Т. Янсон. «Капелюх Чарівника». Частина 8

11.06.2018

книга, учеба, школа, читает

– А ти нічого про це не сказав! – мало не образився Мумі-троль.

Нюхмумрик лише здвигнув плечима.

– Люблю таємниці… До речі, сорока ще казала, що Чарівник мав високого чорного капелюха!

– Неймовірно! – скрикнув Мумі-троль.

– То, напевно, він! – похолола Хропся.

– Без сумніву! – ствердив Хропусь.

– Що? Де? – схопився Гемуль. – Про що мова?

– Про капелюх, звісно! – огризнувся Чмих. – Високий чорний капелюх, якого я знайшов навесні! Чарівний капелюх! Мабуть, його здуло вітром з голови Чарівника, коли той летів на Місяць!

Нюхмумрик кивнув головою.

– А якщо він повернеться за ним? – не на жарт занепокоївся Хропусь. – Я нізащо не відважуся глянути в його червоні очі.

– Чарівник ще на Місяці, – спробував заспокоїти його Мумі-троль. – Туди далека дорога.

– Неблизька, – потвердив Нюхмумрик. – А ще чимало часу заберуть пошуки Рубіна в кратерах.

На довший час запала тривожна мовчанка. Кожному з голови не йшов чорний капелюх, що стояв удома на комоді перед дзеркалом.

– Додайте трохи світла, – попрохав Чмих.

– Чули? – злякано прошепотіла Хропся. – Там, надворі…

Усі втупилися поглядами у чорний отвір входу до печери й прислухалися. Тихі-тихі, м’які кроки – може, крадеться пантера?

– Це дощ! – здогадався Мумі-троль. – Нарешті пішов дощ! Тепер можна трішки й поспати…

Всі повмощувалися у свої ямки, загорнувшись у ковдри. Мумі-троль загасив лампу і під тихе шемрання дощу поринув у сон.

Гемуль прокинувся від того, що його ямка наповнилася водою. Теплий літній дощ шелестів надворі, дощівка струмочками та водоспадами спливала по стінах печери й стікалася саме до Гемулевої постелі.

– От біда! От лихо! – бубонів сам до себе Гемуль.

Він викрутив свою одіж і вийшов з печери подивитися, що робиться надворі. А надворі було сіро, мокро й незатишно. Гемуль прислухався до себе, чи не забажається йому скупатися у морі, але бажання не зголошувалося…

– Жодного порядку у світі, – з жалем подумав Гемуль. – Учора – надто сухо, нині – надто мокро. Ліпше піду досипляти…

Хропусева заглибника була начебто найсухішою.

– Посунься трішки, – попросив Гемуль. – До моєї ямки налилося дощу.

– То не моя гризота, – буркнув Хропусь і повернувся на інший бік.

– Але саме тому я хочу спати коло тебе, – пояснив Гемуль. – Не будь такий хропливий!

Однак Хропусь лише щось сонно пробурмотів і знову заснув. Серце Гемуля охопила справедлива жадоба помсти, і він прокопав рівчак між своєю та Хропусевою ямкою.

– Це вже зовсім не по-гемульськи! – зверещав Хропусь, сідаючи на своїй мокрій ковдрі. – Ніколи не подумав би, що ти зможеш вчинити таке неподобство!

– Це сталося мимоволі! – веселився Гемуль. – Чим займемося сьогодні?

Хропусь виставив носа надвір, глянув на небо, потім на море, а тоді, як особа, котра знає свою справу, оголосив:

– Риболовлею! Роби побудку, а я споряджу човен!

І Хропусь почапав по мокрому піску до причалу, збудованого Татом Мумі-троля. Хвильку постояв, принюхуючись до моря. На морі ані хвильки, лише стиха накрапав дощ, і кожна краплина залишала по собі маленькі кружальця на лискучій поверхні води. Хропусь кивнув сам до себе, немов підтакуючи власним думкам, узяв з човнової шопи скриню з найдовшими на господарстві волосінями, потім витягнув з-під помосту підсак і, насвистуючи Нюхмумрикову мисливську пісеньку, заходився наживляти гачки.

