***
Жила в нашому селі колись дуже давно незвичайна дівчина. Зовні була непоказна, не дуже вродлива, але могла від людей хвороби відганяти, лихе передбачати. Від прабабусі дар цей перейняла. Не стало рідні у неї. Кажуть, що лише у снах розмовляла вона із своєю родиною. Дуже вона хотіла знати, чи завжди матиме таку силу. І наснилася їй бабуся, яка застерігала, що Ярина повинна ні до кого не прихилятися, ні в кого не закохуватися. Саме тоді дар її примножиться, а сила її буде невичерпною.
Та життя чинило по-своєму. Тікаючи від бусурманської неволі, вродливий сміливий юнак з’явився у селі. Татари гналися за ним, та не змогли впіймати. Лише їх стріла, як змія, ужалила його в ліве плече. Сталося це на краю села, де жила Ярина. Вона миттю кинулася на допомогу, сховала втікача, стала заживляти рану…
Та стріла виявилася отруйною і хвороба не відступала. За ті дні, проведені разом, Ярина вперше закохалася. Не знаючи, що кохання може приносити не тільки щастя, а й біду. Відтоді юнак зовсім не приходив до тями, весь час марив. Ярина побивалася, не могла зрозуміти, що діється. Не спала ночами, благала сили землі, води, вогню прийти їй на допомогу. Та все було марно.
Якось одного ранку коханий прошепотів спраглими устами:
— Я хочу побачити сонце.
Зрозуміла, що це останнє прохання. Допомогла звестися на ноги, вийти на Божий світ. Хлопець вдихнув свіжого ранкового повітря і, мов напившись п’янкого вина, похитнувся. Вона не змогла його втримати. Зрозумівши, що це кінець, її серце стиснулося і облилося гарячою кров’ю. Схилившись над бездиханним тілом, догорала, немов свіча.
— Прощай…
В цей час птахи в гаю зняли галас, вітер погнав хвилі по річці, сонце закрила чорна хмара.
— Прощай…
Люди поховали її на краю села. Всі знали, що всю свою силу, всю теплоту свого серця вона віддала коханому. Козак ще довго хворів, але вижив. Підібрали його добрі люди, доглянули, виходили.
Пройшов час… Як тільки зумів твердо стати на ноги, юнак пішов дізнатися, де могила його спасительки. Підійшовши, побачив рясний кущ, весь облитий дивними кетягами яскраво-червоних ягід. А поміж ними шепоче-шелестить широке сліпучо-зелене листя. Узяв ягоду і щоб втамувати спогади, стиснув кулак, вона розчавилася. Коли розкрив долоню, побачив маленьку кісточку — серце, всю стиснуту з боків, облиту червоним соком.
— Та це ж те серце, що врятувало мені життя!!! Пробач, — прошепотів, — прощай…
Щовесни кущ розростався. Люди стали саджати чудодійну рослину у себе в дворі, оберігалися ними від застуди, тиску, болю, згадуючи про Яринину силу. Говорили, що вона може вилікувати навіть розбите серце. Назвали кущ калиною і шанували, як символ дівочої вроди, молодості, вірності, кохання.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прислів’я та приказки про рідний край
