РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Перша весна
Після першої весняної сніжниці у Долину прийшли неспокій та зміни. Гості ще більше затужили за домівками. Один по одному вони покидали будинок Мумі-тролів, здебільшого поночі, коли сніг підмерзав і йти було легше. Дехто змайстрував собі лижі, і кожен прихопив принаймні одного слоїка з варенням. Ті, що вирушили в дорогу наостанку, змушені були поділитися перетертою з цукром журавлиною.
Зрештою постаті останніх гостей гайнули через місток, льох спорожнів.
– Ми знову залишилися самі, – мовила Вітрогонка. – Ти, я та ще Маленька Мю. А загадкові створіннячка заховалися до наступної зими.
– Так мені й не пощастило побачити отого з посрібленими рогами, – скорботно зронив Мумі-троль. – І отих крихіток на довгих ніжках, що дріботіли кригою… Чи отого чорного з велетенськими очима, що промайнув понад полум’ям…
– То зимові істоти, – мовила Вітрогонка. – Хіба не чуєш – скоро настане весна?
Мумі-троль заперечно похитав головою.
– Ще надто рано. Я її не відчуваю…
Вітрогонка вивернула навиворіт блакитним боком догори свою червону шапочку.
– Я завжди так роблю, занюхавши весну, – пояснила вона, вмостилася на ляді криниці і заспівала:
Я Вітрогонка,
Яка вивернула навиворіт свою шапочку!
Я Вітрогонка,
Котра вловила нюхом теплі вітри.
Тепер прийдуть великі шторми.
Тепер прогуркочуть грізні лавини.
Обернеться Земля,
І все переміниться,
Усі поскидають теплі вовняні штани
І заховають їх до шафи.
Одного вечора, коли Мумі-троль повертався з купальні додому, він зненацька зупинився і нашорошив вушка.
Ніч була імлиста, тепла, сповнена шурхоту. Дерева давно вже струсили з себе сніг, чутно було, як вони тріпочуть віттям у темряві.
Здалеку, з півдня, налетів тугий вітер. Мумі-троль чув, як він ломився крізь ліс, шугнув повз нього і помчав у гори. Злива водяних крапель сипонула з дерев у потемнілий сніг.
Мумі-троль задер носа і принюхався. Може, то пахла земля. “Таки мала рацію Вітрогонка, – думав він, ідучи далі. – Весна й справді прийшла…”
Уперше за довгий час Мумі-троль пильно приглянувся до своїх Тата і Мами, котрі солодко спали. Він потримав гасову лампу над Хропсею, замислено розглядаючи її гривку. Хропсина гривка виблискувала у світлі каганця – вона була справді гарненькою. Щойно прокинувшись, Хропся сторчголов кинеться до одежної шафи і добуде з її надр свого зеленого весняного капелюшка. Завжди так робила!
Мумі-троль відставив каганця на поличку кахляної печі, роззирнувся по вітальні. Жахлива картина! Більшість речей роздаровано, позичено або й просто украдено якимсь легковажним гостем. А те, що зосталося, перебувало у жалюгідному стані. Кухня переповнена брудним посудом. Вогонь під котлом, що огрівав увесь будинок, ледь жеврів, бо закінчилися дрова. Льох порожній. Віконна шибка розбита…
Мумі-троль замислився. Дахівкою з гуркотом зсувався мокрий сніг і гепався додолу. Угорі вікна з південного боку раптом з’явився клаптик захмареного нічного неба.
Мумі-троль підійшов до вхідних дверей, спробував їх відчинити. Наче трохи піддалися. Тоді він вперся лапами в підлогу і щосили натиснув плечем.
Поволі-поволі двері відчинялися, посуваючи собою сніговий замет. Мумі-троль налягав доти, аж двері розчахнулися навстіж у чорну ніч.
Вітер увірвався до вітальні. Він здмухнув пил з тюлю на кришталевій люстрі, здійняв вихор попелу в кахляній печі, затріпотів глянцевими картинками, наліпленими на стінах. Одна з них відчепилася і вилетіла надвір.
Вітальню наповнили пахощі ночі та соснового лісу. Мумі-троль подумав: “Це добре. Інколи треба провітрювати свою родину…” Він вийшов на сходи, вдивляючись у вогку темряву.
– Тепер я маю усе, – мовив Мумі-троль сам до себе. – Маю увесь рік! Навіть зиму! Я перший у світі Мумі-троль, який не впадав у зимовий сон!
