Дикі бджоли мали гніздо в дуплі дерева. Довідавшись про те, де живуть бджоли бурий ведмідь повіривши в свою силу, приходить до них і каже: «Ви дрібні і слабкі створіння! Дайте мені свій мед, бо інакше дерево виверну, мед з’їм, а вас задушу!»
— «Добре,— кажуть бджоли,— попробуй; якщо даш нам раду, ми здамось».
Ведмедя розгнівала така відвага бджіл, засунув він голову свою в дупло дерева і висунув язик щоб злизати мед. І тут бурий ведмідь відчув такий біль, що і про свою силу забув, бо бджоли в язик, вуха, ніс так сильно накололи його своїми жалами, що він, втікаючи, лише прислухався, як бджоли вслід за ним жужали: «Пам’ятай, що і малі створіння вміють боронитись!»
Довго ще ведмідь не забуде укус бджоли.
В цій казці така наука: і малими, але злагодженими силами можна багато доброго зробити і від ворогів оборонитись.