Т. Янсон. «Капелюх Чарівника». Частина 10

11.06.2018

книги, читает, чтение, учеба, школа, библиотека, учебники

Вони не галасували, ходили, тримаючись за ручки, і повсюдно тягали за собою свою валізку. Та коли запала сутінь, на диво стривожилися, заметалися угору-вниз сходами й сховалися під килимами.

– Що трапилосясля? – запитав Гемуль.

– Мара! – ледь чутно прошепотіла Трясля.

– Мара? Це хто? – Гемуль трохи занепокоївся.

Чупсля вирячила очі, вишкірила зуби й надулася, скільки стачило духу.

– Страшнасля! Жахливасля! – жебоніла Трясля. – Замкнітьсясля, щоб не зайшласля до хати!

Гемуль побіг сповістити новину Мумі-мамі.

– Вони навперебій торочать, що якась страшна й жахлива Мара має прийти сюди! Треба позачиняти на ніч усі двері!

– Але ж у нас є ключ лише від льоху! – стурбовано мовила Мама. – Отак воно завжди з чужоземцями!

І вона пішла за порадою до Тата.

– Слід озброїтися і присунути меблі до дверей, – не розгубився Тато. – Така страшнюча велетенська Мара може бути небезпечною. Я поставлю у вітальні ревуна, а Чупсля і Трясля спатимуть під моїм ліжком.

Але обидві вже залізли до шухляди комоду, навідріз відмовляючись покинути сховок.

Похитавши головою, Тато подався до дровітні за рушницею.

Надворі запала темна серпнева ніч, у саду шугали якісь оксамитово-чорні тіні. Ліс понуро шелестів, вилетіли зі своїми ліхтариками на прогулянку світлячки.

Хоч Татові й було моторошно, та нічого не вдієш – принести рушницю вкрай необхідно. Хтозна, може та Мара затаїлася десь за кущем! Не знати навіть, яка вона на вигляд! А що ще важливіше – яка завбільшки. Повернувшись на ґанок, він загородив двері канапою і віддав розпорядження:

– Світло не вимикати всю ніч! Кожен має бути готовий встати по тривозі. Нюхмумрик спатиме нині у будинку!

Усі перебували в прикрій напрузі. Тато Мумі-троля постукав по шухляді комоди й урочисто проголосив:

– Ми вас захистимо!

З комоди ніхто не відізвався. Тато висунув шухляду, злякавшись, чи не викрали Чупслю і Тряслю у цій метушні. Але обидві мирно спали разом з нерозлучною валізкою.

– Мабуть, і нам час до сну! – мовив Тато. – Тільки прохання всім озброїтися!

З неспокійним серцем, без угаву базікаючи, щоб заглушити тривогу, всі розійшлися по своїх кімнатах.

У будинку Мумі-тролів помалу запанувала тиша, лише гасова лампа самітно горіла у вітальні на столі.

Годинник вибив дванадцяту. Потім першу. Кілька хвилин на третю прокинувся Ондатр, бо його притисло до вітру. Сонний, він почапав на ґанок і у великому здивуванні завмер перед дверима, перегородженими важкою канапою.

– Що за безглузді вигадки! – буркнув він, з натугою відсуваючи канапу.

Зненацька увімкнувся ревун. Будинок вмить сповнився криками, пострілами з рушниці й тупотом численних ніг. Усі збіглися до вітальні, озброєні хто чим міг: сокирами, ножицями, камінням, лопатами, ножами та граблями – і витріщилися на Ондатра.

– Де Мара? – закричав Мумі-троль.

– Яка там Мара? Це я! – роздратовано буркнув Ондатр. – Мені захотілося в туалет. Я й забув про Мару.

– То йди, але скоро! І більше такого не роби! – звелів Хропусь.

Він широко відчинив двері надвір.

І враз… усі побачили Мару! Геть усі побачили. Вона непорушно сиділа перед сходами на посипаній піском стежці й дивилася на них круглими незмигними очима. Була вона не надто великою й не надто грізною на вигляд, але страшенно бридкою і, здавалося, могла отак непорушно сидіти цілу вічність.

Це було жахливо.

Ніхто не зважився першим напасти на неї. Вона ще трохи повитріщалася на господарів і зникла у пітьмі саду. Там, де сиділа Мара, земля вкрилася памороззю.

Хропусь замкнув двері, його аж пересмикнуло від огиди.

– Бідолашні Чупсля і Трясля, – мовив він. – Поглянь, Гемулю, чи вони не прокинулися.

Крихітки не спали.

– Пішласля? – запитала Трясля.

