– Щось я бачу, ластів’ята, що не стану вам в пригоді. Тож лишайтеся і плачте, я не в силі бути з вами. Відлітаю вже, пробачте, ви чекайте свою маму. Бо таких слиньків не бачив я в цілім великім лісі! Не дай Боже, сам заплачу. Та й виспівує на стрісі:
«В Горобця-Веселунця безліч справ є без кінця:
Танці, ласощі і жарти – сумувать йому не варто!».
Зацвірінькав так і – шмиг! Лише слід за ним простиг.
***
А Ворона тільки ойка:
– Отакий Веселунець!
Приєналася це й Сойка:
– От пихатий Горобець! Веселиться і танцює, в нього завжди свято є, горя інших він не чує, тільки й дума про своє.
– Добрий день громаді чесній! – підлітає Соловей. – Що тут сталося, кумасі, чом не втишите дітей?
– Тут така, молодче, справа: діти плачуть, хочуть мами, Горобцеві, бач, – забава, не до ігор з малюками!
***
Соловей на край гніздечка підліта до ластів’ят:
– Знаю, що болить сердечко, коли матінки нема… Заспівав сумненьким дітям колискову гарну стиха: «Поки сонце в небі світить, то минає всеньке лихо»…
Заспокоїлись малята, і зраділи тій новині:
– Будемо чекати маму, прилетить вона ще нині. Дякуєм за пісню ніжну, і за добрую розмову. Зрозуміти нас зумів ти. Не будемо плакать знову.
***
Раптом в небі ясно-синім промайнула тінь швидка – мама Ластівка-ґаздиня несе діткам черв’ячка. А пташата зголоднілі маму радісно обняли:
– Як же ми тепер зраділи. Дуже сильно сумували.
Щиро дякує матуся дорогому Солов’ю…
На подяку він вже має щиру відповідь свою:
– Коли втішите сумного, щоб зробився він веселим, то тоді постука радість і до вашої оселі. Бо не тільки веселитись треба з друзями уміти, а й біду наполовину їхню треба розділити!
Автор казки: Олена Беркут
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Казки про тварин українською мовою: “Зайчикова знахідка”