Казки про тварин завжди найбільше подобаються діткам. Повчальні історії в цікавій та доступній формі роз’яснюють маленьким читачам, які вади характеру негідні, як бути добрими та порядними в житті, чому потрібно старанно працювати. Наш Mamabook підготував підбірку коротких казок про тварин українською мовою.
ВОВК І КОБИЛА
Жив-був вовк. Старий він став і слабий. А їсти ж треба!.. Пішов він їжу шукати. Блукав собі, блукав та й стрів лисичку. — Лисичко, лисичко, я тебе з’їм.
— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньку заспіваю, таночок станцюю.
Почала вона співати медовим голосочком, пританцьовувати ніжками. Дивився старий і заснув. Прокинувся, а лисички-сестрички й духу не чути. «І нащо мені така самодіяльність?» — подумав сіренький і поплентався далі.
Бачить — на поляні кобила пасеться. Зібрав останні сили старий розбійник і каже люто:
— Я тебе з’їм, кобило!
А та перелякалася, трясеться вся й відповідає:
— Я не проти, вовчок-сірячок, але не можна мене їсти.
— Чому? — зацікавився сірячок.
— Ось на, почитай,— сказала кобила і підняла ногу. Підійшов вовк, глянув зацікавлено, а кобила йому копитом як дасть — так і посипались іскри з очей. Довгенько не міг прийти в себе старий. А як очуняв, подумав: «Ото дурний! Неграмотний, а поліз читати!..»
БДЖОЛИ ТА ВЕДМІДЬ
Дикі бджоли мали гніздо в дуплавім дереві. Довідавшись о тім ведмідь і надіючись на свою силу, приходить до них і каже:
– Ви дрібні і слабі сотворіння! Дайте мені ваш мед, бо інакше дерево виверну, мед з’їм, а вас видушу!
– Добре, – кажуть бджоли, – пробуй; якщо даш нам раду, ми піддамося.
Ведмедя розгнівала така відвага бджіл, вткнув він голову свою в дерево і висунув язик по мед, но нараз учув такий біль, що і за свою силу забув, бо бджоли в язик, уха, ніс накололи його боляче своїми жалами, а він, утікаючи, не слухав, як бджоли кликали за ним:
– Пам’ятай, що і малі сотворіння вміють боронитись!
Тут така наука: навіть малими, але згуртованими силами можна багато доброго зробити і від ворогів оборонитись.
ЛЕЛЕКА ТА ЖАБА
Жаба квакала від ранку до вечора. Та побачила бузька і зараз замовкла та сховалася в ставі.
– Не ховайся, золота співачко! – каже бузько. – Я приходжу здалека, бо хочу послухати твого солодкого голосу.
– Ти прийшов, бузьку, здалека, – відповіла обережна жаба, – не щоб слухати мого голосу, тільки щоб з’їсти мого м’ясця!
Приємно говорить підхлібний, але мудрий не слухає того.
ЛЕВ ТА ЗАЄЦЬ
Побачив чоловік зайця та й посміявся, що ніякого звіра він зроду не міг піймати, бо всіх боїться. Розсердився куций та й питає:
— А що тобі, чоловіче, найстрашнішим здається? От чоловік і каже:
— Лев!
— Ну, так я тобі його піймаю! — сказав заєць та й подався у степ.
Вже чи довго, чи коротко скакав заєць по степу, а таки добіг до тієї печери, що в їй жив лев. Став на дверях, ледве до клямки дістав, та цок, цок, цок! Лев, теє почувши, вийшов на поріг.
— А що тобі, зайчику-побігайчику, треба? — питає. — Може тебе хто обідив?
— Та ні, хвалити бога, ніхто мене не обідив, а тільки такий до нас страшний звір у степ зайшов, що ніхто проти нього не встоїть. Уліз він у криницю і не дає нікому води напитись. Уже другий день, як ні у кого з нас ані рісочки в роті не було. Увесь звір по степу пропадає. Розбіжиться усе твоє царство. Рятуй!..
— Страшний звір, кажеш? Ану, веди мене до криниці!
Приходять до криниці. От лев нахиливсь над водою, став придивлятись, хто там є. А вода як дзеркало — так і видно того, хто нахилився. Лев же ж думав, що то і є отой страшний звір, про якого розказував заєць, бо зроду себе не бачив і не знав, який він є.
Як же ж зареве тоді лев над цямриною, аж у вухах у зайця залящало, а з криниці ще дужче луна пішла:
— Го-го-го!..
Простяг лапу лев, щоб достати ворога; аж і той простягає. Дуже розсердився лев, бо ще не було видано такого звіра, щоб проти нього лапу простяг. Розігнавсь тоді лев та шубовсь у воду сторчака… А звідти вже ніяк йому не вилізти.
Отак заєць доказав свою силу.
ЛИСИЦЯ І РАК
Біжить лисичка полем. Добігає до річки, аж дивиться — рак виліз з води на камінь та клешні точить, щоб гостріші були.
— Здоров був, раче! — каже йому лисичка.— З тим днем, що сьогодні! Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш?
Поздоровкався рак та й каже.
— Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостріші були.
А лисичка тоді йому.
— Тепер я бачу, чого з тебе люди сміються, розказуючи, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити у світі, коли на ногах зуби? Признайся, що таки правду люди говорять про тебе!
— Може, колись теє й правдою було, та тепер брехнею стало! Ось коли хочеш, то давай побіжим наввипередки. Я тобі ще на один скок уперед ходу дам. Біжим до тієї осички, що стоїть онде на узліссі.
— Як так, то й так,— каже лисиця.
Повернулась до лісу, стала на один скок уперед проти рака та й дожидає, коли той звелить бігти. А рак, учепившись клешнями за лисиччиного хвоста, підобгав усі вісім своїх ніг та й гукнув.
— Но!
От лисичка і подалась вподовж поля. Добігає до осики, повернулась, щоб подивитись, а де той рак чимчикує, аж чує позад себе.
— Та й забарилась ти, лисичко! Я вже і на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш.
Дуже здивувалась лисичка, аж рота роззявила.
— Чи то ж видано! — каже.
І більш не сміялася з рака.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Легенди про тварин: чому в зайця куций хвіст