РОЗДІЛ 10. Омарова кадриль
Казна-Що-Не-Черепаха глибоко зітхнув і витер ластом сльози. Він глянув на Алісу і вже заговорив би, але горло йому здушив плач.
— Наче йому кістка в горлі стала! — сказав Грифон і заходився його трясти й гупати по спині.
Врешті до Казна-Що-Не-Черепахи повернувся голос, і, обливаючися слізьми, він почав розповідь.
— Ти, мабуть, нечасто бувала на дні моря?
— Ніколи, — мовила Аліса.
— То й ніколи не мала нагоди спізнати Омара.
— Одного разу я скушт… — почала Аліса, але вчасно схаменулася і сказала: — Ні, ніколи!
— Отже, ти й уявлення не маєш, що то за прегарна штука — омарова кадриль.
— Не маю, — сказала Аліса. — А як вона виглядає?
— Усе дуже просто, — сказав Грифон, — спершу ви шикуєтесь у лаву на березі…
— У дві лави!.. — гукнув Казна-Що-Не-Черепаха. — Моржі, черепахи, лососі і так далі. А тоді, прибравши з дороги медуз…
— …що, звичайно, забирає трохи часу, — вставив Грифон,
… ступаєте два кроки вперед…
— Кожен у парі з омаром! — крикнув Грифон.
— Авжеж, — сказав Казна-Що-Не-Черепаха. — Ступаєте два кроки вперед, підходите до партнера…
— …міняєтесь омарами — і назад, у тому ж порядку, — підхопив Грифон.
— А тоді!.. — продовжив Казна-Що-Не-Черепаха. — Тоді жбурляєте…
— …омарів!.. — крикнув Грифон, підскочивши.
— …чимдалі в море…
— …пливете по них!.. — вереснув Грифон.
— …крутите в морі сальто-мортале!.. — крикнув Казна-Що-Не-Черепаха, перекрутившись на місці.
— …знову міняєтесь омарами!.. — заверещав Грифон.
— …повертаєтесь на берег, і… кінець першої фігури, — сказав Казна-Що-Не-Черепаха, зненацька спадаючи з голосу.
І обоє приятелів, які щойно плигали, мов навіжені, посідали на скелі, принишклі та сумні, і дивилися на Алісу.
— Це, напевно, дуже гарний танок, — несміливо озвалася Аліса.
— Хочеш побачити кілька “па”? — запитав Казна-Що-Не-Черепаха.
— О, з радістю! — відказала Аліса.
— Вставай! — сказав Казна-Що-Не-Черепаха Грифонові. — Покажемо їй першу фігуру. Можна обійтися й без омарів. Хто співатиме?
— Ти, — сказав Грифон. — Я забув слова.
І вони поважно закружляли довкола Алісина задніх лапах, час до часу наступаючи їй на ноги і відбиваючи такт передніми ластами.
Казна-Що-Не-Черепаха заспівав журливо і протяжно:
— Трошки швидше, пане равле!— це білуга так гука, —
Бо дельфін іде за нами, дуже ззаду натиска.
А омари й черепахи насувають звідусіль,
Всі на березі гуляють, всі чекають на кадриль.
Чи ти любиш, чи не любиш танцювати кадриль?
Чи ти будеш, чи не будеш танцювати кадриль?
— Ох же й радощів нам буде, ох же й жару ми дамо!
За омарами у море ми й самі полетимо!
Равлик каже: — Я боюся мандрувать по волі хвиль:
Дуже дякую, рибусю, не для мене ця кадриль!
Я не хочу, я не можу танцювати кадриль!
Я не хочу, я не можу танцювати кадриль!
— Яка не буде хвиля, до берега приб’є.
Ти ж знаєш: там, за нашим, ще інший берег є.
Від Англії до Франції по морю двадцять миль…
Не бійся, любий равлику, станцюємо кадриль!
Чи ти любиш, чи не любиш танцювати кадриль?
Чи ти будеш, чи не будеш танцювати кадриль?
