Дім повнився тихим шелестом, лише зрідка чулося гупання, коли нараз вистрілювала цвітом якась велетенська квітка або на килим падав перестиглий плід. Але Мамі здавалося, що то шумить дощ, вона поверталася на інший бік і спала далі.
У сусідній кімнаті Тато Мумі-троля писав свої Мемуари. Відколи він збудував причал для “Пригоди”, нічого цікавого не відбулося, тож Тато натомість описував своє дитинство. Спогади зворушили його трохи не до сліз. Він завжди був незвичайною і талановитою дитиною, якої ніхто не розумів. У старшому віці його так само ніхто не розумів, і це було жахливо! Мумі-тато писав, писав, а уява малювала, як усі каятимуться у своїх вчинках, читаючи його Мемуари. Та потім він знову повеселів.
– Так їм і треба! – подумав сам до себе.
У ту мить на рукопис впала сливка, залишаючи по собі велику синю пляму.
– Клянуся власним хвостом! – скрикнув Тато. – Діти вже вдома!
Та відвернувшись від столу, побачив не дітей, а непрохідні хащі, всіяні жовтими ягодами. Він зірвався зі стільця, і на письмовий стіл градом посипалися сливи. Під стелею ворушилося плетиво галуззя, що поволі росло й тягнулося пагонами до вікна.
– Прокидайся! – заволав Тато. – Ходи сюди!
Крик Тата вихопив Маму зі сну, вона враз сіла на ліжку і вражено обвела поглядом кімнату, повну дрібних білих квіток, котрі звисали зі стелі гірляндами, помережані вишуканими зеленими листочками.
– Як гарно! – прошепотіла Мама. – Це, напевно, Мумі-троль придумав, щоб зробити мені приємність.
Вона обережно відгорнула ніжну квіткову заслону і встала з ліжка.
– Агов! – репетував за стіною Тато. – Відчини! Я не можу звідси вийти!
Мама Мумі-троля намарно силкувалася відчинити двері до Татового кабінету – грубі стебла ліан забарикадували вхід.
Тож вона вибила шибку у дверях, які вели на сходи, і з немалими зусиллями вилізла через діру. Сходи заросли фіговими чагарями, а вітальня стала схожою на справжні джунґлі.
– Ой-ой-ой! – скрушно похитала вона головою. – Це знову витівки отого капелюха!
Розгублена вкрай, Мама сіла на сходинку, обмахуючись пальмовим листком, мов віялом.
Із нетрів папороті, що заполонили всю лазничку, виринув Ондатр і жалібно поскаржився:
– Ось до чого призводить збирання рослин! Я ніколи не мав цілковитої довіри до цього Гемуля!
А тим часом ліани виповзли з комина, обплели пагінням дах, розкішним зеленим килимом встелили увесь дім.
Мумі-троль стояв під дощем, вражено витріщаючись на зелений пагорб перед собою, на якому невпинно розпускалися пуп’янки квітів і на очах достигали плоди: зелені вмить ставали жовтими, жовті – червоними.
– Наш дім завжди стояв тут, я це добре пам’ятаю, – сказав Чмих.
– Він усередині, – спохмурнів Мумі-троль. – Ніхто не зможе ні увійти, ані вийти з нього. Ніколи!
Підійшов Нюхмумрик і теж почав зацікавлено приглядатися. Ні вікон, ні дверей – лише щільний зелений мур з плетива рослин. Він міцно ухопився за один пагін і потягнув що мав сили, але стебло було немов гумове і не піддавалося, натомість вистрелило новим пагінцем, який обвився навколо Нюхмумрикового капелюха і зняв його з голови.
– Знову чари! – обурився Нюхмумрик. – Це вже надокучає!
Чмих не гаяв часу, оббіг зарослий ґанок, і звідти долинув його голос:
– Ляда до льоху відчинена!
Мумі-троль чимдуж кинувся до льоху й зазирнув у чорний отвір.
– Ходімо! – рішуче закомандував він. – Але покваптеся, доки ще й тут не заросло!
Друзі один по одному спустилися у темряву льоху.
– Агов! – почувся крик Гемуля, що йшов останнім. – Я не можу продертися!
– Зоставайся надворі й пильнуй Мамелюка! – звелів Хропусь. – Можеш долучити до гербарію цілий будинок…
Доки бідолашній Гемуль скімлив і щулився під дощем, решта торувала собі шлях до сходів з льоху.
Нам пощастило, двері відчинені! – зрадів Мумі-троль. – Бачте, як іноді може стати в пригоді чиясь неуважність!
– То я забув замкнути їх на ключ! – не забарився Чмих. – Усі почесті прошу складати мені!
Те, що вони побачили, було доволі дивною картиною. На гілляці сидів Ондатр і гриз грушку.
– Де Мама? – запитав Мумі-троль.
– Вирубує хащі, щоб звільнити з кабінету твого Тата, – відповів, набурмосившись, Ондатр. – Сподіваюся, ондатровий рай – спокійне місце, бо мені вже не жити!