Коли решта товариства вийшла з печери, усе рибацьке начиння було вже складено.

– А ось нарешті і ви, – гукнув Хропусь. – Гемулю, зніми щоглу і встанови кочети.

– Чи так вже конче рибалити? – запитала його сестричка. – Під час риболовлі ніколи нічого не відбувається, а ще мені дуже шкода маленьких щучок…

– Не хвилюйся, нині обов’язково щось відбудеться, – утішив її Хропусь. – Сідай на носі, менше заважатимеш!

– Я допоможу! – зарепетував Чмих, хапаючись за скриню зі снастями, щоб залізти до човна.

Човен загойдався, нахилився, скриня перекинулася і половина волосіні висипалася, зачепившись за кочети та якір.

– Чудесно! – скипів Хропусь. – Просто неперевершено! Здалеку видно морського вовка! Знаєш, як поводитися на судні, і насамперед цінуєш працю інших! Ха!

– І ти навіть не вилаєш його? – не йняв віри Гемуль.

– Я? Його? – гірко розсміявся Хропусь. – Хіба слово капітана чогось варте? Де там! Покиньте все так як є – щось та впіймається! – з тими словами Хропусь заліз під лавку на кормі й накрився з головою брезентом.

– Ото вже трам-тарарам! – буркнув Мумі-троль. – Бери весла, Нюхмумрику, треба з цього якось виплутуватися.

А ти, Чмиху, осел!

– Знаю, – покірно відповів малий. – З якого кінця почнемо?

– З середини. Тільки ж не приплутай до волосіні свого хвоста!

І Нюхмумрик, обережно загортаючи воду веслами, вивів «Пригоду» у море.

Мама Мумі-троля у чудовому гуморі поралася в будинку. У саду поміж листя дерев ніжно шарудів дощ. Спокій, лад і тиша панували навколо.

– Тепер усе почне рости! – сказала сама до себе Мама. – Як добре, що я намовила дітей перебратися тимчасом до печери!

Вона вирішила трохи навести лад й заходилася підбирати по кутках розкидані шкарпетки, апельсинові шкуринки, камінці дивної форми, шматочки кори та всякий інший непотріб. На музичній скриньці Мама знайшла кілька стебел рослин, які Гемуль забув покласти під сушильний прес. Наслухаючи у задумі тихе шарудіння дощу, вона неуважно змотала їх у клубок. «Тепер усе почне рости!» – повторила вона знову й навіть не зауважила, як випустила трав’яний клубок з лап простісінько в капелюх Чарівника.

Мама подалася до своєї кімнати трохи подрімати, бо понад усе любила спати, коли дощ тарабанить по даху.

У морській глибіні чатував на здобич натягнутий по дну перемет Хропуся – довга-предовга волосінь з почепленими на ній гачками. Чатував уже зо дві години, а Хропся невимовно нудилася.

– Усе залежить від натягу, – пояснював їй Мумі-троль. – На кожен гачок може щось упійматися, розумієш?..

Хропся лише зітхнула.

– Але коли закидаєш вудку, на гачок начеплено піврибки, а витягаєш цілого окуня. І знаєш, що упіймався цілий окунь.

– Або нічого! – озвався Нюхмумрик.

– Або бичок, – додав Гемуль.

– Дівчаткам цього не збагнути! – підвів риску Хропусь. – Витягаймо потроху. Але не галасуйте! Тихо! Тихо!

На поверхні з’явився перший гачок. Порожній. Другий – теж порожній.

– Це лише доводить, що риба ходить глибше, – не тратив надії Хропусь. – До того ж, неймовірно велика риба… Цитьте усі!

Він витягнув ще чотири порожні гачки.

– Ото хитрюща! Всю нашу принаду об’їдає! Певно, велетенська…

Усі перехилились за борт, вглядаючись у глибину, де зникала волосінь.

– Як гадаєш, що то за риба? – запитав Чмих.

– Щонайменше Мамелюк, – відповів Хропусь. – Погляньте! Ще десять порожніх гачків!

– Скажи ще про кита, – пирхнула Хропся.