– Спітьсля! Усе гараздсля! – заспокоїв їх Гемуль.

Чупсля тихенько зітхнула, подякуваласля, й обоє, не випускаючи з рук валізки, забилися у найдальший куток шухляди ще поспати.

– Можна йти спати? – запитала Мама Мумі-троля, відставляючи набік сокиру.

– Ти спи, Мамо, – сказав Мумі-троль, – а ми з Нюхмумриком постоїмо на чатах, доки зійде сонце. – Свою торбинку про всяк випадок заховай під подушку.

Друзі залишилися самі у вітальні, граючи в покер до світання. Решту ночі Мара не давалася чути.

Наступного ранку Гемуль зі стурбованим виглядом з’явився у кухні.

– Я розмовляв з Чупслею і Тряслею.

– У чім знову справа? – вже вкотре зітхнула Мама.

– Мара полює за їхньою валізкою.

– Негідниця! – обурилася Мама! – Грабувати крихіток!

– Не зовсім так, – заперечив Гемуль. – Усе значно складніше. Схоже на те, що валізка належить їй.

– Гм, – замислилась Мама Мумі-троля, – це справді ускладнює справу. Треба поговорити з Хропусем, він уміє залагоджувати всілякі непорозуміння.

Хропусь виявив величезне зацікавлення.

– Тут особливий випадок, – поважно мовив він. – Треба скликати нараду. Хай усі зберуться о третій годині під кущем бузку, щоб обговорити це питання.

Гарне й тепле пообіддя повнилося пахощами та дзижчанням бджіл.

Садок, розквітчаний барвами пізнього літа, був схожий на букет нареченої.

Гамак Ондатра натягнули між кущами, а збоку почепили плакат: ОБВИНУВАЧ МАРИ. Хропусь власною персоною сидів на скрині у перуці з деревної пряжі, чекаючи, доки всі зберуться, – здалеку видно, хто суддя. Навпроти нього, відгороджені буком, сиділи Чупсля і Трясля, смакуючи вишнями, й неважко було здогадатися, що то лава підсудних.

– Дозвольте мені бути їхнім обвинувачем! – наполягав Чмих (ніяк не міг вибачити Чупслі і Тряслі образи, коли вони обізвали його старим лисим щуром!).

– У такому разі я візьму на себе захист крихіток, – заявив Гемуль.

– А я ким буду? – не хотіла залишатися осторонь Хропся.

– Голосом народу, скажімо, – запропонував Хропусь. – Родина Мумі-тролів виступить у ролі свідків. Що ж до Нюхмумрика, то він може вести протокол судового засідання. Але за всіма правилами!

– А чому, цікаво знати, Мара не має адвоката? – не вгамовувався Чмих.

– У цьому немає потреби, – гостро відрізав Хропусь. – Правда на її боці. Готові? Починаємо!

Він тричі гупнув по скрині молотком.

– Розумієшсля, що тут дієтьсясля? – запитала Чупсля.

– Анітрохисля! – відповіла Трясля й плюнула вишневою кісточкою в суддю.

– Висловити свою думку зможете тоді, як вас про це попросять, – стримано зронив Хропусь. – Відповідати на запитання лише «так» або «ні». Нічого більше. Перше запитання: Кому належить валізка – вам чи Марі?

– Таксля! – вигукнула Чупсля.

– Нісля! – вигукнула Трясля.

– Запиши: суперечать самі собі! – крикнув Чмих.

Хропусь голосно постукав молотком до скрині.

– Прошу тиші! Востаннє запитую, чия валізка?

– Нашасля! – відказала Трясля.

– Вони кажуть, що валізка належить їм, – переклав Гемуль. – Хоча вранці стверджували зовсім навпаки.

– Що ж, тоді нема потреби віддавати її Марі, – полегшено зітхнув Хропусь. – Шкода лише моїх зусиль на організацію судового засідання.

Чупсля потягнулася і щось зашепотіла на вухо Гемулеві.

– Чупсля каже, – переклав Гемуль, що лише вміст валізки належить Марі.

– Xa! – чмихнув Чмих. – Цього можна було сподіватися! Справа цілком зрозуміла. Марі слід повернути її власність, а ці риб’ячі недогризки хай хоч вдавляться своєю старою валізкою.

– Нічого тут не зрозуміло! – зухвало втрутився Гемуль. – Справа не в тому, хто володіє Вмістом валізки, а в тому, хто має більше право на володіння ним. Добра річ має бути в добрих руках! Ви всі бачили Мару. А тепер запитую вас: чи може така особа, як Мара, мати право на Вміст валізки?