Усі прислухалися. Потужні удари сокири змушували здригатися все зелене царство. Потім почувся лускіт і вигуки радості. Тата Мумі-троля звільнено!
– Мамо! Тату! – втішено загукав Мумі-троль, прокладаючи собі шлях до сходів крізь джунґлі. – Що тут сталося, доки нас не було?
– Ой, любчику, – забідкалася Мама. – Ми знову наламали дров з чарівним капелюхом. Піднімайся нагору, я знайшла у шафі кущик ожини.
То було пишне пообіддя. Бавилися в “джунґлі”.
Мумі-троль взяв собі роль Тарзана, Хропся була за Джейн, Чмих – сином Тарзана, а Нюхмумрик – шимпанзе Чітою.[6] Хропусь повзав у чагарях, начепивши зуби, вирізані з апельсинової шкуринки,[7] і грав Ворога.
– Tarzan hungry, – крикнув Мумі-троль, спинаючись угору по ліані. – Tarzan eat now![8]
– Що він каже? – запитав Чмих.
– Каже, що зараз їстиме, – пояснила Хропся. – Це по-англійському. Усі, хто потрапляє в джунґлі, розмовляють англійською мовою.
Тарзан, сидячи на шафі, протрубив бойовий клич, на який враз відгукнулися Джейн та інші Тарзанові дикі приятелі.
– Це вже переходить усілякі межі, – буркотів до себе Ондатр. Він знову заховався у хащах папороті, загорнувши рушником голову, щоб ніяке повзуче пагіння не добралося йому до вух.
– А зараз я викраду Джейн! – репетував Хропусь.
Не довго думаючи, ухопив сестрицю за хвоста й поволік її до нори під столом у вітальні.
Повернувшись “додому”, до затишного кубельця на дереві, Мумі-троль-Тарзан одразу збагнув, що трапилося. З небувалою спритністю він зісковзнув по ліані додолу і, стрясаючи джунґлі своїм бойовим кличем, кинувся на порятунок Джейн.
– О-хо-хо! – зітхнула Мама Мумі-троля. – Здається, нашим дітям весело.
– Мені теж так здається, – погодився Мумі-тато. – Подай банана, якщо твоя ласка!
Отак мешканці Мумі-будиночка забавлялися до самого вечора, не турбуючись тим, що двері до льоху заросли; про бідолашного Гемуля ніхто навіть не згадав. Він усе ще сидів у промоклій сукні, котра прилипла йому до ніг, і пильнував Мамелюка. Знічев’я гриз яблуко або лічив тичинки тропічних квітів, найчастіше, однак, важко зітхав.
Дощ ущух, настали сутінки. У ту мить як зайшло сонце, щось дивне почало діятися з зеленим пагорбом, на який обернувся будинок Мумі-тролів. Він в’янув так само швидко, як перед тим буяв. Плоди морщилися і падали у траву. Квіти стулили пелюстки, листочки поскручувалися. Знову увесь будинок зашарудів і затріщав. Якийсь час Гемуль спостерігав за тим, що відбувалося, а тоді підступив ближче й потягнув за галузку. Вона легко обламалася, суха й крихка, наче хмиз. Гемулеві раптом зблисла в голові думка. Він назбирав величезну купу гілляк, приніс з дровітні сірники і розпалив посеред саду ватру. Веселий, втішений Гемуль сів коло вогню посушити свою одіж. Тут не забарилася в його голові ще одна думка. З надгемульським зусиллям він затягнув до вогню Мамелючого хвоста. Печена риба була його найулюбленішою стравою.
Коли родина Мумі-тролів та її приятелі з диких джунґлів таки проторували шлях до ґанку й відчинили вхідні двері, то побачили перед собою страшенно щасливого Гемуля, котрий уже встиг спожити сьому частину Мамелюка.
– Негіднику! – заволав Хропусь. – Тепер я не зможу зважити свою рибину!
– Зваж мене і додай! – незворушно хмикнув Гемуль. Не було у цю мить сили, яка б могла зіпсувати йому настрій.
– А тепер спалимо джунґлі! – запропонував Тато Мумі-троля.
На заклик відгукнулися всі й кинулись виносити з хати хмиз та бадилля, а потім розклали ще не бачене у Долині Мумі-тролів вогнище. Мамелюка запекли на тому вогнищі повністю і з’їли геть усе, з головою та хвостом вкупі. Потім ще довго не стихали суперечки, яким завдовжки він був: сягав від сходів до дровітні чи лише до бузкового куща?
Розділ шостий,
де з’являються Чупсля і Трясля із загадковою валізкою, яких переслідує Мара, а ще мовиться про те, як Хропусь чинив правосуддя
Одного раннього ранку на початку серпня мандрували горами Чупсля і Трясля[9] й опинилися приблизно у тому самому місці, де Чмих знайшов Чарівникового капелюха. Вони спинилася на вершині й задивилися на Долину Мумі-тролів.
Чупсля мала на голові червону шапочку, а Трясля волокла велику валізку. Вони прийшли здалеку й дуже втомилися. Унизу з комина будиночка Мумі-тролів струменів вранішній дим.
– Димсля, – мовила Трясля.
