***
Колись у Галичі жив король Данило. Він мав такого майстра, який робив йому гроші. Той майстер у золоті купався, але волі не мав..
Король Данило сам відкривав ту кімнату, де працював майстер, замикав її, і випускав майстра власноруч, коли треба було кудись вийти. Та таке траплялося рідко.
Майстер добре знав про все багатство короля, та нічого не знав про вільне життя. Тому й гадки не мав, як так голодним бути.
Та одного разу майстер каже королеві:
Золото — цар, бо воно панує на землі.
А Данило виправляє його:
— Ні, чоловіче, хліб усьому голова.
— Ні, золото і срібло, -— переконано наполягав майстер.
Так вони сперечалися, поки король не пішов геть з майстерні.
А другого дня бачить король Данило золотий напис на стіні: «Хліб — болото, а всьому голова — срібло й злото».
***
Данило нічого не сказав. Але наступного ранку король був змушений виступити у похід. Король зібрав дружину і вирушив. Поїхав, а про майстра, який був замкнутий, забув.
А в цьому королівстві існував закон: що за відсутності короля ніхто не сміє навіть підходити до кімнати з грошима, інакше — смерть.
Минуло кілька місяців. Данило з військом повертається додому, чекає від майстра-золотаря дарунку за перемогу, а того нема. І тут згадав…
Зіскочив з коня, біжить до кімнати, відмикає, а на купі золота — лише кістяк майстра, на стіні ж золотом написано: «Срібло, злото — то болото, а хліб — цар».
Отак життя навчило.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прислів’я та приказки про рідний край