– Ну й хитрун! – захоплено скрикнув Чмих. – У твоїх словах є зерно правди. Але уяви собі лишень, яка вона самотня! Ніхто її не любить, і вона нікого не любить. Вміст валізки – то, можливо, всі її маєтки! А тепер ще й це від неї забрати!? Сама-самісінька серед ночі, без даху над головою, – голос Чмиха затремтів від розчулення. – Ошукана чупслями і тряслями…

Він схлипнув і замовк.

Хропусь постукав молотком по скрині.

– Марі захист не потрібний! – наголосив він. – До того ж, твоя точка зору надто емоційна, та й Гемуля – теж. Прошу до слова свідків!

Родина Мумі-тролів була одностайною:

– Нам страшенно полюбилися Чупсля і Трясля. А Мара не сподобалася з першого погляду. Дуже прикро, що доведеться повернути їй Вміст валізки…

– На те існує правосуддя, щоб винести справедливий присуд, – напустивши на себе пиху, мовив Хропусь. – Тож дотримуйтеся фактів! Надто з огляду на те, що Чупсля і Трясля не вміють відрізнити законність від беззаконня. Такими вони народилися, і тут нічого не вдієш. То яким буде слово обвинувача?

Однак Ондатр мовчав – заснув у гамаку.

– Так-так, – похитав головою Хропусь. – Жодної зацікавленості у процесі! Хто ще хоче висловитися, перш ніж я оголошу вирок?

– Вибачте, – пролунав голос народу. – Чи не допомогло б вирішенню справи оприлюднення вмісту валізки?

Чупсля знову щось зашепотіла Гемулеві, той згідно кивнув головою.

– Це таємниця, – витлумачив він слова Чупслі. – Чупсля і Трясля переконані, що Вміст валізки є найчудовішою річчю на світі, а Мара натомість вважає її лише найдорожчою!

Хропусь покивав головою і наморщив чоло.

– Випадок важкий, – зрештою мовив він. – Чупсля і Трясля міркують слушно, однак повелися вони не правомірно. Закон є закон. Мені треба подумати. Помовчте хвильку!

У кущах бузку запала тиша. Дзижчали бджоли, сад розімлів під гарячим сонцем.

Раптом дмухнуло холодом, сонце зайшло за хмару, садок посірів.

– Що це? – Нюхмумрик підвів голову від сторінок протоколу.

– Це знову вона, – прошепотіла Хропся.

У паморозній траві сиділа Мара й витріщалася на товариство, потім поволі перевела погляд на Чупслю і Тряслю і, мружачись, присунулася ближче до них.

– Рятуйте! – зарепетувала Чупсля.

– Стій, Маро! – рішуче звелів Хропусь. – Я маю тобі щось сказати!

Мара зупинилася.

– Я довів свої міркування до логічного завершення, – вів далі Хропусь. – Може, Чупсля і Трясля викуплять Вміст валізки? Яка твоя ціна?

– Висока, – крижаним голосом відповіла Мара.

– Моєї гори золота з острова гатіфнатів достатньо?

Мара заперечно похитала головою.

– Ой, як тут холодно, – озвалася Мама Мумі-троля. – Піду по шаль.

Вона швиденько перебігла садом, де Мара залишила морозяні сліди, вийшла на ґанок, і тут їй сяйнула щаслива думка. Розпашіла від хвилювання, вона схопила з комоди капелюх Чарівника.

Лиш би Мара гідно оцінила його!

Повернувшись до кущів бузку, де чинилася судова розправа, Мама поклала капелюха в траву і мовила:

– Ось найвартісніша річ в усій Долині Мумі-тролів! Чи знає шановна Мара, що виростало з цього капелюха? Чудові маленькі хмаринки, якими можна було кермувати, чарівна солодка вода і тропічний райський сад! Це єдиний чарівний капелюх у світі!

– Доведи! – Мара не приховувала насмішки.

Мумі-мама поклала до капелюха вишеньку.

Залягла мертва тиша, всі затамували подих.

– Лиш би звідти не поперла якась бридота! – прошепотів Нюхмумрик до Гемуля.

Їм пощастило. Мара зазирнула в капелюх і побачила там жменю червоних рубінів.

– Бачиш! – зраділа Мама. – Уяви, на що обернеться, скажімо, гарбуз!

Мара подивилася на капелюх, потім перевела погляд на Чупслю та Тряслю і знову на капелюх. Видно було, як напружено працює в неї думка.

Урешті Мара схопила чарівного капелюха і, не зронивши й слова, морозяно-сірою тінню посунула геть.

Умить знову заяскріли літні барви, все навколо задзижчало і задухмяніло.

