Ми так часто чуємо про патріотичний дух, любов до своєї землі, культури, повагу до своїх предків та традицій. Про те, що в умовах масової глобалізації треба плекати у дитині українця, який знає і любить своє коріння. І часто не замислюємося про те, що ключ до дитячого усвідомлення себе як українця у наших, батьківських, руках.
Чи пам’ятаєте ви ті безхмарні дитячі роки, коли мама співала вам колискову, бабця мала заготовану приказку на всі випадки життя, дід розказував хитромудрі казки, а на дворі як не «Вовк» доганяв «Гусей», то «Дід Панас» із зав’язаними очима бігав за дітлахами. Тим, хто мав таке дитинство, можна лише позаздрити.
У цих казках, іграх, загадках, дражнилках, піснях засекречений код, який ідентифікує людину як українця в світі. І питання не просто в тому, скільки ти знаєш народних пісень, а в тому чи чув ти їх з дитинства у своєму природньому середовищі.
Саме на таких постулатах базується виховання та навчання дітей у київській фольклорній студії «Правиця». Вже більше 10 років педагоги студії прививають дітлахам любов до Батьківщини через народну музику, пісні та ігри.
«”Поки дитина пішки під лаву ходить” – ось те визначення вікової категорії, яку в жодному разі не можна позбавляти давньої народної мудрості», – кажуть викладачі студії. «У маленьких дитячих голівках як пазли складаються образ за образом. А в результаті – формується спосіб мислення та світобачення, відкладається у підсвідомість весь досвід попередніх поколінь, уявлення про добро і зло, яке плекалося століттями.
Багато народних ігор популярні й досі. Їх активно використовують у садочках і школах. Та великий масив вже забутий і збережений тільки в дослідженнях видатних фольклористів. Науковці, які збирали дитячий фольклор, наголошують на складності цього процесу, бо діти утворюють собою певну субкультуру, правила якої не передбачають довіряти свої знання дорослим.
Сьогодні ми починаємо зворотній процес передачі цих знань. Те, що колись було записано від дітей, має бути передано їм знову. Тому розповідайте вашим дітям народні казки. Навіть якщо вони вам здаються страшними, жорстокими, негуманними. Співайте з дітьми пісні і обов’язково грайте в ігри. До нашого 10-річного ювілею ми підготували для вас 10 улюблених народних ігор.
Гра 1. «Латка-Битка»
Один із варіантів гри «Лови». Того, хто доганяє потрібно вирахувати лічилкою, яких в народі є чимало:
Зоре-зірнице, красна дівице,
По полю ходила, ключі загубила.
Місяць бачив – не сказав,
Сонечко йшло, ключі знайшло.
Той, хто доганяє, Квач, каже:
Латка-битка, шовкова нитка,
На мені не була, на тобі зігнила!
І доганяє всіх інших. Кого впіймав, той стає квачем далі.
Гра 2. «У далакала»
Ще один цікавий варіант гри – «У далакала». Ведучий лічилкою вираховує кожного учасника гри. На кого випав рахунок – хапається за дерево. В кінці гри з ведучим залишається один учасник і лічилкою вирішується, хто буде доганяти.
Гра 3. «Ой, щит, щит»
Однією з характерних рис народних ігор є їх синкретичне виконання, поєднання рухів з піснею або речитативом. У грі «Ой, щит, щит» діти лічилкою вибирають “Неньку”. Вона співає пісню:
Ой, щит, щит, ой, щит, щит,
Щітка маленька,
Повідай, повідай
Де твоя ненька?
Я на камені сиділа, сиділа
І дрібний мачок дзьобала, дзьобала!
Підходить до кожного учасника і кланяється. Після цього цей учасник має стати позаду Неньки і покласти руки їй на пояс. Таким чином утворюється потяг з усіх учасників і Ненька починає закручувати усіх кривим танцем. Завдання учасників не впасти і втримати потяг:
Ой, дзьоб, дзьобанець,
Пішла дівка у танець,
А за нею горобець!
