Т. Янсон. «Капелюх Чарівника». Частина 12

11.06.2018

книги, читает, девочка, ребенок, лето

Потім вони принесла з льоху одинадцять величезних слоїків з варенням (дванадцятий, на жаль, розбився, коли Гемуль запустив свого вогняного змія, але то не біда, бо Чупсля і Трясля повилизували майже все, що розлилося).

– Подумайсля лишеньсля! – мовилася Чупсля. – Скільки старань на нашу честь!

– Так, важко збагнутисля! – погодилася Трясля.

Чупслю і Тряслю посадили на почесному місці за найбільшим столом.

Коли стемніло вже настільки, що можна було засвітити ліхтарики, Гемуль вдарив у ґонґ, що означало: «Свято починається!» Спочатку панувала урочиста атмосфера. Всі причепурилися, хто як міг, і почувалися трохи скуто у незвичному вбранні. Гості віталися з поважними мінами, кланялися і присідали у реверансах, неодмінно додаючи: «Як пощастило з гарною погодою!» або «Яке щастя, що торбинка знайшлася!» Ніхто не наважувався першим сісти за стіл.

Тато Мумі-троля виступив з коротенькою промовою, у якій пояснив, з якої нагоди влаштовано банкет, і подякував Чупслі і Тряслі. Ще він сказав кілька слів про коротке північне літо і закликав усіх повеселитися на славу. А потім почав оповідати, як відбувалися забави за часів його молодості.

Промову урвала Мумі-мама – вона привезла повну тачку оладок. Гості заплескали в долоні.

Урочисте напруження потроху спало, і за якийсь час забава набрала обертів. Увесь сад – та що там сад! – уся Долина була заставлена освітленими столиками. Повсюдно мерехтіли світелка світлячків, а ліхтарі на деревах, схожі на чудернацькі фрукти, розгойдував нічний вітерець.

Ракети дугою злітали у серпневе небо і вибухали високо вгорі каскадами білих зірок, що поволі опадали в Долину. Гості задирали голови назустріч зоряному дощеві й гучно кричали: «Ура!» О, це було неповторно!

Одразу за ракетами бризнули срібні фонтани, а над верхівками дерев завіяло хурделицею бенгальських вогнів!

Тато Мумі-троля викотив на садову стежку велику бочівку пуншу. Усі кинулися до нього. Мумі-тато не оминув нікого, наливав до горнят, келихів, берестяних чарок, равликових черепашок, навіть до згорнутих ворочками листків.

– За здоров’я Чупслі і Тряслі! – гриміла уся Долина. – Віват! Віват! Віват!

– Віватсля! – вигукували й собі Чупсля та Трясля, цокаючись з гостями.

Потім Мумі-троль виліз на стілець і закликав присутніх до уваги:

– Я п’ю цього келиха за Нюхмумрика, який цієї ночі, далеко від дому, мандрує на південь, самотній, але, напевно, не менш щасливий, ніж ми! Побажаймо йому затишного місця для нічлігу і радості у серці!

Знову всі гості підняли свої келихи.

– Ти гарно промовляв! – похвалила Мумі-троля Хропся, коли він сів на своє місце.

– Справді? – скромно мовив Мумі-троль. – Я підготувався заздалегідь…

Тим часом Мумі-тато виніс у сад музичну скриньку і під’єднав до неї великого голосника. Вмить уся Долина закружляла у танку, гості підстрибували, тупотіли, йшли вихилясом, тріпотіли… Мавки – душі дерев – пурхали у повітрі, розпустивши коси, і навіть миші витанцьовували в альтанці на своїх штивних лапках.

– Чи можна запросити Вас до танцю? – схилився перед Хропсею у поклоні Мумі-троль.

А коли підвів голову, побачив над деревами осяйний пруг. То зійшов серпневий місяць. Він викотився на небо, більший, ніж будь-коли, помаранчево-жовтий, з ніжними ворсинками по краях, наче в абрикоса. Долина наповнилася примарним світлом і тінями.

– Уночі можна навіть побачити кратери на Місяці, – сказала Хропся. – Подивися!

– Там, напевно, страшенно самотньо! – міркував уголос Мумі-троль. – Бідолашний Чарівник… Нипає Місяцем у пошуках Королівського Рубіна…

– Якби у нас був потужний бінокль, ми змогли б його побачити… – зауважила Хропся.

– Напевно, – погодився Мумі-троль. – Але тепер нумо танцювати!

Забава шаленіла далі.

– Ти втомиласясля? – запитала Трясля.

– Нісля! – відказала Чупсля. – Я міркуюсля. Всі такі добрісля до нас! Требасля їх потішитисля!

Чупсля і Трясля пошепотілися між собою, закивали головами і знову зашепотіли, а тоді подалися до свого потаємного сховку. Звідти вони вийшли, тягнучи за собою валізку.