– Щастя, що ми позбулися капелюха, – сказала Мама. – Нарешті він згодився для доброї справи.

– Хмаринки були такі гарні, – сумно мовив Чмих.

– А як весело було гратися у Тарзана в джунґлях! – і собі засмутився Мумі-троль.

– Швидкосля минулосля усе! – тішилася Трясля, хапаючись за валізку, яка досі лежала на лаві підсудних.

– Геніальносля! – погодилася Чупсля, беручи Тряслю за руку.

Удвох вони почеберяли до будинку, а решта стояли й дивилися їм услід.

– Що вони сказали? – запитав Чмих.

– Побажали всім доброго дня чи щось таке… – відповів Гемуль.

Розділ останній, дуже довгий,

у якому мова про те, як Нюхмумрик знову вирушив у мандри, про відкриття таємниці валізки, про те, як Мама Мумі-троля відшукала свою торбинку і влаштувала з тієї радості велике свято, а також про появу Чарівника у Долині Мумі-тролів

Це було наприкінці серпня. Ночами пугикали сови, а лилики чорними зграями безгучно кружляли над садом. Шумів ліс, брижилося море. Природа тривожно чогось очікувала, а згори споглядав землю великий жовтий місяць. Мумі-троль понад усе любив найостанніші тижні літа, хоч і сам до пуття не розумів чому. Ліс і море шуміли у цей час на інший лад, у повітрі вчувався запах перемін, дерева немов чогось очікували.

«Передчуваю, станеться щось надзвичайне, – думав Мумі-троль. Він прокинувся і лежав, дивлячись у стелю. – Напевно, ще дуже рано, але день буде сонячний».

Мумі-троль повернув голову і побачив, що ліжко Нюхмумрика порожнє. Тієї ж миті з-під вікна долинув таємний умовний сигнал – один довгий посвист і два короткі, що означало: «Які плани на сьогодні?»

Мумі-троль зістрибнув з ліжка й визирнув надвір. Між деревами ще тулився присмерк, віяло прохолодою. Внизу стояв Нюхмумрик.

– Йо-хо! – крикнув Мумі-троль, але дуже тихо, щоб не побудити інших. – Привіт! – привітався він, спустившись по мотузяній драбині.

– Привіт!

Друзі зійшли до річки і вмостилися на поручнях місточка, баламкаючи ногами над водою. Сонце вже піднялося над лісом і світило їм у вічі.

– Точнісінько так само сиділи ми тут навесні, – сказав Мумі-троль. – То був перший весняний день після зими. Усі ще спали…

Нюхмумрик кивнув. Він майстрував з очерету човники і спускав їх на воду.

– Цікаво, куди вони попливуть? – озвався Мумі-троль.

– Туди, де мене немає… – відповів Нюхмумрик.

Човники один по одному допливали до закруту річки і зникали з очей.

– Навантажені прянощами, акулячими зубами й смарагдами… – фантазував Мумі-троль.

Нюхмумрик зітхнув.

– Ти запитував про плани? – нагадав Мумі-троль. – А сам що намислив?

– Та є у мене задум. Але це, розумієш, план на одного…

Мумі-троль довго дивився на друга – він одразу все збагнув.

– Ти нас покидаєш…

Нюхмумрик кивнув.

Якийсь час вони сиділи мовчки, баламкаючи ногами у повітрі. Річка невпинно плинула під ними, несучи свої води у незвідані краї, куди так тужно рвалося Нюхмумрикове серце.

– Коли вирушаєш? – запитав Мумі-троль.

– Ось зараз, – відповів Нюхмумрик, відпускаючи на волю хвиль решту своїх корабликів.

Він зістрибнув з поруччя і понюшкував повітря. День був добрий для початку подорожі. Гірський кряж рожевів у променях сонця, стежка спиналася по ньому вгору і зникала за перевалом. Там простиралася інша долина, а за нею – інші гори…

Мумі-троль дивився, як Нюхмумрик пакує намет.

– Довго мандруватимеш?

– Ні, – втішив друга Нюхмумрик. – Першого весняного дня я знову з’явлюся в Долині Мумі-тролів і свисну під вікном. Час злетить так швидко, що й зогледітися не встигнеш!

– Що ж, бувай! – з жалем зітхнув Мумі-троль.

– Бувай! – попрощався Нюхмумрик.

 

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 1

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 2

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 3

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 4

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 5

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 6

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 7

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 8

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 9

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 10

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 11

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 12

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)


Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!

В Гугле есть! / В Yahoo есть! / В Bing есть! / В Ask есть!


Вернуться в раздел: "От 6 и старше"
Вернуться на: Главную страницу