Гра 4. «Мости»
Цікава навіть для дорослих. Учасники діляться на два ряди. У першому – двоє учасників, які складають руки у замок. У другому – всі інші учасники. Вони стоять навпроти одне одного.
Другий ряд:
- Пустіть нас, пустіть нас за яр воювати!
Перший ряд:
- Не пустим, не пустим мости поламати!
Другий ряд:
- Як ми мости поломимо, то ми вам заплатимо
Срібними гривнями, срібними гривнями!
Перший ряд:
- Не треба нам вашої заплати!
Не пустимо за яр воювати!
Другий ряд:
- Заплатимо, заплатимо тим крайнім дитятком!
Перший ряд піднімає «ворота», а другий – намагається швидко в них пробігти. Завдання першого ряду – опустити руки перед крайнім учасником. Тоді перший ряд забирає собі учасника. Гра триває аж поки в другому ряді залишиться двоє осіб.
Гра 5. «Зняти шапку»
Дуже веселими є парні ігри-змагання, які прийшли до нас з козацьких часів. Ці ігри гартують спритність та уважність. Одна з таких ігор – «Зняти шапку». Двоє учасників надягають шапки і тиснуть одне одному руки. Після слів «риба-карась, гра почалась» відпускають руки і намагаються відібрати одне в одного шапку. Той, хто переміг, змагається з наступним супротивником.
Гра 6. «Дід Панас»
Це варіант всім відомої гри «У Петрика». Учасники лічилкою вираховують Діда Панаса, зав’язують йому очі, розкручують його промовляючи: “Дід Панас, дід Панас, лови мухи, а не нас!» і тихенько розбігаються у різні боки. Завдання Діда Панаса – зловити іншого учасника і впізнати його із зав’язаними очима.
⠀
Гра 7. «Перстень»
Сідаємо колом, обираємо того, хто буде жмуритися. Беремо якусь маленьку річ, краще перстень. Кладемо перстень у руки так, щоб відгадувач не знав, у кого цей перстень. Коли вже перстень заховали, відгадувач підходить до гравців і каже:
Гадило, гадило,
По полю ходило,
Дай, Боже, вгадать,
І перстеника взять.
Відгадувач підходить до того, хто на його думку, має у своїх руках перстень. Має кілька спроб, щоб вгадати. Якщо вгадає, то сідає на місце того, в кого був перстень, а той починає й собі відгадувати. Коли ж не вгадає, все повторюється знову, аж поки не вгадає.
Гра 8. «Через річку ГОП»
Стелиться стрічка, учасники або учасник стає за неї. Завдання дітей – виконувати команди ведучого, якщо в кінці лунає слово ГОП. Якщо його немає, діти не виконують дію.
Варіанти команд:
- Через річку (перестрибують стрічку).
- В річку (стрибають НА стрічку).
- Пірнули (присіли на стрічці).
Гра 9. «Дайте мені голуба»
Сідаємо в коло, обираємо сусіда, який відходить і стає неподалік. Кожен гравець має назвати себе якоюсь пташкою, але не говорити якою саме в голос. Коли повертається сусід, то каже: «Дайте мені голуба, синицю, …», якщо він називає птаха, який є в гурті, то дитина, яка називається тією пташкою, тікає і має повернутися до гурту швидше, ніж її зловить сусід. Якщо сусід зловив пташку, то вони міняються місцями.
Гра 10. «Їду на Січ»
Кладемо подушки або ставимо стільці, щоб вистачило усім дітям, крім «Гетьмана». Гетьману одягаємо козацьку шапку на голову. Ведуча стоїть з тамбурином. Усі діти сидять на своїх місцях, а Гетьман каже: «Я їду на Січ і беру із собою Уляну». Уляна встає, береться руками за Гетьмана (як потяг) і каже: «Я їду на Січ і беру з собою Тараса» і т.д., доки у потязі не будуть всі діти. Тоді ведуча каже: «Приїхали на Січ!». Усі намагаються сісти на стільчик, але комусь одному не вистачить. І так, доки не залишиться один переможець. Не забуваємо з кожним разом відставляти один стільчик.