РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
у якому починаються чудеса
Аля грюкнула кімнатними дверима і притулила долоні до гарячих щік.
Ой, як соромно! Як негарно все вийшло!
Ще місяць тому надумала вона вишити рушничка для бабусі, до її дня народження. І нитки підібрала, і рушничок білий знайшла, і навіть перший хрестик зробила. А потім їй усе набридло.
Дівчинка відіклала роботу й подумала: «Завтра дошию!» Назавтра часу у неї не знаїшлося. А згодом вона й зовсім забула про вишивку. Їй навіть здалося, що рушничок давним-давно вишитий!
Тому, коли сьогодні всі поздоровляли бабусю, Аля була певна, що дарує рушничка з вишитими червоними півнями.
Бабуся розгорнула пакунок, і тут всі побачили біле полотно з маленьким хрестиком у куточку та лялечку червоних ниток.
— Що це? — здивувалася бабуся.
— Це… це… вишиваний рушничок… — ледве вимовила Аля і почервоніла, як ті нитки.
А тато глянув на неї й стиха мовив:
— Ех ти!
І тоді Аля втекла до своєї кімнати.
Ох, як негарно все вийшло!
Потроху дівчинка заспокоїлася. Вона чекала, що за нею от-от хтось прийде, бо час сідати до святкового столу! Але ніхто не прийшов. Спочатку Алі стало нудно, а потім вона розсердилася. «То ви такі! — сказала вона сама собі. — Ось візьму голку і навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..»
— Цілих сто! — голосно промовила вона.
— Еге ж, рівнесенько сто! — повторив хтось за її спиною. Першої миті Аля зраділа, бо вирішила, що по неї таки прийшли. Але таким голосом ні тато, ні мама і ніхто з її знайомих не розмовляє! Він був якийсь неживий, безбарвний і дуже неприємний — ніби цвяшком дряпали по склу.
Аля обернулася і…
— Хто тут? — прошепотіла вона.
На плінтусі сидів маленький чоловічок у довгому, майже до п’ят, піджачку з широкими кишенями. На голові у чоловічка червонів ковпачок. А на ногах у нього були величезні черевики із червоними шнурівками.
Аля заніміла. А чоловічок поважно вийняв з однієї кишені окуляри, з другої — якогось папірця і почав уважно читати, водячи по рядках вказівним пальцем.
— Так, так, усе правильно! — задоволено мовив він. — Сьогодні ця дівчинка не завершила соту справу. Якраз стільки, скільки треба…
Чоловічок не доказав, бо Аля вже встигла на той час отямитись. Вона запхнула у кишеньку нитки, які ще тримала в руці, і хотіла накрити чоловічка долонькою, наче коника. Але він побачив занесену над собою руку — і вмить опинився на люстрі. Зручно вмостився на краєчку, звісивши ноги у величезних черевиках.
Аля задерла голову і з цікавістю чекала, що ж він робитиме далі.
А чудернацький гість тим часом змахнув руками і швидко-швидко щось забурмотів собі під носа. Аля прислухалась і почула дивні слова:
Чоловічок задоволено потер руки. Потім зняв з лівої ноги черевика і почав засовувати його до кишені.
Черевик помістився, однак носком діставав самісінького підборіддя дивного чоловічка.
Тоді отой чоловічок, наче коник, стрибнув на підлогу, тупнув ногою і… зник!
Раптом щось підхопило Алю, й вона миттю вилетіла у розчинене вікно…