Далеко за північ сад зненацька спалахнув червоно-рожевим сяйвом.

Усі перестали танцювати, подумавши, що запустили новий феєрверк. А то Чупсля і Трясля підняли кришку своєї валізки. Королівський Рубін, невимовно гарний, світився у траві. Вогні, ліхтарики і навіть Місяць померкли і втратили свій блиск. Мовчазні, заворожені гості тісним колом скупчилися навколо палахкотливого коштовного каменя.

– Важко повірити, що така краса існує на світі! – не стримала захопленого вигуку Мумі-мама.

Чмих важко зітхнув:

– Щастить Чупслі і Тряслі!

Королівський Рубін сяяв, немов червоне око у нічній темряві, і Чарівник з Місяця помітив його полиск на Землі. Він уже втратив надію знайти його і сидів, стомлений і сумний, на краю одного з кратерів, а неподалік спала чорна пантера.

Чарівник одразу збагнув, що означає червоне око на Землі – не інакше як найбільший у світі рубін, Король Рубінів, якого він розшукував не одну сотню років! Чарівник не зводив очей із Землі, квапно одягаючи рукавички й накидаючи на плечі плаща. Зібрані коштовності Чарівник просто висипав на місячний ґрунт – його цікавив лише один-єдиний коштовний камінь. Менше ніж за півгодини він триматиме його в руках!

Пантера знялася в повітря з господарем на спині.

Випереджаючи швидкість світла, помчали вони крізь Всесвіт. Метеори з шипінням перетинали їм шлях, зоряний пил немов снігом притрушував плащ Чарівника.

Червона жарінь усе яскравіше яріла внизу. Чарівник летів простісінько до Долини Мумі-тролів. М’яко торкнувшись лапами землі, пантера приземлилася на вершину гори.

Гості родини Мумі-тролів усе ще сиділи в мовчазному замилуванні навколо красеня-рубіна. Їм здавалося, що у його пломені вони бачать усе те найгарніше, найвідважніше і найшляхетніше, що передумали й пережили у своєму житті, а тепер захотіли передумати й пережити ще раз. Мумі-троль пригадав собі нічну виправу удвох з Нюхмумриком. Хропся думала про свою блискучу перемогу над дерев’яною королевою. Мамі Мумі-троля знову запраглося полежати на теплому пісочку, поніжитися на сонці й помилуватися синім небом з-під гойдливих пуп’янків морських гвоздик. Геть усі поринули у спомини, а тому аж підскочили з несподіванки, коли з тіні вибігла біла мишка з червоними очима й пошелестіла просто до Королівського Рубіна. За нею прошмигнув чорний-чоренний кіт і простягнувся у траві поряд.

Наскільки було відомо, у Долині Мумі-тролів не мешкали ні білі миші, ані чорні коти.

– Киць-киць! – покликав Гемуль.

Але кіт тільки примружив очі й навіть бровою не повів у його бік.

– Доброго вечора, сестрице! – привіталася мишка-полівка.

Біла миша глянула на неї довгим похмурим поглядом своїх червоних очей.

Мумі-тато простягнув новоприбулим келихи з пуншем, однак ті не звернули на нього ані найменшої уваги.

У недоброму передчутті всі принишкли, перешіптуючись. Чупсля з Тряслею занепокоїлися, заховали Короля Рубінів до валізки і замкнули покришку. Та коли вони націлилися забрати валізу з галявини, миша раптом звелася на задні лапки й почала рости. Вона стала майже така завбільшки, як будиночок Мумі-тролів, а тоді враз обернулася на Чарівника у білих рукавичках і з червоними очима. Він сів у траву, не зводячи погляду з Чупслі і Тряслі.

– Забирайсясля геть, старе одороблосля! – гнівно крикнула Трясля.

– Це ви знайшли Короля Рубінів? – запитав Чарівник.

– Не пхайсясля у чужі справисля! – підтримала Чупсля.

Ще ніхто не бачив Чупслю і Тряслю такими відважними.

– Я шукав Королівський Рубін триста років, – мовив Чарівник. – Ніщо у світі мене не цікавить, окрім нього.

– Нассля теж!

– Ви не можете забрати у них рубін! – втрутився Мумі-троль. – Вони чесно викупили його у Мари!

Мумі-троль, звісно, промовчав, що викупили коштовність взамін на старого капелюха самого Чарівника. (Він, до речі, придбав собі вже нового).

– Пригостіть мене чимось, – попросив Чарівник. – Мої нерви не витримують…

Мумі-мама вмить принесла йому тарілку з оладками та варенням.

Доки Чарівник ласував, гості наважилися підсунутися трохи ближче. Хто їсть оладки з варенням, не може бути страшним та небезпечним. З таким можна пускатися в розмову.

– Смакуєсля? – поцікавилася Чупсля.

