Головна Школярі Авторська казка Михайла Стельмаха “Хатинка в березовому лісі”

Авторська казка Михайла Стельмаха “Хатинка в березовому лісі”

mamabook
1935 Переглядів
хата

хатаМихайло Панасович Стельмах – видатний український письменник, який працював у різних літературних жанрах. Він знаний як романіст, драматург, поет, фольклорист, повістяр. А також автор чудових казок для дітей. Наш сайт Mamabook представляє чергову повчальну казку Михайла Стельмаха.

ХАТИНКА В БЕРЕЗОВОМУ ЛІСІ

***

Колись давно-давно біля самого лісу, де протікає річка Снивода, жили собі дід та баба. В них було невелике поле, огород і зелений-зелений лужок.

У полі дід сіяв жито, пшеницю, просо, гречку і всяку пашницю. В огороді бабуся садила картоплю, капусту, огірки, цибулю, соняхи, квасолю, сіяла моркву, петрушку, чорнушку, мак і навіть пастернаку. А на зеленому-зеленому лужку паслась або гралась живність і стояли високі стіжки сіна, на яких любили відпочивати або пританцьовувати лелеку

І мали дідусь та бабуся в своєму господарстві гарненького бокастенького коника з синіми очима, однорогу корівку, яка загубила другий ріг, боронячись од вовка, собаку Рябка, цапка — білого клубка, круторіжка баранця-молодця, з десяток курей і півня-співця. Півень був наче мальований, мав оттакенні вогнисті крила і дуже пишався сам собою, своїм гребенем і голосом. Він завжди прокидався ще до схід сонця і голосним співом нагадував усім, що головне вранці — вмивання, одягання, прибирання і снідання.

— Так-так-так,— погоджувався на річці крижень, який мав на крилах чудові сині дзеркальця.

Після сніданку дідусь запрягав у воза коника і їхав працювати на поле, бабуся ішла щось садити чи полоти на огород, кури сідали на гнізда нести яєчка, Рябко слідкував, щоб на подвір’я з лісу не проскочила лисичка-сес-тричка, півень брав косу чи граблі й гордовито ішов, як справжній косар, на лужок, а цапок — білий клубок з ба-ранцем-молодцем справляли то повітку, то обору, то комору, бо вони були вмілими теслями і завжди казали, що сокира і пилка дуже гарна спілка.

***

Славно, у приязні та дружбі, жило все наше лісове товариство, не сподіваючись нізвідки ніякого лиха. Та лихо не спало.

Якось весною пізнього вечора, коли всі, крім Рябка, після праці спочивали, воно й завовтузилось, загупало біля воріт, потім перескочило через тин, клацнуло зубами на Рябка, блиснуло страшним поглядом і посунуло до хати.
Це був величезний вовк-сіроманець, який мав не лапи, а лапища і таку пащеку, що в неї з головою помістився б цапок — білий клубок.

Зупинився сіроманець біля призьби, ще раз клацнув зубами на Рябка, а далі вдарив лапищею в перехрестя вікна і крикнув грубезним голосом:
— Гей, діду, вставай — гостя з лісу зустрічай!

Від одного вовчого голосу в хаті застогнала, заохала бабуся, а дідусь одягнувся, підійшов до вікна, глянув на непроханого гостя, відчинив хвірточку і запитав:
— Хіба ж так, вовче, ходять у гості?
— Хто як уміє, так і ходить у гості,— відказав вовк.
— Чого ж ти хочеш, чого тобі треба?
— А ти сам не здогадуєшся?
— Може, ти з дороги бажаєш водички напитись?
— Не водички я хочу напитися, а м’яса наїстися,— ще раз так клацнув зубами сіроманець, що бабуся затрусилася з переляку.

Дідусь сумно похитав головою.
— Чого ж ти, вовче, зажадав од мене м’яса?
— Бо ти для мене найбільше зло!
— Оце збрехав не думаючи!— обурився дідусь.— Все життя мої руки сіяли зерно і добро, а твої лапи приносили тільки зло, бо все когось шматували та убивали.
— Мовчи, бо я тут найсильніший! Сама вовчиця зве мене залізним вовком!

Та дідусь не злякався і знову запитав:
— І вовчиця в тебе залізна?
— І вовчиця моя залізна. Про це всюди, навіть на океанських островах знають. Хочеш — гукну її, вона по той бік воріт стоїть та все думає, з ким їй воювати.
— Угу-у!— завила за ворітьми залізна вовчиця.
— Чуєш, який у неї голос? Золото, а не голос — хоч кого налякає. Отож давай скоріше м’яса. І не якогось, а курятини!
Як зачула це бабуся — заплакала ридма:
— Курочки мої зозулясті, до якої ми дожили напасті! Не дам вас курохапу.
Тоді вовк щосили гиркнув, аж усі вікна задзвеніли:
— Як не даси курочок, позбудешся корови. Це вона, коли я ще не був у силі, вдарила мене рогом. А тепер я її однією лапою уб’ю!

Читайте також