Розказана зимова історія мала би завершитися, власне кажучи, на цьому місці.
Перша весняна ніч з вітрюганом, що увірвався до вітальні, – чим не помпезне закінчення розповіді? А решту читач міг би домислити собі й сам. Але то скидалось би на шахрайство.
Нікому не під силу абсолютно точно передбачити, що сказала Мама, прокинувшись. І чи дозволено пращурові залишити за собою помешкання у кахляній печі. Чи встигне Нюхмумрик повернутися в Долину Мумі-тролів до закінчення книжки. Чи не замерзла Доня Мюмлі, позбувшись прихистку в картонній пачці. Де замешкає Вітрогонка, коли купальня знову стане купальнею. Та ще багато інших речей просто неможливо передбачити.
Тому найправильніше рішення – продовжити розповідь.
Насамперед важливим є скресання криги. Подія настільки драматична, що негоже її оминути увагою.
Надійшов таємничий місяць – місяць усуціль сонячних днів, крапотіння з дахів, вітрів та непосидючих хмарин, морозних ночей, коли розмоклий за день сніг підмерзав, а місяць засліплював своїм сяйвом. Мумі-троль схвильовано метався Долиною, у голові йому мало не паморочилося від передчуттів та гордощів.
Надходила весна, але не така, якою він собі її уявляв, не та весна, яка мала б його звільнити від чужого й ворожого світу, а природне продовження усього того, що він пережив, подолав і до чого зумів призвичаїтися.
Мумі-троль сподівався, що весна надходитиме довго, щоб якнайдовше утримати в собі тремке її очікування. Кожного ранку він майже боявся, що диво пробудження його родини станеться саме нині. Пересувався він дуже обережно, пильнуючи, аби щось не перекинути у вітальні. А потім чимдуж біг у Долину, принюхувався до нових пахощів, приглядався, що ж змінилося за ніч.
З південного боку дровітні оголився клаптик чорної землі. Берези огорнулися ніжним рожевуватим серпанком, помітним лише здалеку. Сонце припікало замети, які стали крихкими й потріскалися, мов скло. Крига потемніла, здавалося, ніби море просвічується крізь неї.
Маленька Мю і далі невтомно ковзалася по кризі. Тільки тепер змінила бляшані покришки від слоїків на кухонні ножі, прив’язані до черевичків ребром. Інколи Мумі-тролеві потрапляли на очі вималювані нею вісімки на кризі, але сама вона – дуже зрідка. Крихітка ніколи не потребувала товариства для забави. Що б вона не думала про весну – подобалася та їй чи ні – Мю не мала наміру ані з ким ділитися своїми враженнями.
Вітрогонка прибирала у купальні. До блиску понатирала зелені та червоні шибки вікон, щоб першим мухам було затишно, вивісила на сонце купальні халати і спробувала полагодити гумового гемуля.
– Ось тепер купальня знову стане купальнею, – мовила вона. – А потім, коли надійде тепло і все навколо зазеленіє, ти лежатимеш на животику на теплих дошках помосту і наслухатимеш, як хлюпочуть біля берега хвилі…
– Чому ти не казала мені цього взимку? – дорікнув їй Мумі-троль. – Такі слова мене б розрадили. Пригадуєш, я якось сказав: “Ось тут росли яблуні”. А ти мені відповіла: “А зараз росте сніг!” Хіба ти не розуміла, як мені сумно?
Вітрогонка знизала плечима.
– До всього треба допетрати самому, – мовила вона. – І перепустити через себе.
Сонце припікало усе дужче. Випалило діри й рит– вини у кризі, море під нею хвилювалося, намагаючись вирватись з крижаного полону.
Ген за крайнебом тинялися туди-сюди шторми й буревії.
Ночами Мумі-троль, лежачи без сну, чув, як потріскували й поскрипували стіни будинку.
Пращур не давався чути. Він позачиняв за собою усі дверцята й втулки кахляної печі, можливо, знову поринув у світ тисячолітньої давності. Шнур від пічної втулки, який теліпався у просвіті між піччю та стіною, зник, а разом з ним зникли китички, бісер та інші розкішні речі.
“Напевно, вони йому сподобалися”, – подумав Мумі-троль.
Він уже не ночував у кошику з тирсою, а перебрався у своє ліжечко. Уранці сонце чимраз глибше зазирало до вітальні, зі здивуванням висвітлюючи павутиння та ковтюхи пилюки. Найбільші ковтюхи, котрі набрали округлої форми й нагадували живих істот, Мумі-троль виносив на ґанок, а менші катулялися собі, куди хотіли.
