Легенда 5. Про українську вишиванку
Колись люди вмирали від нікому невідомої хвороби. Мором гинули старі й малі. У той час жила над Дністром жінка Марія, були у неї чоловік та шестеро дітей. Хвороба забрала всіх, окрім найменшої донечки Іванки. Мати над нею, як горлиця, билася, але не вберегла. Почала дівчинка танути на очах, плакати, матір просити врятувати її.
У той час селом йшла бабця старенька. Вона порадила жінці, як врятувати малу. Грішними люди стали, розповіла стара, от їм за гріхи таке покарання. Треба шити повсюди — на рукавах, на пазусі хрести, чорні та червоні, щоб чорти здалеку виділи. Але нікому той секрет жінка веліла не розповідати, бо помре донька.
За кілька годин мати вишила сорочку для доньки. Та ожила, ходить здорова, просить у матері вишити на сорочці ще калину, і листочки, і терен. Тільки мати невесела. Кожен день з села на цвинтар небіжчиків носять. І дітей, зовсім маленьких дітей. Не витримало серце жінки. Вибігла до людей, просить:
— Шийте, шийте хрести, вишивайте. Будете жити! Рятуйтеся!
Люди вирішили, що збожеволіла жінка.
Поцілувала Марія доньку і сказала до людей:
— Не вірите! Думаєте, що здуріла? Та хай так буде, діток мeні ваших жаль…, — на тому зірвала з Іванки сорочку вишиту.
Дитина на очах почорніла і померла.
— Вбивці! Шийте, вишивайте сорочечки дітям і собі, — так і впала мертвою біля донечки…
З того часу люди почали вишивати сорочки та рятуватися від смертельної хвороби. Вона відступила, а люди так і передають від покоління до покоління, аби вишивали собі сорочки, як оберіг та святиню.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прислів’я та приказки про рідний край