В одному маленькому містечку, яке нічим не вирізнялося серед інших, траплялися дуже дивні речі.
Діти забували виконувати уроки, дорослі, йдучи спати, не пам’ятали, що треба зняти взуття, на вулиці ніхто ні з ким не вітався.
Двері церкви були наглухо забиті. Мовчали дзвони, ніхто не вмів молитися.
Якось у понеділок зранку учитель запитав учнів:
– Чому ви вчора не прийшли до школи?
– Але ж учора була неділя! – відповіли учні. – А в неділю нема уроків.
– Чому? – здивувався учитель.
Учні, однак, не змогли відповісти на це питання.
Надходило Різдво.
“Чому люди співають такі чудові пісні? Чи тому, що на ялинці горять свічки?”
І на це питання ніхто не знав відповіді.
Двоє друзів посварилися, вони так сильно лаялися, що аж охрипли.
– Тепер у мене вже не має жодного приятеля, – гірко констатував наступного дня один із них. Він не знав, як йому жити далі.
Містечко ставало щораз сірішим і сумнішим, а люди – егоїстичнішими і сварливішими.
– Здається ми про щось забули! – твердили всі в один голос.
Одного дня поміж дахами будинків кружляв дуже сильний вітер – такий сильний, що аж розгойдав церковні дзвони. А найменший дзвін навіть легенько вдарив, і почувся його мелодійний благовіст.
Раптом усі люди зупинилися і глянули вгору. Тоді один чоловік вигукнув:
– Я знаю: ми забули про Бога!
Різдво: Згадай про Бога!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українська народна казка про Святого Миколая
Модні дитячі сумки (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)