Земля під південним вікном прогрілася, у ній став помітним рух: розтріскувалися брунатні цибульки, а тонкі ниточки корінців жадібно всмоктували вологу з розталого снігу.
І ось одного вітряного дня, перед самим смерканням, з боку моря долинув потужний величний хруст.
– Ага, – сказала Вітрогонка, відставляючи набік горнятко з чаєм. – Почалася весняна канонада!
Крига поволі здулася, і знову прокотився гуркіт.
Мумі-троль вискочив з купальні під повіви теплого вітру, щоб послухати весняні туркоти.
– Поглянь, он котиться море, – озвалася Вітрогонка у нього з-поза плеча.
Ген вдалині вирувало біле шумовиння, злі й голодні хвилі шмат за шматом пожирали зимовий панцир. Ось кригою пробігла, звиваючись то в один, то в інший бік чорна тріщина, їй забракло снаги, і вона спинила свій біг. Море знову здибилося. Щілин побільшало. Вони стали ширшими.
– Я вже знаю, кому зараз п’яти горітимуть, – буркнула Вітрогонка.
Маленька Мю помітила, що на морі щось відбувається, але просто не могла не піддатися спокусі ще повозитися на ковзанах. Цікавість гнала її до краю крижини, де вже вирувала вода. На самому окрайці перед носом у моря вона гордо утнула віртуозну вісімку. Потім розвернулася і щодуху помчала потрісканою кригою назад до берега.
Спершу це були ледь помітні тріщинки, які ніби волали до неї: “Небезпека!” Крига вигиналася, то здіймалася угору, то опускалася, інколи лунав оглушливий хрускіт, немов святковий і водночас руйнівний гарматний салют, від якого мурашки бігали по спині Маленької Мю. Вона аж нетямилася від захвату.
“Тільки би цим дурням не спало на гадку кинутися мені на порятунок, – думала вона. – Зіпсували б мені усе свято!”
Маленька Мю щосили налягла на ковзани, аж леза кухонних ножів повикривлялися, але берег чомусь не ставав ближчим.
Ось тріщини розширилися і стали ріками. Сердита хвиля вирвалася на волю.
Раптом море обернулося на розсип крижаних острівців, які з гуркотом вдаряли один до одного. На одному з них стояла Маленька Мю, спостерігаючи, як смуга води стає чимраз ширшою, і думала й без тіні страху: “Гарна то була пригода!”
Мумі-троль кинувся рятувати приятельку. Вітрогонка дивилася якийсь час йому вслід, а потім подалася до купальні гріти воду.
“Так-так, – думала вона, зітхаючи. – Усе, як в описах пригод. Рятувати і бути порятованим… Хотілось, аби комусь таки спало на думку написати про тих, хто намагався відігріти горе-героїв після їхніх небезпечних виправ!”
Мумі-троль на бігу помітив вузьку шпарку, що сунулася по кризі крок у крок разом з ним. Він відчув, як крига здулася під натиском хвилі, розкололася і загойдалася на воді.
Маленька Мю непорушно стояла на своєму уламку крижини й спостерігала за розпачливими стрибками Мумі-троля. Він скидався на гумового м’ячика з вибалушеними від напруги та зосередженості очима. Коли він врешті дістався до Маленької Мю, вона простягнула до нього рученята і попросила:
– Посади мене собі на голову, щоб я могла зістрибнути, як буде непереливки…
Мю вмостилася на голові Мумі-троля, міцно ухопившись за його вушка, й скомандувала:
– До берега кроком руш!
Мумі-троль мигцем глипнув убік купальні. З комина вився дим, але на причалі ніхто не стояв, стривожено вдивляючись у далину. На якусь мить він завагався, від гіркого розчарування йому аж лапки підкосилися.
– Рушай! Чого стоїш! – кричала Маленька Мю.
І Мумі-троль пострибав з крижини на крижину. Він стрибав очманіло, зціпивши міцно зуби, а лапи підгиналися і тремтіли від напруги. Щоразу, коли долав просвіт між крижинами, хвилі зрошували його животик холодним душем.
Увесь крижаний панцир поколовся на уламки, а хвилі витанцьовували вальс.
– Дотримуйся ритму! – верещала над вухом Маленька Мю. – Ось надходить хвиля… Зараз відчуєш її під ногами… Стрибай!
