Наш сайт Mamabook підготував велику підбірку пізнавальних матеріалів для дітей про відому лікарську рослину – ромашку. Про її цілющі властивості відомо багато століть. У народі квіти ромашку символізують любов та юність.
ЗАГАДКИ ПРО РОМАШКУ
***
Наче сонце серединка,
Пелюстків біла хустинка.
Знає бджілка і мурашка –
Звуть цю квіточку…
***
«Любить не любить», – ворожать дівчата.
Та не для цього мене треба рвати.
Протизапальну маю я дію.
Звуся…і сонцю радію.
***
Я на сонце дуже схожа —
Золотиста, ніжна, гожа.
Я щоранку розквітаю,
Промінцями всіх вітаю.
Відгадати всім не важко.
Що за квітка я?
***
Біла сорочка,
Посередині п’ятачок,
Ніби жовтий світлячок.
***
У зеленим зіллі
Виросли дівчатка –
Вії у них білі,
Золоті очатка.
***
Жовтенька голівонька,
Біленька хустинонька,
Що я за квітонька?
ВІРШІ ПРО РОМАШКУ
***
Наче сонце, серединка,
Пелюстків біла хустинка.
Знає бджілка і мурашка,
Що звуть квіточку ромашка!
***
На стрункій, високій ніжці,
Біля річки, на лужку,
У косинці-білосніжці
Стрів я квітоньку таку.
Ясним оком жовтуватим
Усміхалася мені.
Я хотів її зірвати,
А бджола сказала:
— Ні!
***
Квітла ніби сніжинка,
На диво весні,
Білосніжна ромашка,
Пелюсточки рясні.
Польова і простенька,
В трояндах бліда.
Та яка ж бо ніжненька,
Ніби квітка – весна.
***
А квіточка моя –
це сонечка сестра
Від сонечка жовтого,
Йдуть білі пелюстки
Царівна я між травами
Й мене так любиш ти.
ЛЕГЕНДИ ПРО РОМАШКУ
***
Чому квітка так називається
У бідної жінки захворів син. Грошей на ліки в неї не було і вона ходила по степу і збирала всі рослини, які хто порадить.
Одного разу вона зустріла бабусю, яка несла в руках пучок білих пахучих квітів. Почувши про горе матері, бабуся простягла ій квіти: “Зроби з них відвар і напої синочка”. “А як же звуться ці квіти?” – запитала жінка. “Як вилікується синок, то й назвеш їх ім’ям свого сина”.
Хлопчика звали Романом, тож мати, напуваючи його відваром, промовляла: “Пий, синочку,ромашку і будеш здоровим!”.
***
Ворожіння на любов
Кажуть, коли з неба падає зірка, хтось помирає. А насправді це не так. Якщо падає зірка — народжується людина.
Дивиться зірочка на землю, за всім спостерігає і мріє стати людиною. Це бажання стає таким сильним, що зірка не втримується і падає. І відразу десь заплаче дитина, сповіщаючи про своє народження. Отже, кожне немовлятко отримує небесну душу.
Син Цариці Ночі дуже заздрив людям. Захотілося і йому мати зоряну душу. Запитав царевич у Білої Зорі, як це зробити. Та вона відповіла, що лише тому може подарувати зоряну душу, кого полюбить.
— А як дізнатися, любить чи не любить? — вигукнув царевич.
З того часу він почав стежити за зірочкою, яка незабаром почала міняти колір, затремтіла, готуючись падати.
Замислив темний принц хитрощами оволодіти Білою Зіркою. Він створив з нічних туманів подобу дитини. Але коли Зірка впала і торкнулася дитини, там не залишилася, бо не відчула тепла, любові. Кинувся принц Ночі, щоб схопити її, але Зірка розсипалася сріблястими іскрами по луках, полях, перетворившись на дивні квіти — ромашки, бо не могла вже повернутися до рідного неба. Заревів царевич від люті, почав обривати пелюстки квітів і запитувати:
— Любить — не любить? Любить — не любить?
