
– Звідки ж у тебе хліб? Нещодавно ти була біднішою за будь-якого бідного, а тепер кожен день хліб печеш?
І розповіла їй бабуся, що втомилася вона від докорів в бідності. І стала димлячу головню в піч підкладати, коли сусідка починала пекти хліб. Так минув тиждень, пройшов і другий, тоді старенька і придумала:
– А дай-но я буду Бога про милостиню просити кожного разу, як головешку в пічку кладу.
Так і стала робити. Поклала вона головню в грубку, помолилася, і раптом хтось стукає в віконце. А там стоїть старий жебрак, весь у лахмітті, хлібця просить. А хліба-то в будинку ні шматка. Віддала старенька жебракові останню свою картоплину. Той її з’їв і знову хліба просить.
Звідки ж я тобі, старче, хліба візьму? – Каже старенька.
– А ти з печі дістань, – відповідає дідусь.
Заглянула старенька в піч, а там і справді готовий коровай лежить. Охнула вона, дістала коровай з печі, стала дідуся годувати. Він з’їв весь коровай і ще просить.
– Немає в мене більше хліба, – каже старенька.
– А ти знову з печі дістань, – каже дідок.
Дивиться бабуся – там знову коровай лежить.
Дістає вона коровай з печі, а сама вголос дивується:
– Доки ж Бог мені буде дарувати хліб?
– А до тих пір, поки з чистим серцем будеш ділитися з усіма голодними, – відповів старець.
Ось з тих пір у доброї бабусі ніколи не переводиться в будинку хліб.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Притча про плоди учительскої праці