Текла по землі річка. З гори спустилася, через ліс бігла, через луг прослизнула, степ прорізала, до пустині добралася.
Тут і задумалася: як їй перебратися через гарячу пустиню? Запитує вона у Сонця:
– Ти з висоти світиш, все бачиш. Чи зможу я пустиню подолати?
– Не зможеш. Висохнеш. Я всю пустиню своїм жаром спалило – і тебе спалю. Пустиня для річки – смерть.
Запитує річка у Вітра:
– Ти швидкий, літаєш, де хочеш. Все бачив, все знаєш. Скажи, чи вдалося хоч одній річці через пустиню перебратися?
– Бачив я в пустині пересохлі русла, – відповідає Вітер. – Жодна річка не змогла пустиню перетнути. Пустиня для річки – смерть.
Задумалася річка. І тут підповзає до неї чорна змія:
– Знаю, – шипить, – яким є твоє бажання. Я можу його виконати. – Помри – і переберешся через пустиню. Дозволь мені свою отруту в тебе пустити. Стане тоді твоя вода отруєна, ні Сонце, ні Вітер до неї не доторкнеться. Так і дотечуть мертві води до іншого кінця пустині. Але річка вирішила:
– Якщо судилося мені померти – помру краще від променів світлого Сонця, ніж від отрути чорної змії, – і, зробивши свій вибір, стала річка танути під променями Сонця, перетворюючись на білу хмару. А як розтанула, Вітер переніс її на інший край пустині, де пролилася хмара дощем. Дощові води з’єдналися в потік, і потекла річка далі.
Виявляється, вся справа у виборі…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Притча про плоди учительскої праці