— Дякую, дуже цікавий танець, — промовила Аліса, щаслива, що він нарешті скінчився. — А яка втішна оця ваша пісня про білугу!
— До речі, про білугу! — сказав Казна-Що-Не-Черепаха. — Тобі, звісно, випадало її бачити?
— Ще б пак… найчастіше серед страв на… — сказала Аліса й затнулася.
— Не знаю, серед яких ти її бачила трав, — сказав Казна-Що-Не-Черепаха, — але як це траплялося частенько, то ти знаєш, як вона виглядає.
— Начебто знаю, — задумливо мовила Аліса. — Хвіст — у роті і вся обліплена крихтами.
— Дурниці, — сказав Казна-Що-Не-Черепаха, — у морі крихти змиваються. А щодо хвоста в роті, то це ось із якої причини…
Тут він позіхнув і заплющив очі.
— Поясни-но їй причину і решту все, — мовив він до Грифона.
— А причина ось яка, — стрепенувся Грифон. — Білуга любить омарову кадриль. От її й кидають у море. І летить вона ген-ген!.. Дуже далеко їй летіти. От вона й хапається зубами за хвіст. А тоді, тоді… не може його вийняти. Ось і все, зрештою.
— Дякую, — сказала Аліса. — Дуже цікаво. Як мало я знала досі про білугу!
— Можу розказати ще більше! — розохотився Грифон. — Ти знаєш, наприклад, чому вона зветься білугою?
— Ніколи про це не думала, — сказала Аліса. — Чому?
— Нею білугують чоботи й черевики, — значливо повідомив Грифон.
— Білугують чоботи й черевики? — вражено перепитала Аліса. — Та вона ж із породи китових…
— 3 котових, авжеж… А чим, до речі, ти чистиш свої черевики? — запитав Грифон.
— Чорною ваксою, — трохи подумавши, мовила Аліса.
— А на дні моря, — врочисто оголосив Грифон, — черевики не чорнують, а білугують. Отак-то. [99]
— А до відбілугованих черевиків що ви найдужче любите вдягати — які, скажімо, краватки, фраки? — запитала Аліса.
— Щодо креветок — найважливіше, щоб вони не лоскотали шиї, а раки — щоб не щипалися під час кадрилі, — відповів Грифон ледь нетерплячим тоном. — А тепер слухаймо тебе! Розкажи про свої пригоди!
— Хіба про сьогоднішні, — знітилася Аліса. — Про вчорашні нема сенсу говорити, бо вчорашня я — то не я.
— Поясни! — сказав Казна-Що-Не-Черепаха.
— Ні, ні! Спершу пригоди! — нетерпляче вигукнув Грифон. — Шкода часу на пояснення.
Й Аліса заходилася оповідати про свої пригоди, відколи вперше побачила Білого Кролика. Спочатку не надто відважно, бо Грифон із Казна-Що-Не-Черепахою присунулися до неї впритул і дуже вже страшно повитріщали на неї очі й пороззявляли роти, але поступово вона посміливішала. Її слухачі мовчали аж до моменту, коли Гусінь загадала їй проказати “Ти старий любий діду”, а в неї вийшло зовсім не те.
Тут Казна-Що-Не-Черепаха перевів дух і сказав:
— Дуже дивно!
— Дивнішого світ не бачив, — озвався Грифон.
— Вийшло щось геть несусвітне! — глибокодумно повторив Казна-Що-Не-Черепаха. — Ану, хай вона прочитає щось і нам? Скажи їй…
І він скинув очима на Грифона, мовби той мав якусь владу над Алісою.
— Встань і прокажи “Обізвався ледащо”, — звелів Грифон.
“Як же ця звірота любить командувати. Читай їм і читай! — подумала Аліса. — Мовби я у школі!”
А все ж вона підвелася й почала декламувати. Та оскільки в її голові все ще крутилася Омарова Кадриль, то проказувала вона майже бездумно. Слова виходили просто-таки чудернацькі:
Обізвався омар: “Хтось мене перепік,
Я обсиплюся цукром, щоб сік не потік”.