– Щось готуютьсля, – кивнула голівкою Чупсля.
Вони рушили в Долину, розмовляючи по дорозі чудернацькою мовою, яка є ужитковою для всіх чупслів і тряслів. Їх не всі розуміли, та головне, що між собою вони могли прекрасно порозумітися.
– Гадаєшсля, нас впустятьсля? – засумнівалася Чупсля.
– Хтознасля… – відказала Трясля. – Але не бійсясля, якщо нас зустрінутьсля непривітно.
Вони сторожко підійшли до будинку і поставали знічено біля сходів.
– Постукаємсля? – несміливо запитала Чупсля. – А раптом на нас накричатьсля?
У ту мить Мама визирнула у вікно і голосно покликала:
– Кава готова!
Чупсля і Трясля так страшенно налякалися, що сторчголов заплигнули через віконце до льоху, де зберігалася картопля.
– Ой, – зойкнула Мама і аж підскочила з переляку. – Напевно, двоє щуриків залізло до пивниці. Чмиху, віднеси їм трохи молока!
Раптом вона помітила покинуту на сходах валізку.
“О, та вони з багажем! – подумала вона. – Напевно, захочуть затриматися у нас на довше…”
Мама рушила на пошуки Тата, щоб попросити його доставити ще два ліжка, але дуже-дуже маленькі. А тим часом Чупсля і Трясля принишкли в картоплі – лише очі виблискували – і зі страхом очікували, що ж буде з ними далі.
– У кожномусля разі тут готують кавусля, – пробубоніла Трясля.
– Хтось ідесля, – холонучи від ляку, зашепотіла Чупсля. – Сиди тихо, як мишасля!
Двері льоху скрипнули, на верхній сходинці з’явився Чмих з ліхтариком в одній лапці і мисочкою молока в іншій.
– Агов! Де ви? – покликав він.
Чупсля і Трясля ще глибше зарилися в картоплю, міцно вчепившись одне в одного.
– Хочете молока? – запитав Чмих уже голосніше.
– Він хочесля нас обдуритисля, – шепнула Трясля.
– Якщо гадаєте, що я стоятиму тут півдня, то дуже помиляєтеся, – почав уже сердитися Чмих. – Неподобство або безглуздя! Старі дурні щурі, яким забракло розуму увійти в дім з головного входу!
Трясля не стерпіла образи власної гідності:
– Сам тисля щурсля!
– Ого, ще й чужоземці! – здивувався Чмих. – Ліпше покличу Маму Мумі-троля.
Він замкнув двері льоху на замок і кинувся в кухню.
– То що, попили гості молока? – запитала Мама.
– Вони розмовляють чужинецькою мовою. Годі зрозуміти!
– Ану, повтори якісь слова! – попросив Мумі-троль, який удвох з Гемулем розтирав у ступці прянощі.
– Сам тисля щурсля! – пригадав Чмих.
Мумі-мама зітхнула.
– Тільки того ще бракувало. Як мені довідатися, що вони забажали б собі на десерт в день своїх уродин чи скільки подушок класти їм під голови?
– Ми навчимося їхньої мови! – заспокоїв її Мумі-троль. – Це дуже просто! Разсля, двасля, трисля!
– Здається, я зрозумів, що вони мали на увазі, – замислено мовив Гемуль. – Вони сказали, що Чмих старий лисий щур!
Чмих почервонів по самі вуха й спересердя тріпнув головою.
– Іди й сам поговори з ними, якщо такий мудрий! – чмихнув він.
Гемуль почеберяв до льоху і покликав ласкавим голосом:
– Ласкаво просимосля!
Чупсля і Трясля виткнули голови з картопляної купи й зиркнули на нього.
– Молокосля! Добресля! – солодко вів далі Гемуль.
Урешті Чупсля і Трясля набралися відваги й почалапали вслід за Гемулем до вітальні.
Чмих, порозглядавши гостей з усіх боків, дійшов висновку, що вони набагато менші від нього. Він одразу подобрів і почав поблажливо ставитися до прибульців:
– Привіт! Приємно познайомитися!
– Дякуємосля! Нам теж приємносля! – відповіла Чупсля.
– У вассля пахнесля кавоюсля? – делікатно поцікавилася Трясля.
– Що вони сказали? – хвилювалася Мама.
– Що голодні, – переклав Гемуль. – Та хоч би навіть вмирали з голоду, не хочуть й близько бачити Чмихову мордочку.
– Можеш передати їм мої найщиріші вітання! – скипів Чмих. – Ніколи в житті не бачив таких дурнюхів! Я йду геть!
– Чмихсля гніваєтьсясля! – пояснив Гемуль. – Дурненькийсля!
– Заходьте, не соромтеся! Покавуєте з нами! – припрошувала вкрай схвильована Мама, ведучи гостей на ґанок.
Гемуль тупцяв за ними, страшенно гордий зі свого нового ранґу тлумача.
Отак Чупсля і Трясля замешкали у родині Мумі-тролів.
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 1
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 2
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 3
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 4
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 5
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 6
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 7
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 8
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 9
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 10
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 11
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 12
Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)
Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!