Наш сайт Mamabook представляє підбірку цікавих легенд про вітер, росу, грім та інші природні явища.
ЯК З’ЯВИЛАСЯ РОСА
Колись дуже давно жили на землі велети. Вони були такі великі, що легко переступали з однієї гори на іншу. Ті велети мали страшенну силу, але використовували її лише для добра. Вони ніколи нікому нічого злого не зробили. Тому люди завжди пам’ятатимуть про них. Траплялося, що довго не падав дощ, то вони якось уміли притягувати хмари дощові, щоб полити спраглу землю, бо навіть роси ще тоді не було.
Десь перед тим, як мали прийти на нашу землю такі люди, як ми, велети вже вимирали. Один із останніх велетів, що вмів регулювати дощ, важко захворів. Він лежав на Бескиді, й дуже йому було жаль, що сохне все на землі, а він не може притягти дощові хмари і напоїти спраглу землю. Велет уже відчував подих смерті. Він знав, що ось-ось помре, і найбільше жалів за тим, що вже нічого не зробить для своєї рідної землі.
Коли він востаннє тяжко зітхнув і його серце перестало битися, усе, що лише було на землі: квіти, дерева, трави, кущі – все-все почало плакати. Так з’явилася на світі роса. І кожна маленька прозора росинка ніби ввібрала чистоту і щедрість золотого серця мудрих, сильних і добрих велетів, які використовували силу надзвичайну на добро і щастя людям, на добро і щастя рідній землі.
ЯК ВИНИК ГРІМ
Одного разу посварився Бог з чортом, який був упертим душогубом та все до високої влади рвався. Мало не дійшло в них до бійки. Та добре, що не дійшло, а то б землю геть переорали, з долин зробили б гори, а з лісів тільки б будяки залишилися.
Каже Бог:
– Ото затям собі, рогатий чорте, я тебе вб’ю, не сховаєшся від мене ніде.
– Не боюся я тебе.
– А я на тебе придумаю грім. Щоразу, як проїжджатиме пророк Ілля по небу, то кидатиме в тебе громи і блискавки.
Тільки блисне з хмари, загуркоче – і грім тебе уб’є, рогатий.
– А я влізу в людину, – чорт йому на це.
– Ні, сатано, ти не влізеш у чесну людину, хіба в грішну.
– А грішних на землі теж багато, і ти, Боже, не дізнаєшся, у кому я сиджу, еге ж, – зареготав чортяка, аж зуби вишкірив.
То відтоді пророк Ілля летить по небу на колісниці й лупить громами і вогнем по трясовинах лісових, по деревах, де чорт гойдається, то в скирту сіна, бо там привиджується йому рогатий. Раз вдарив грім коло грішника, який запродав злу душу чортові. Але рогатому тільки памороки забив, він віджив і покривуляв у лісові хащі та болота. А громи б’ють і на чесних, і на грішних, бо так хоче Бог позбутися свого ворога. Отож як уб’є грім людину, то кажуть, що чимось вона грішна. Та чи воно так, чи ні – хто його знає.
ЯК ВІТЕР ПОСВАТАВ ДІВЧИНУ
Був собі чоловік і жінка. Одного разу у велику спеку жали вони збіжжя в полі. Потомилися дуже, та ще й піт очі заливає, то та жінка й сказала:
– Повій, вітрочку, дам за тебе дівочку, як буду мати.
І почав дути вітер, аж до вечора дув, то вони в прохолоді збіжжя дожали.
А за якийсь час та жінка народила дочку, назвали її Марусею.
Росла собі Маруся, та й виросла. Посватав її один парубок. Іде вже вона з ним до шлюбу, а тут як не зірветься буря, як не подує вітер та й ухопив Марусю і поніс кудись. І вже відтоді Марусі ніхто не бачив… Але мати здогадалась, що вітер забрав собі її доньку, бо вона йому пообіцяла.
Минуло так кілька місяців. Мати дуже тужила за донькою, все плакала, хотіла з нею побачитись.Вийшла вона якось на двір, а тут як не зірветься вітер, ухопив її і заніс до її доньки. А Марусю вітер взяв собі за дружину. Дуже вона втішилась, побачивши спою маму. Мати подивилась, як живе її донька, _ а статки там такі, що дай Боже!
Побула там матір п’ять днів, а як уже зіібралась іти додому, то її дочка набрала мішок грошей і дала матері. Вітер знову подув щосили, та й заніс свою тещу назад до її дому. Тож Марусині батьки до самої смерті жили в статках, біди не знаючи.
ЧОМУ СОНЦЕ БУВАЄ СУМНЕ
Жив собі чоловік та жінка, які мали сина і дочку. Дочка була найкраща в світі. Ось одного разу сонце вкрало її собі за жінку. Після цього брат пішов її шукати туди, де заходить сонце. Сестра побачила і вибігла до нього та й каже: “Сховайся в льох, бо як прийде сонце, то запече тебе”. Брат швиденько заховався в льох. Коли прийшло сонце, то воно роздягнулось і повісило свої ризи на льосі та й пішло в хату. Сестра, побачивши, що сонце повісило ризи, швиденько побігла до брата, який чуть не вмер від жари. Тоді сестра відлила його водою і вони пішли в хату. Вони привітались з сонцем, посиділи, поговорили, а тоді сонце просить брата, щоб він пішов за нього на небо хоч на один день. Він згодився, надів ризи і пішов на небо.
Коли виліз, то він пішов на ті місця, де сонце снідає, обідає та вечеряє, побив миски, порозкидав ложки; зловив вітра та мороза, набив їх за те, що перешкоджали йому в дорозі. Злазячи з неба, поламав драбину; прийшов до хати, де спало сонце, скинув ризи і разом з сестрою втекли. Коли сонце встало і хотіло скоро вилізти на небо, то ніяк не можна було. Поки воно лагодило драбину, то брат із сестрою вже втекли.
Сонце побачило безладдя на небі, було цілий день голодне, то так було розсердилось, що цілий тиждень не показувалось людям.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 7 цікавих легенд для дітей про українські квіти й трави
