Авторська казка Наталі Забіли про тварин. Як двоє галасливих друзів забули про правила етикету. І як їх провчила мудра черепаха?
***
Живуть собі в лісі друзі – зайчик та білочка. Уночі зайчик спить під деревом у норі, а білочка – на дереві вгорі. І тоді все навколо стихає, лиш вітерець кущі колихає.
Та як прокинуться вранці друзі – іде галас по всій окрузі! Бо такі вони пустуни, такі стрибуни та реготуни, таке з ранку до вечора коять, що весь ліс не має спокою. Як почнуть одне за одним ганятися, сторчака перекидатися, стрибати через кущі та пні, ще й горлати щосили пісні!.. Гілочки на деревах тріпотять, пташки переполохані хтозна-куди летять, тікає геть лісова дрібнота, жабки стрибають у болото… А зайчик і білочка знай розважаються, якщо й гримне хтось – не ображаються.
От одного разу каже їм велика мудра черепаха:
– Годі вам пустувати й галасувати! Хіба ви не боїтеся лихих звірів і птахів – вовків, лисиць або хижих шулік?
– Не боїмося, не боїмося! – гукають зайчик і білочка. – Нема в нашому лісі ні вовків, ні лисиць, ані хижих шулік! Нам нема кого боятися!
– А ви б краще не вихвалялися, – каже черепаха, – в сусідньому лісі таки є страшна птаха. Це стара-престара ворона, велика-превелика, з міцним гострим дзьобом. І кричить вона страшно – “Кра! Кра!”. Отже, поводьтеся пристойно й тихо, бо прилетить вона, й буде вам лихо!
Зайчик та білочка притихли, перезирнулися.
– Ми такої птахи ніколи не бачили! – кажуть вони.
– А ви багато чого ще не бачили, – каже черепаха, – бо ви ще малі, не дорослі. Отож бережіться старої ворони. Якщо почуєте страшний вигук “Кра!” – то тікайте і ховайтеся швидше!
Промовила це черепаха і пішла в своїх справах.
***
Та наші друзі тільки на одну хвилиночку притихли, а далі знову почали стрибати та на весь ліс галасувати. І було їм дуже весело!
Тим часом стара ворона з сусіднього лісу вже дізналася про цих пустунів. От вона свого міцного дзьоба нагострила, простерла широченні чорні крила, швидко сюди прилетіла і на дубі серед галявини сіла.