“Білка і добра людина” (Василь Сухомлинський)
Шла собі лісом Добра Людина. Дивилася на трави й квіти ласкавими очима. Не наступила на квіти, бо помітила їх. Ось підійшла Добра Людина до високої сосни. Побачила білочку.
Білочка стрибала по гілках, а за нею гнався якийсь рудий звірок. Добра Людина впізнала куницю. Це лютий білоччин ворог. Ось-ось куниця наздожене білку й розірве своїми лютими пазурями. З жалем і болем у серці глянула Добра Людина на бідолаху.
Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече. А зла куниця втекла в темний ліс.
Погладила Добра Людина білочку та й сказала:
— Стрибай собі до свого дупла.
Глянула білочка вдячно Добрій Людині у вічі й пострибала додому.
Дітки давно вже чекали її. Вона й розповіла їм про Добру Людину.
“Хай я буду ваша, бабусю” (Василь Сухомлинський)
На околиці села живе старенька бабуся Марина.
— У неї немає нікого-нікогісінько, — часто говорить матуся Марійці, трирічній дівчинці.
Марійка з матусею живуть через дорогу від бабусі Марини. Встане вранці Марійка, гляне на бабусине подвір’я й бачить:
сидить бабуся на стільчику, гріється на сонці й пильно-пильно дивиться на неї, Марійку.
Марійка біжить до бабусі, вітається:
— Добрий день, бабусю!
— Добрий день, Марійко, — радісно відповідає бабуся. — Посидь біля мене, дитинко.
Марійка посидить трохи, послухає казку. Але довго сидіти не хочеться. Вабить луг — скільки метеликів там літає. Вабить річка — який пісочок чистий там на березі, яка вода тепла… Марійка збирається йти, а бабуся зітхає.
— Чому ви зітхаєте, бабусю?
— Бо нікому й слова промовити… Одна я, однісінька…
— Хай я буду ваша, бабусю,— тихо шепоче Марійка й цілує її
старечу зморщену щоку
— Добре, дитинко, будеш моя,— усміхається бабуся Марина. До вечора Марійка бігала в лузі, купалася, милувалася
метеликами. Про бабусю не забула. Побігає в лузі, прибіжить до бабусиного подвір’я й защебече:
— Я не забула, що я ваша, бабусю! Тільки, ой, як у лузі бігати хочеться!
“Маленькі помічниці” (Олег Буцень)
Оля і Ліда гуляли у дворі. Побачила Оля, як Петрик допомагає своїй мамі розвішувати білизну на мотузці, і сказала подрузі:
— І я сьогодні мамі допомагала.
— І я теж, — відповіла Ліда.
— Що ж ти робила?
— Тарілки витирала, і ложки, і виделки.
— А я черевики почистила.
— Мамині? — спитала Оля.
— Ні, свої.
— Хіба це допомога мамі? — засміялася Оля. — Ти ж їх собі почистила.
— Ну то й що. Зате у мами сьогодні буде менше роботи, — сказала Ліда.