Падають пелюстки на землю, а квіти мовчать. Говорять, що хтось із людей підслухав ті слова принца і теж почав запитувати у ромашки, чи любить вона.
Пройшло багато-багато часу. Та ще й досі люди запитують у ромашки:
— Любить — не любить? Любить — не любить?
КАЗКА ПРО РОМАШКУ ТА МУРАШКУ
На галявині лісу росла собі Ромашка, одним-однісінька. Поряд росли дзвіночки, кульбабки та багато різних квітів. Та лише Ромашка – одна. І було їй дуже сумно, ні з ким поговорити. Дзвіночки передзвонюються між собою, кульбабки зайняті своїми парашутиками-насінинками, весь час повчають їх, як найдалі літати. А до Ромашки нікому діла нема.
Та одного дня все змінилося. Якось під вечір почула Ромашка, що хтось тихенько плаче. Озирнулася довкола і побачила маленьку Мурашку.
– Гей, малечо, ти чого плачеш?
– Ой, як не плакати, коли ніжечка дуже болить, – відповіла Мураха.
– А що сталося з твоєю ніжкою? – стривожено спитала Ромашка, бо була дуже добра і завжди всіх жаліла.
– Я її подряпала, і тепер йти не можу. Бачу хмара насувається, дощ буде, а додому мені далеко, – сказала Мурашка і знову заплакала.
І справді, потемніло, загриміло, пішов густий дощ.
– Ховайся, – крикнула Ромашка і низенько нахилила свою голівку, утворивши затишну, чарівну білу парасольку для Мурашки.
– Ой, спасибі тобі, Ромашечко, що заховала мене від дощу, а чим я тобі віддячуся?
– А ти поговори зі мною трішки, бо дуже мені самотньо тут.
Розмовляли вони, розмовляли, аж поки дощик не закінчився. Мураха розповідала, де бувала, що бачила, а Ромашка уважно слухала і всміхалася, раділа, що знайшла собі подружку. Коли дощик перестав крапати, Ромашка підвела голову до сонечка, що зя’вилося між хмарками, аби просушити свої пелюсточки. А Мурашка зібралася йти додому.
– Куди ж ти з хворою ніжкою підеш, біднесенька? – зупинила її Ромашка.
– Попросімо дядечка Подорожника, хай полікує, він добрий лікар.
А дядько Подорожник ріс поряд, почув про Мурашчину біду, дав краплинку свого соку, Ромашка свою пелюсточку для перев”язки, та й полікували Мурасі ніжку. Тут ще й дядько Джміль мимо пролітав, Ромашка його попросила допомогти Мурашці дістатися дому. Він теж не відмовив, посадив її собі на спину та й полетів до мурашника. Ох і дякувала Мурашка новим друзям. А дядько Джміль підморгнув Мурасі і промовив:
– Завжди пам”ятай, ніколи нікого в біді не лишай. Тоді завжди знайдеться хтось, що й тобі допоможе колись, – та й полетів собі, а Мурашка помахала йому вслід лапкою і, задумавшись, пішла до дому.
З того часу вона часто провідувала Ромашку, розповідала їй про новини в мурашнику чи лісі, не забувала подружку. І якось також віддячила Ромашці добром за добро. А було це так. Настав час Ромашці висипати достигле насіннячко, а на біду вітру нема, насіння не рознесеться галявиною. Зажурилася наша Ромашечка, ось тут і допомогла Мураха подружці. Покликала всіх своїх родичів, а вони схопили кожна по насінинці і розбіглися в різні боки галявини, залишили там насіннячко та й пішли по своїх справах. А наша Мурашка задоволено потерла лапку об лапку і сказала:
– Наступного року ти вже будеш на галявині не сама, не сумуватимеш. І підморгнула дядькові Джмелеві, котрий пролітав поряд. Добром за добро.
Автор казки: Віталія Савченко
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 7 цікавих легенд для дітей про українські квіти й трави