І, як качка бровами, так він носаком
Вивертає п’яту, чепуриться паском.
Коли море мілке, він високо літа,
Й дуже хвацько з-під неба свистить на Кита.
Та зате у приплив, як кити припливуть,
Від омара ні слуху, ні духу не чуть.
— Це зовсім не те, що я вчив у дитинстві, — сказав Грифон.
— А я взагалі такого не чув, — додав Казна-Що-Не-Черепаха. — Як на мене, це незвичайна бридня.
Аліса сиділа мовчки, затуливши обличчя долонями, і гадала: невже в її житті більше не станеться чогось цілком звичайного.
— Хай би пояснила! — мовив Казна-Що-Не-Черепаха.
— Вона не зуміє, — поспішив сказати Грифон. — Нумо, читай далі!
— Про п’яти! — не вгавав Казна-Що-Не-Черепаха. — Тобто, як він міг вивернути їх носаком?
— Це така танцювальна позиція, — мовила Аліса.
Вона й сама мало що розуміла, і хотіла якнайшвидше змінити тему.
— Ну ж бо, читай! — нетерпляче повторив Грифон. — “Враз побачила я…”
Відмовитись вона не посміла, хоча й була певна, що знову вийде все не так, і тремтячим голосом почала:
Враз побачила я, завернувши за ріг,
Як Пантера з Совою ділили пиріг…
Проковтнула Пантера пиріг залюбки,
А Сові залишила таріль у квітки.
І виделку з ножем теж Пантера взяла,
Зате ложку люб’язно Сові віддала.
По вечері Пантера вляглася в траву,
Але спершу вона проковтнула…
— Навіщо нам слухати ці харки-макогоники? — урвав Казна-Що-Не-Черепаха. — Вона ж нічого не пояснює! В житті не чув подібної абракадабри!
— Мабуть, і справді досить, — сказав Грифон на радість Алісі. — Хочеш, покажемо тобі ще одну фігуру омарової кадрилі?.. Чи, може, краще хай він заспіває тобі пісню?
— Пісню, пісню, будь ласка! Нехай заспіває! — вигукнула Аліса так палко, що Грифон аж наче образився:
— Гм! На колір і смак товариш не всяк! Заспівай їй “Зчерепаховий суп”, — га, старий?
Казна-Що-Не-Черепаха глибоко зітхнув і заспівав, час від часу зриваючись на хлипи:
Ідіть усі, старі й малі*,
вже суп парує на столі.
Ну хто тут не оближе губ?
Ох же й смачний зчерепаховий суп!
Ах, який суп,
страх, який суп, —
вечірній, тремкий зчерепаховий суп,
суп,
суп!
Ну, що та риба, дичина,
садовина й городина?
Мені тоді обід лиш люб,
як є на столі зчерепаховий суп.
Ах, який суп,
страх, який суп, —
вечірній, тремкий зчерепаховий суп,
суп,
суп!..
— Іще раз приспів! — гукнув Грифон.
Та ледве Казна-Що-Не-Черепаха почав співати знову, як здалеку долинув крик:
— Суд починається!
*Пародія на популярний романс Дж.М.Сейлза “Вечірня зоря”, який наспівували Керролові сестри Ліддел.
Зоря вечірня в небесах
тремка, як срібло, спокій ллє.
Одним-одна на всіх світах
так зачаровує мене…
— Гайда! — крикнув Грифон і, вхопивши Алісу за руку, потяг її за собою, навіть не дожидаючи кінця пісні.
— Який суд? — захекано спитала Аліса.
Але Грифон, знай, налягав на ноги:
— Гайда! Гайда!
А морський бриз, віючи їм навздогін, все тихіше й тихіше доносив до них сумовиті слова:
Ах, який суп,
страх, який суп…
вечірній, тремкий зчерепаховий суп,
суп,
суп…
Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 1
Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 2
Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 3
Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 4
Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 5
Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 6
Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 7
Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 8
Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 9
Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 10
Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 11
Роман-фентезі «Аліса в Країні Чудес». Розділ 12
