Головна Світ мами Блог читателя: перлы моих деток

Блог читателя: перлы моих деток

mamabook
109 Переглядів

блогУ нас в сім’ї росте аж три смішинки, то ж сумувати немає часу нікому. І якщо найменша ще мало видає «перлів», то старші встигають за трьох.

***
Марічка (2.3 роки) пішла в садочок. Там багато хлопчиків. І щодня приходить і говорить, що їй подобається то Андрійко, то Максимко, то Іллюшка. І ось одного вечора, коли усі кавалери пройшли по кругу, донечка приходить додому і заявляє таткові:
– Напевне, тату, мені прийдеться за тебе заміж вийти, бо в садочку всі хлопчики вредні.
Тато їй пояснює, що він уже одружений, у нього є я, мама. Але Марічка вперто стоїть на своєму:
– Ну то нехай мама буде нашою бабусею. Ми їй купимо кріселко, що гойдається і вона сидітиме в’язатиме носочки нашим діткам.

***
Поки була лише одна донечка, часто їздили в село до бабусі автобусом. І завжди разом з нами в цьому ж автобусі їхав хлопчик, личко якого було густо покрите ластовинням. Марічка щоразу як бачила його, говорила: «Мама, хлопчик вимазав личко – нехай він піде вмиється». І так цілу дорогу. Як пояснити їй, щоб не зробити ще гірше я не знала, а на вмовляння не казати так більше – донечка не реагувала.

***
Вийшли на прогулянку в перші теплі дні весни. Сонечко пригріло, почав танути сніг і потроху повилазили усі зимові бякі. Йдемо стежкою і я все прошу донечку бути обережною, бо там собачка накакав, і там теж. Коли це бачимо з під снігу виглядає чималенький пеньок. Марічка здивовано поглянула на мене: «А це хто стільки накакав?»

***
Гуляємо в парку з друзями. Там один майданчик обгороджений парканом у вигляді замку: різні вежі, віконечка, мостики. Ми, дорослі, сидимо всередині на лавочці, а діти собі бігають поруч. Тут бачу, що Марічка вибігла за межі і вже плаче та кличе маму. Поки я бігла до неї, то її спинила якась пара і питають: «А яка твоя мама?». Донечка не довго думаючи відповіла їм: «Моя мама така красіва-красіва і з кучерявою головою!». Ті люди просто вилягли від сміху.

***
Так як у нас уже є менші братик та сестричка, то донечка добре знає що діток не в капусті знаходять. Все пробує згадати як вона була в животику у мами.
– Мамо, а як ти щось їла, то воно мені на голову падало?
– Ні, ти там була в такій торбинці, і тобі нічого не заважало, так було тобі зручненько.
– А як ти мене в ту торбинку посадила?
– Ну…, ти зразу в ній була, я не садила тебе.
– То ти що, ковтнула ту торбинку?
Розмову прийшлось перевести на іншу тему, бо уже боялась наступного питання.

***
Знову згадує життя у пузіку. «Я пам’ятаю, як ми там трьох були з Дениском і Владою. Денис хотів перший народитися, але я його за ніжку потримала і сама вилізла.»

***
І ще одна наша історія уже з сином. Він поки був малесенький – був дуже схожий на дівчинку: великі голубі очі, гарненька посмішка і довгі кучерики. І хоч ми його завжди одягали суто в «пацанський» одяг, його завжди називали дівчинкою. Одного разу пішли ми на ринок купити Денискові шапку. Зупинились в одному з магазинчиків. Придивились кілька варіантів та попросили приміряти. Вже тоді я помітила, що продавщиця якось дивно на нас подивилась. Але ми приміряли собі і не зважали на неї. Коли ж вибрали і попросили запакувати нам, то продавщиця несміливо сказала: « Тільки ж всі ці шапочки, що ви міряли – хлопчачі, навіщо ж ви берете таку дівчинці. В нас є багато гарненьких для дівчаток». Коли ми сказали, що це хлопчик, вона довго вибачалась і тепер завжди, коли зустрічаємось, називає Дениска: «Моя ти красуня».

Автор онлайн-блога: Людмила Самойлова

Как стать лучшим автором онлайн-дневников за март-2014 и получить ценные подарки — читайте здесь. Напоминаем, что каждый месяц наша редакция награждает 2 лучших авторов блогов отличными призами!

mamabook.com.ua

Читайте також