***
Жив колись у нашому селі дідусь Трохим. Непростим було його життя: війна, голод один, а потім другий. Рано померла дружина, залишивши двох дітей, згодом втратив і дочку Клавдію. Часто впадав у відчай, та ніколи не втрачав надії.
— Давно то було, — розповідає дідусь, — селом прокотилася чутка, що мають будувати церкву. А де саме — ніхто не знав, бо не могли знайти місце для неї. Вже приїздив отець Йосип, який згодився жити в селі і бути священиком.
І ось однієї морозної ночі я довго не міг заснути. Та коли нарешті зморив сон, приснилося, ніби прийшов до мене Ангел, який сказав, що завтра вранці він покаже мені місце, де треба поставити церкву.
Так і сталось. Рано-вранці коли я вийшов на подвір’я, перед себе побачив велику сніжку, яка почала котитися до воріт. Я за нею. Викотилась вона на вулицю і, збільшуючись у розмірі, котилася далі. Нарешті зупинилася на скелі (зараз це вулиця Радянська). Про сон і про те, що сталося, розповів своєму кумові Павлу Коваленку та іншим односельцям.
І ось на тому місці, де зупинилася та сніжка, почали будувати церкву. Самі збудували, самі повісили дзвони, самі знесли ікони, вишиті рушники, ряднини. Село неначе народилося вдруге. У церкві хрестили дітей, вінчали молодих. А якою була музика дзвонів! Співом переливались, коли народжувалось немовля або ставали на рушник молоді, відгукувались сумом на смерть людини, віщували тривогу перед нещастям, наприклад, пожежею.
Коли настали смутні часи в країні, безбожництво, багато церков, у тому числі і нашу, зруйнували, розтрощили. Давно померли дідусь Трохим і отець Йосип. Хоч церква була зруйнована, але залишилось місце, де стояла церква. Є і те місце, де був вівтар, крилас. І не всі жителі села знають, що ці місця є святі. А ті, хто знає, приходять сюди молитися Богу, і Бог обов’язково їм допомагає. Наприклад, випускникам школи — вступити до вузу, літнім людям — вилікуватись від хвороб.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прислів’я та приказки про рідний край