– Не насміхайся! – сердито урвав її братчик. – Тихо будьте, бо сполошите мені здобич!

Гачок за гачком влягався до скрині. Жодної рибки. Нічогісінько! Самі лише пучки водоростей та морської трави.

Раптом Хропусь скрикнув:

– О! Клює! Жодного сумніву – клює!

– Мамелюк! – верескнув Чмих.

– Візьміть себе в руки! – Хропусь намагався зберігати спокій. – Попрошу мертвої тиші! Я його тягну!

Натягнена волосінь трохи ослабла, але далеко в темно-зеленій товщі води змигнуло щось біле. Невже Мамелюкове черево?

З таємничого морського дна на поверхню наче здіймалася гора… Щось величезне, грізне, непорушне. Немов порослий зеленим мохом стовбур могутнього дерева ковзнув попід човном.

– Підсак! – зарепетував Хропусь. – Де підсак?

Тієї ж миті повітря сповнилося гуркотом та білим клоччям шумовиння. Могутня хвиля здійняла «Пригоду» на плече, так струсонувши нею, аж скриня з рибацькими снастями застрибала по палубі. І раптом знову все стихло. Лише обірвана волосінь сумно гойдалася за бортом, а розлогі кола на воді вказували шлях потвори.

– Ще й тепер наполягатимеш, що то був окунь? – процідив крізь зуби Хропусь. – Ніколи не впіймати мені такої рибини знову! І радості у житті теж більше не бачити!

– Ось тут урвалося, – Гемуль витягнув обірвану снасть. – Щось мені підказує, що волосінь була надто тонкою.

– Ох, дайте мені спокій! – з розпачем відмахнувся Хропусь, затуливши очі лапками.

Гемуль хотів ще щось додати, але Нюхмумрик застережливо копнув його по нозі. Усі притихли.

– Може, спробуємо ще раз? – несміливо озвалася Хропся. – Швартовий трос напевно витримав би.

Хропусь зневажливо фиркнув, а за хвилю пробурмотів:

– А гачок де взяти?

– Твій складаний ножик, – одразу знайшлася Хропся. – Якщо витягнути обидва леза, коркотяг, викрутку та шило, то на щось із них упіймається неодмінно!

Хропусь відняв лапки від очей.

– Чим принадимо?

– Оладками.

Хропусь якийсь час обмірковував пропозицію, інші ж затамували подих.

– Гм, якщо Мамелюк полюбляє оладки… – зрештою озвався він.

Друзям відлягло від серця – полювання триває!

Складаний ножик міцно прив’язали до троса шматком сталевого дроту, який носив у кишені Гемуль, оладку наштрикнули на лезо і закинули снасть у море. Усі завмерли в напрузі.

Раптом «Пригода» гойднулася.

– Ш-ш-ш-а! – засичав Хропусь. – Бере!

Почувся ще поштовх. Сильніший. І нарешті човном шарпнуло так, що всі покотилися долі.

– Рятуйте! – заверещав не своїм голосом Чмих. – Він нас усіх пожере!

«Пригода» занурилася носом у воду, потім випросталася знову і на шаленій швидкості полетіла у відкрите море. Перед нею бринів натягнутою тятивою трос, і там, де він зникав у глибині, розбризкувалися навсібіч білі вуса шумовиння.

Мамелюкові таки смакували оладки!

– Спокійно! – командував Хропусь. – Зберігати спокій! Усім залишатися на своїх місцях!

– Лиш би він не пішов углиб! – заклинав Нюхмумрик, забившись у куток на носі човна.

Та Мамелюк рвав навпростець у безкрає море. Невдовзі берег ледь виднівся вузенькою смужкою на обрії.

– Цікаво, чи надовго вистачить йому сили? – запитав Гемуль.

– У найгіршому разі відріжемо трос, – озвався Чмих. – Бо інакше вся відповідальність ляже лише на вас!

– Нізащо! – палко заперечила Хропся, труснувши гривкою.

Мамелюк, змахнувши потужним хвостом у повітрі, враз розвернувся і знову попрямував у бік суходолу.