– Дуже! Востаннє я їв оладки вісімдесят п’ять років тому!

Усім стало шкода Чарівника, гості підсунулися ще ближче.

Попоївши, Чарівник обтер вуса й мовив:

– Я не маю права забрати у вас Рубін силою. Те, що куплено, можна лише продати або подарувати. Чи не обміняли б ви його, скажімо, на дві гори діамантів та долину розмаїтих коштовних каменів?

– Ніколисля! – одностайно заперечили Чупсля і Трясля.

– І подарувати мені його теж не хочете?

– Нісля!

Чарівник важко зітхнув.

Сумний та невеселий, поринув він у глибоку задуму.

– Хай свято триває, – озвався за якийсь час. – А я вам почарую! Кожному, хто забажає! Будь ласка, замовляйте чари! Право першості має родина Мумі-тролів.

Мумі-мама на мить завагалася.

– Йдеться лише про речі чи й про бажання теж? – запитала вона. – Якщо пан Чарівник розуміє, що я маю на увазі?

– Звичайно, розумію, – відповів Чарівник. – Речі начаровувати, ясна річ, легше, але можна й бажання.

– Мені б дуже хотілося, щоб Мумі-троль не тужив за Нюхмумриком! – побажала собі Мумі-мама.

– Я й не знав, що по мені це так помітно… – знітився і зашарівся Мумі-троль.

Чарівник змахнув полами плаща, і смуток одразу покинув серце маленького Мумі-троля.

Туга змінилася чеканням, а чекати завжди легше, аніж тужити.

– Я собі теж придумав бажання! – вигукнув Мумі-троль. – Любий Чарівнику, пошли Нюхмумрикові, де б він зараз не був, оцей стіл з усіма наїдками та напоями!

Тієї ж миті стіл злетів над деревами і полинув на південь з оладками й варенням, фруктами і квітами, пуншем та карамельками і з книжкою Ондатра, яку той поклав на край столу.

– О ні! – скрикнув Ондатр. – Попрошу негайно повернути мою книжку!

– Що зроблено, того не повернути! – розвів руками Чарівник. – Однак шановний пан одержить навзамін нову книгу. Прошу!

– «Про необхідність усього», – прочитав Ондатр. – Але ж це зовсім інша книга! У моїй ішлося про марноту всього!

Чарівник тільки засміявся.

– Тепер ніби моя черга, – озвався Тато Мумі-троля. – Дуже важко зробити вибір! Я думав уже і так і сяк, але нічого путнього придумати не зміг. Теплицю цікавіше збудувати самому… Ялик – теж… Зрештою, у мене все є!

– Але ж вас ніхто не змушує загадувати бажання, – устряв Чмих. – Можете мені відступити свою чергу, а я забажаю собі двічі.

– Так то воно так, – завагався Тато. – Та якось шкода відмовлятися від нагоди, яка трапляється раз у житті…

– Не затримуй усіх, – зауважила Мама. – Побажай собі гарну оправу для Мемуарів!

– Чудова думка! – зрадів Тато.

Усі скрикнули від захоплення, коли Чарівник простягнув Татові сап’янову оправу для книги, оздоблену золотом та інкрустовану перлами.

– Тепер я! – вихопився уперед Чмих. – Хочу власного човна! Схожого на морську мушлю з пурпуровими вітрилами, щоглою з палісандрового дерева і смарагдовими кочетами!

– Ого, як ти розігнався! – суворо звів угору брови Чарівник, але на устах у нього вигравав привітний усміх. Він змахнув плащем…

Усі затамували подих, однак нічого не відбулося.

– Не вдалося? – розчаруванню Чмиха не було меж.

– Чому ж, усе вдалося! – відповів Чарівник. – Тільки я поставив човна біля причалу, ясна річ. Завтра ти його там знайдеш.

– Про смарагдові кочети не забули? – недовірливо перепитав Чмих.

– Як можна забути?! Чотири кочети і один про запас, – запевнив малого Чарівник. – Наступний!

– Та-а, – почав мимрити Гемуль, – кажучи правду, я загубив ботанічну лопатку, позичену в Хропуся. Здалась би мені нова…

І Гемуль, який був добре вихованим, зробив реверанс,[10] беручи з рук Чарівника нову лопатку.

– Ви не втомилися чаклувати? – поцікавилася Хропся.

– Анітрохи! Дуже легкі побажання! – відповів Чарівник. – А що забажала б собі панночка?

– Це не так легко, – засоромилася Хропся. – Можна я скажу вам на вухо?

Вислухавши Хропсю, Чарівник здивовано глянув на неї:

– А панночка впевнена, що їй личитиме?

– Цілковито! – майже безгучно видихнула Хропся.

– Що ж, хай буде по-твоєму!

Наступної миті юрба спантеличено загула.

Хропся змінилася до невпізнання.

