Ф. Ніцше у праці під назвою «Людське, надто людське» висловив вельми цікаву думку: «Бути великим – означає давати напрям». Поставимо собі питання: а що ж дає школа? Яка її спрямованість? Шкільна освіта має щось давати, неодмінно, і це «щось» явно не знання. Сьогодні немає потреби ходити в школу, як це було ще років 20-25 назад, з метою отримати знання як такі. Інформацію з того чи іншого предмету не складно отримати, натискаючи клавіші знайомих нам пристроїв. Є можливість завантажувати (або дивитися онлайн) підручники, відеоуроки, навчальні програми, заходити на сайти бібліотек, музеїв, галерей тощо. Практика домашнього навчання, коли учень пов’язаний зі школою тільки зрізами знань з певних тем і предметів, існує вже як норма, а не девіація (від лат. deviatio — «відхилення»).
Безумовно, школа передає знання, виконує роль культурного ретранслятора, сприяє продовженню пам’яті, втім, як і музеї, бібліотеки, архіви, театри, кладовища. Школа, зрозуміло, нічого не відкриває, крім талантів, нічого не винаходить, крім системності, нічого не створює, крім діалогу часів. Учень, бігає по «гладкому, тривимірному різноманіттю» минулого і сьогодення реанімуючи застиглу думку, знаходячи їй місце в системі координат вченості. Таким чином, створюється майбутнє, «народжується орган для шостого почуття» і набуває сенсу біблійне «що посієш, те й збереш». Але це не те, що дає школа.
Будь-яка освіта, в тому числі й шкільна, буде залишатися млявою, а отже марною, якщо цей процес відбувається поза свободою. Вільний вибір робить учня талантом. «Свобода не в тому, щоб не стримувати себе, а в тому, щоб володіти собою», говорить Ф. Достоєвський. Свобода – це перш за все відповідальність, потім спрямованість, в результаті концентрація. Свобода, як володіння собою, як діалог душі з собою, є рефлексія, самосвідомість, пізнання себе. Який завгодно націоналістичний, ідеологічний, політичний і т.п. контексти в школі неприйнятні, шкідливі з однієї причини: вони є готові відповіді, прості нехитрі формули дані тобі, але не знайдені. Будь-яка директивність у вигляді програм, постанов, наказів виключає ймовірність і потенційність появи важливої складової зростання індивідуума – сумнів.
Сумнів тягне за собою спір, сумнів ставить незручні питання кумиру, силі, компетентності, престижу. Вільна людина народжується в умовах можливості постановки питань і самостійного пошуку відповідей. Саме так з’являється істота рефлектуюча, мисляча. І знову ж таки це не те, що дає школа.
Якщо школа – це культурний ретранслятор, творець недалекого майбутнього, місце, де відкривається талант – носій волі та думки – з цього випливає генеральне трискладове завдання школи, випускники якої, очевидно, повинні щось, крім усього перерахованого вище, вміти. Ось ці вміння і є те, що шкільна освіта з усією необхідністю повинна давати. Їх всього три: вміти вчитися, вміти долати поразки та вміти бути самотнім. Весь цей ряд умінь, точно в тій же послідовності, зіставляється з концепцією свободи, наведеною вище – відповідальність, спрямованість, концентрація.
Уміння вчитися є перше і найголовніше.
Школі слід витрачати на цю навичку особливо велику кількість часу і сил. Відповідальність за свій особистий шлях пізнання, бажання рухатися по ньому далі, або припиняти цей рух, або обирати інший напрямок, методи, підходи, способи та засоби – всьому цьому навчає саме школа. Не університет, не батьки й не друзі, а саме школа. Одна елементарна, одна проста, на перший погляд, але така важлива здатність як робота з текстом і є, по суті те, що ми тут назвали умінням вчитися.
Наприклад історія, втім, як і література, не існує поза текстом як поняттям, бувши при цьому різними типами тексту. Поняття «текст», «художній текст», «літературний текст» набувають чітких, окреслених значень. «Текст», як його бачить М. Бахтін, може бути письмовим або усним і він є «першочергова даність» таких дисциплін як філософія, лінгвістика, філологія, літературознавство, історія, правознавство тощо. Оскільки метою будь-якого гуманітарного дослідження може бути тільки «текст», то там, де «текст» відсутній «… там нема об’єкта для дослідження та мислення». «Текст» – це сфера пограничного, міждисциплінарного дослідження. Кожен «текст» є системою мови, це знакова, обумовлена система, тому мистецтвознавство має справу також з «текстами». «Кожен текст передбачає загальнозрозумілу (тобто умовну в межах даного колективу) систему знаків, мову (хоча б і мову мистецтва)». Для «тексту» характерним є співіснування з іншими «текстами», їх тісний, особистісний, діалогічний взаємозв‘язок, тільки в такий спосіб відбувається взагалі існування «тексту» як такого і саме тому не існує, і не може існувати «чистих текстів».
Отже, для вивчення гуманітарного спектра наук (для вивчення природничих наук також необхідним є текст. Звісно, для фізики предметом дослідження не може бути текст, але для вивчення фізики текст є необхідною складовою), зокрема історії, слід в першу чергу вміти та знати як поводитись з текстом, бути в змозі з ним працювати, витягати сенси, займатись «дешифруванням» знаків письма, формувати розуміння, а найголовніше, інтерпретувати отримані дані. Цьому не можна навчитись за тиждень або два, це складний і практично нескінченний процес. Кожна сфера гуманітарного або природничого знання має свою термінологію, загальноприйняті погляди, принципи верифікації, авторитетних дослідників і, що найважливіше, тексти, з якими вона працює, або на які спирається.