– Він пливе повільніше! – гукнув з корми Мумі-троль, котрий, стоячи на колінах, пильнував кільватер. – Починає втомлюватися!

Мамелюк таки втомився, але й розлютився не на жарт. Він раз у раз шарпав та смикав на всі боки «Пригодою» – здавалося, човен ось-ось перевернеться. Іноді завмирав, намагаючись обдурити рибалок, а потім з іще більшою силою збурював воду, аж хвилі хлюпали через ніс.

Тоді Нюхмумрик добув з кишені гармонію і заграв на ній мисливську пісню, решта притупували йому в такт, аж палуба ходила ходором. О диво! У ту ж мить Мамелюк перевернувся догори черевом у воді.

Ще ніколи в житті не доводилося їм бачити такої велетенської рибини! Якусь мить усі мовчки розглядали улов, а тоді Хропусь переможно вигукнув:

– Я його таки упіймав!

– Таки упіймав! – гордо підтакнула йому сестричка.

Доки друзі тягли Мамелюка на буксирі до берега, дощ припустив дужче. Сукня Гемуля промокла наскрізь, а Нюхмумриків капелюх розквацявся і втратив форму.

– У печері зараз, мабуть, дуже мокро, – озвався Мумі-троль, налягаючи на весла й хапаючи дрижаки від холоду. – Та й Мама, напевно, непокоїться, – додав він за хвилю.

– То, може, повернемося додому? – з надією в голосі запитав Чмих.

– І рибу покажемо! – підхопив Хропусь.

– Повертаймося! – й собі підтримав Гемуль. – Неймовірні пригоди часом не така вже й погана річ! Змокнути, набратися страху, самотужки виплутатися з прикрої ситуації і таке інше… Але тільки до міри!

Друзі підмостили під Мамелюка дошки і всі разом понесли його лісом. Роззявлена паща рибини була така велика, що гілки дерев чіплялися за зуби, а важезна ноша змушувала їх раз по раз спинятися на перепочинок. Дощ уже лив як з відра. Коли вони дісталися до Долини, будиночка не було видно за заслоною зливи.

– Залишімо Мамелюка тут на якийсь час, – запропонував Чмих.

– Ніколи в світі! – обурено запротестував Мумі-троль.

Вони рушили далі почерез сад, та враз Хропусь зупинився:

– Ми заблукали!

– Дурниці! – відмахнувся Мумі-троль. – Ондечки дровітня, а далі, внизу, – місток.

– То куди подівся будинок?

Дивно, дуже дивно. Будиночка Мумі-тролів ніде не було видно. Зник. Мамелюка поклали на посипаному золотистим піском моріжку перед сходами. Тобто там, де мали би стояти сходи. Натомість…

Та перш ніж продовжувати розповідь, варто з’ясувати, що трапилося в Долині Мумі-тролів, доки друзі полювали на Мамелюка.

Як уже мовилося, Мама Мумі-троля, поприбиравши в господі, вирішила трохи подрімати.

Та ще перед тим, поринувши у глибоку задуму, скрутила зібрані Гемулем рослини в клубок й ненароком випустила їх з лап просто до Чарівникового капелюха. Ліпше було їй не прибирати!

Доки вона додивлялася пообідні сни, рослини в будиночку почали буяти з чародійною силою, вихопилися з капелюха й поплазували долівкою. Довгі пагони та вуса дряпалися стінами, чіплялися за фіранки й жалюзі, пробивалися крізь щілини, вентиляційні люки та замкові шпари. У вогкому повітрі з несамовитою швидкістю розквітали квіти й достигали плоди. Велетенські вуса брунькувалися й спиналися вгору сходами, ліани в’юнилися поміж меблями, обвиваючи ніжки стола й стільців, звисали кублиськами змій зі світильників під стелею.

 

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 1

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 2

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 3

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 4

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 5

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 6

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 7

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 8

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 9

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 10

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 11

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 12

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)


Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!

В Гугле есть! / В Yahoo есть! / В Bing есть! / В Ask есть!


Вернуться в раздел: "От 6 и старше"
Вернуться на: Главную страницу