Різдво – чарівне, майже казкове свято. Для дітей це атмосфера дива, святкових пісень, коляди. Дізнатися про походження свята, як відмічали Різдво наш предки, допоможе підбірка цікавих різдвяних легенд від Mamabook.
РІЗДВЯНІ ТРОЯНДИ
Гомін ангельських співів з-під небес та ясна зірка на небі зацікавили дівчину, що вийшла до криниці води набрати. Мерщій побігла до вбогого сарайчика, над яким та золота зоря сяяла. Пробравшись крізь натовп, побачила в яслах маленьке, усміхнене дитя. Довго гляділа на нього здивованими очима. Вкінці забажала — як усі, хто сюди прийшов, — подарувати щось цьому любому дитяткові. Але вона була дуже бідна. Крім легенького одягу на ній, — не мала нічого. Із жалю почала плакати, втираючи сльози своїми золотавими кісками.
Це вгледів Архангел Михаїл. Він бачить усе, що діють люди. Він злетів з неба до сарайчика, став за дівчиною і, легко торкнувши за рукав, почав розпитувати, що за журба в неї на серці.
Ганнуся — так звалася дівчина — не пізнала Архангела. Втираючи сльози, сказала:
— Дивись, пане, кожний обдаровує цю милу дитинку, лиш у мене немає нічого, що могла б я їй дати.
— А що ти бажала б їй подарувати?
— Це важко сказати, — відповіло дівча. — Хлопчик має вже все. Глянь лиш, скільки нанесли чабани! Немає у нього лиш квіток. От хоч би айстрів чи троянд. Що ж коли зима! Відкіля їх узяти?
— Заспокойся, — сказав Архангел. Узяв її за руку і повів у поле. Тут ударив об землю ногою і — диво! — з мертвої землі почали виростати білі голівки квіток. Кругом почали розцвітати рожеві троянди.
— Ах, яке чудо! — скрикнула дівчина, припала до землі та стала збирати чудесні квіти. Миттю нарвала гарний букет, кинулася полем до сарайчика і, розштовхуючи всіх, побігла до ясел і поклала в ногах Божого Дитяти. Ісусик же підняв рученята і сердечно пригорнув голівку дівчини.
Відтоді розквітають саме на Різдво Христові троянди.
ЧОМУ НА РІЗДВО ПРИКРАШАЮТЬ ЯЛИНКИ
Якось, ідучи лісом, Ісус Христос милувався красою дерев і почув, як хтось гірко плаче. Підійшов ближче – аж то Ялинка. “Чого ти плачеш? – спитав її Господь, – глянь, яка краса навколо!” “Як же мені не плакати, – відповіла, схлипуючи Ялинка. – Усі дерева змінюють своє вбрання кожної пори року: навесні вони вкриваються гарним цвітом, улітку тріпочуть листячком на вітрі, а восени тішать око рясними кольоровими плодами, на які так чекають дорослі і діти. І лише я цілий рік в одному вбранні – ні цвіту не маю, ні плодів не даю, лишень відлякую всіх своїми колючими голочками. Непотрібною чуюся в цьому світі”.
“Не журись, Ялинко, – співчутливо сказав Ісус. – На втіху людям, а надто малечі, зроблю тебе символом дня свого народження. Тебе вбиратимуть у найкращі диво – плоди, що виблискуватимуть в таємничому мерехтінні різдвяних свічок, на тебе чіплятимуть солодощі, якими так полюбляють ласувати діти, ти світитимешся, наче вифлеємська зірка, що вказувала царям і пастирям дорогу до того місця, де я народився, і довкола тебе танцюватимуть люди, прославляючи народження Сина Божого”.
Ось таку нагороду дістала Ялинка, що направду стала невід’ємним символом Різдва Христового.
ЗОЛОТЕ ПАВУТИННЯ
Було це давно-давно. Надходило Різдво. У великій, ясній, чистій кімнаті стояла ялинка. Вона була дуже гарна. На ній висіли золоті дзвіночки, срібні зірки, прегарні цяцьки. Діти не бачили тієї ялинки, бо ще не прийшов час. Але всі хатні тваринки її бачили. Бачив її кіт своїми зеленими очима; бачив її маленький котик своїми блакитними очима; бачив її песик своїми карими очима. Навіть маленька мишка, яка так боялася великого кота, вибігла на мить зі своєї нори, щоб глянути на ялинку.
Але був хтось, хто не міг бачити цієї гарної ялинки. То — павуки. Вони жили у темних кутках на горищі та в льоху. Павуки так само хотіли бачити ялинку, як і решта хатніх тваринок. Але напередодні Різдва кожна мама порядкує вдома, щоб на свято було чисто й гарно. Мамина щітка пішла по кутках — шур, шур — і всі павуки мусили тікати. І тому вони не бачили ялинки.
А павуки, як усім відомо, люблять усе знати й усе бачити. І вони зажурилися, що не бачили ялинки. Вони пішли до Ісуса, Сина Божого, і сказали:
– Ісусе, Сину Божий! Усі можуть подивитися на ялинку, а нас викинули з хати.
ми не побачимо ялинки!
Ісусові стало шкода павуків, бо то були добрі павуки, і він їм сказав:
– Ви, павучки, побачите ялинку!
І рано-вранці на Свят-Вечір, коли ще всі спали, він впустив усіх павуків до кімнати, де стояла ялинка. І павучки тихенько лізли звідусіль — з горища, з льоху, з коридорів — до теплої, ясної, чистої кімнати, де стояла ялинка. Був там і тато-павук, і мам павучиха, і маленькі кругленькі павученята. Усі вони оглядали ялинку. Довго дивилися на неї і так тішилися! Потім вони вилізли на ялинку й почали оглядати кожну цяцьку: і золоті дзвіночки, і срібні зірки, і кольорові свічечки… А коли надивилися, полізли щасливі назад.
Тоді прийшов Ісус і глянув на ялинку. І що ж він побачив!!! Уся ялинка й усі цяцьки були вкриті павутинням. Це павутиння висіло, як довгі нитки, з кольорових свічок із срібних зірок, із золотих дзвіночків, із зелених гілок ялинки.
Ісус знав, що мама в цій родині не любить павутиння і не схоче, щоб воно було і різдвяній ялинці. Він доторкнувся до павутиння, і воно обернулося на золото.
А як засвітилася увечері на небі перша зірка, гурт малих дітей вбіг до кімнати. Як же діти здивувалися, коли побачили, що вся ялинка вкрита золотими ниточками
Відтоді на різдвяних ялинках завжди є золоте павутиння.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Короткі віршики про зиму, Новий рік та Святого Миколая для дошкільнят