– Що ти з собою зробила?! – захвилювався Мумі-троль.

– Побажала собі очі дерев’яної королеви! Ти ж казав, що вони у неї такі гарні!

– Казав, але ж… – Мумі-троль геть розгубився.

– Тобі не подобаються? – сльози бризнули Хропсі з очей.

– Не плач! – заспокоював малу Чарівник. – Твій братик може побажати, щоб ти знову стала такою, як перше.

– Але я хотів загадати собі щось зовсім інше! – запротестував Хропусь. – Не моя вина, що у моєї сестрички безглузді забаганки…

– А яким було твоє побажання? – поцікавився Чарівник.

– Я хотів одержати обчислювальну машинку! Машинку, яка б визначала, що справедливо – а що ні, що добре – а що погано.

– О, це надто важко, – мовив Чарівник. – Мені не під силу!

– То хоч би друкарську машинку! – не поступався Хропусь. – Хропся й з новими очима гарна…

– Однак не така гарна, як раніше… – зауважив Чарівник.

– Любий братчику! – просила, ковтаючи сльози, Хропся, яка вже встигла подивитися на себе в люстерко. – Поверни мені мої колишні маленькі оченята! Я стала така потворна!

– Ну що ж, – Хропусь відчув себе благородним лицарем. – Хіба заради честі роду… Але сподіваюся, що тепер ти станеш мудрішою!

Хропся знову глянула на себе і заплескала в долоні: з люстерка на неї дивилися її чудові оченята, хіба вії стали трохи довшими! Сяючи від щастя, вона обійняла брата:

– Любий! Найдорожчий братику! Навесні я подарую тобі друкарську машинку!

– Пусте, – знітився Хропусь. – Не цілуй мене в усіх на очах! Просто я не міг дивитися на тебе таку паскудну! Ото й усе…

– З домочадців зосталися тільки Чупсля і Трясля, – сказав Чарівник. – Вони загадуватимуть удвох, бо завжди нерозлучні.

– Можесля, собі щось начаклуйтесля? – запропонувала Чупсля.

– Не можу, – сумовито відповів Чарівник. – Умію тільки виконувати бажання інших та прибирати іншу подобу.

Чупсля і Трясля схилилися одна до одної головами і про щось довго шепотілися.

– За те, що висля такий добрийсля, ми вирішилисля загадати бажаннясля для вас. Хочемосля рубінасля, такого ж гарногосля і великогосля, як нашсля!

Усі бачили, як регоче Чарівник, але ніхто й не здогадувався, що він уміє усміхатися.

Усмішка розпроменила його обличчя. Який він щасливий, було видно по ньому від капелюха до кінчиків черевиків! Не кажучи й слова, Чарівник змахнув плащем і… Сад знову спалахнув рожевуватим сяйвом. У траві поряд з Королівським Рубіном лежав точнісінько такий самий – Королева Рубінів.

– Ось тепер і ви щасливий! – втішилася Чупсля.

– Ще й який! – скрикнув Чарівник.

Він ніжно взяв коштовність у руки і загорнув у поли плаща.

– Тепер кожна комашка, жучок чи павучок – усі мешканці Долини можуть загадувати, що лишень забажають! Я чаруватиму всю ніч, але на світанку, ще до сходу сонця, мушу повернутися додому.

Свято завирувало з новою силою.

До Чарівника потягнулася вервечка лісових мешканців, котрі пищали і дзижчали, реготали й горланили; кожен хотів сповнення свого заповітного бажання. Чарівник був у такому чудовому гуморі, що залюбки перечаровував, якщо хтось, не подумавши спершу як слід, просив у нього сповнення безглуздих забаганок. Знову розпочалися танці, до саду прикотили тачки зі свіжими оладками. Гемуль один за одним запускав у небо феєрверки, а Тато Мумі-троля виніс у сад свої Мемуари у чудовій новій оправі й уголос читав про своє дитинство.

Ще ніколи у Долині Мумі-тролів не бенкетували так гучно!

О, як приємно – коли все вже з’їдено, випито, переговорено, коли від солодкої втоми гудуть ноги – повертатися у передсвітанковій тиші додому, до затишної постелі.

О тій порі Чарівник відлітає на край світу, а мама-миша ховається у своїй нірці – й обоє однаково щасливі.

Та найщасливіший, мабуть, Мумі-троль. Удвох із Мамою він повертається садом додому. Місяць блідне у досвітній імлі, з моря налітає ледь відчутний бриз і шарудить у листі дерев. У Долину Мумі-тролів приходить прохолодна осінь. Адже без осені не буває нової весни.

 

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 1

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 2

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 3

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 4

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 5

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 6

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 7

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 8

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 9

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 10

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 11

Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 12

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)


Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!


Вернуться в раздел: "От 6 и старше"
Вернуться на: Главную страницу