Оповідання для дітей про тварин: Кмітливий джміль

Йдеш ранньою весною листяним лісом і дивуєшся: ще кілька днів тому він був сірий і непривітний, а зараз молода зелень відчайдушно тягнеться вгору, де повільно пливуть з півдня на північ білі хмари – як лебеді, що повертаються з вирію. Поміж деревами і кущами розсипались фіалки, проліски, ряст. Серед гілля лунають дзвінкі пташині голоси.

В мелодію весняного лісу вплітається ще один звук. Ніби хтось торкає струну віолончелі і вона озивається приємним оксамитним звуком. Це джміль прилетів по нектар. Вилискує на ньому пухнаста чорна шубка з двома жовтими поперечними смугами. Задні ніжки геть вкриті пилком. Мабуть, джміль відвідав квіти верби козячої і назбирав там обніжжя. Тепер натрапив на зарості рясту. Яку ж квітку вибрати? Адже їх тут сотні…

Навесні всі джмелі – самочки. Джмелине сімейство існує лише одне літо. Восени і самці, і робочі комахи гинуть. А самка, яка перебуде зиму у затишній схованці, як тільки настане тепло, починає шукати зручне місце для свого гнізда. Вибирає здебільшого покинуту нірку якогось звірка, дупло, торішнє гніздо сороки чи іншого птаха, гніздо білки… Інколи й під каменем або у розщілині дерева влаштовує джмелиха своє житло, закривши з усіх боків сухою травою чи мохом, тільки один вхідний отвір залишається. Всередині гнізда самочка робить круглі комірки з воску, перемішаного з квітковим пилком. В кожну комірку вона кладе невеличкий запас їжі, відкладає кілька яєць і комірку запечатує. Поруч будує наступну комірку, далі ще і ще… А тим часом у першій комірці з’являються личинки. Вони скоро з’їдають запаси їжі, і джмелисі доводиться прогризати комірку і підгодовувати личинок…

Немало корму потрібно личинкам. Нелегко матері прогодувати своє сімейство. Тому й метушиться джмелиха з ранку до вечора, щоб нагодувати ненаситних малят, відвідує тисячі квіток. Біда, якщо мати стане поживою якоїсь пташки: тоді загине вся майбутня джмелина сім’я. Ось чому так необхідно оберігати навесні джмелів-самочок. Адже трудяги-джмелі – невтомні помічники селян: тільки вони запилюють квіти конюшини, люцерни, бо мають довгі хоботки. А будуть трави – буде й молоко у корів…

Джміль опустився на велику лілову китицю, діловито обхопив її передніми ніжками і почав нишпорити хоботком в одній з квіток. Та навіть своїм довгим і хоботком не зміг дістати солодку крапельку на дні шпорця. Джміль сердито загув. Став повзати по китиці, встромлюючи свою голівку то в одну квітку, то в другу. Але в нього все одно нічого не виходило.

Я присів на повалену стару березу і став ждати, чим же скінчаться його пошуки. Запах нектару збуджував комаху. І джміль таки знайшов вихід. Він… прокусив своїми гострими щелепами тонку стінку пелюстки-шпорця якраз там, де вона прикривала ласу крапельку, просунув у дірочку хоботок і випив нектар. От хитрун!
Винахідливість джмеля потішила мене. Тепер він принесе у своє гніздо доволі їжі. Така ж доля спіткала й інші квітки рясту: джміль тепер не витрачав часу, намагаючись дістати нектар через віночок квітки. Він просто прокушував пелюстки і збирав солодкі ласощі, які ряст приготував для комах-запилювачів Але нічого, що не всі квіти, де він побував, будуть запилені. До них прилетять інші комахи і зроблять справу, від якої змушений був відмовитися волохатий любитель ласощів.

Якісні пазли для дітей різного віку (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)