Мумі-троль перестрибував на іншу крижину в ту мить, коли підкочувалася хвиля і піднімала його уламок криги.
– Раз-два-три! Раз-два-три! – лічила Маленька Мю у ритмі вальсу. – Раз-два-три – зачекай! – Раз-два– три – стрибай!
Лапи у Мумі-троля нестримно тремтіли, животик покрився льодяними бурульками. Раптом захмарене небо розчахнулося червоним заходом сонця, крига і морські хвилі спалахнули багрянцем, аж очам стало боляче. Промені пригрівали тепер спинку Мумі-тролеві, але живіт немилосердно мерз – здавалося, увесь жорстокий світ заповзявся танцювати з ним вальс.
З віконця купальні Вітрогонка уважно стежила за подіями на кризі, повз її увагу не пройшло, що ситуація загострюється.
“Ой-ой-ой! – подумала вона. – Що я накоїла! Він же не знає, що я увесь час уважно стежу за ним!”
Вона вибігла на поміст причалу і закричала щодуху: “Браво!”
Але було вже надто пізно.
Мумі-троль не втримався на останній крижині і булькнув у море по самі вуха; маленька зухвала крижинка раз у раз гупала його по потилиці.
Маленька Мю випустила з рук його вушка і довгим стрибком опинилася на суходолі. Дивовижно, як спритно дають собі раду маленькі мю.
– Хапайся! – Вітрогонка простягнула Мумі-тролеві свою міцну лапу. Вона лежала на животі на дерев’яній пральній дошці Мумі-мами і дивилася просто у вічі наляканому Мумі-тролеві.
– Ось так, ось так, – примовляла вона, поволі витягуючи Мумі-троля з води на кригу.
Мумі-троль вибрався на прибережну рінь і ображено буркнув:
– Ти навіть не виглянула подивитися, як я рятував Мю!
– Я спостерігала через вікно, – винувато відповіла Вітрогонка. – Ходімо до купальні. Тобі треба зігрітися.
– Ні, я піду додому, – вперся Мумі-троль. Він звівся на ноги і, перечіпаючись, подався геть.
– А теплий морс! – гукала йому услід Вітрогонка. – Не забудь випити чогось гарячого!
Стежка розкисла від талого снігу, Мумі-троль відчував під лапами кожен корінець і глицю. Ноги усе ще йому підгиналися, а від холоду він аж зубами цокотів.
Мумі-троль ледве головою повів, коли стежку йому перебігло маленьке білченя.
– Щасливої весни! – побажало мимохідь білченя.
– Не така вона вже й щаслива, – відказав Мумі-троль, не спиняючись.
Раптом він різко загальмував і витріщився на білченя. У того був великий пухнастий хвостик, що виблискував у промінні призахідного сонця.
– Ти називаєшся Білченям з гарним хвостиком? – запитав Мумі-троль, ще не вірячи очам.
– Звичайно.
– Це ти!? – вигукнув Мумі-троль. – Справді, ти? Оте білченя, що зустрілося з Крижаною Панею?
– Не пам’ятаю… – відповіло білченя. – Ти ж знаєш, я таке забудькувате!
– Спробуй пригадати, – наполягав Мумі-троль. – Невже не пам’ятаєш чудового кубельця з вовняних клубочків?
Білченя пошкрябалося за вушком, напружено думаючи.
– У мене багато було кубелець.
З вовняних клубочків і без них… З вовняних клубків – найліпше!
З тими словами білченя безтурботно пострибало до лісу.
“З білченям з’ясую згодом, – подумав Мумі-троль. – Зараз я надто замерз. Треба чимшвидше дістатися дому…”
І він голосно пчихнув, бо вперше у своєму житті по– справжньому застудився.
Вогонь під казаном у льоху зовсім погас, тож у вітальні було страшенно холодно.
Мумі-троль накладав на свого змерзлого животика один плед за іншим, але ніяк не міг зігрітися. Лапки крутило до болю і гостро шпигало в горлі. Життя враз видалося страшенно сумним, а ніс став чужим, наче й не його. Мумі-троль спробував загорнути у плед свого холодного, мов крижинка, хвоста і знову пчихнув.
Від пчиху прокинулася Мумі-мама.
Вона не чула канонади, коли розколювалася крига, не чула завивання сніговиці у димарі кахляної печі, не розбудили її чисельні метушливі гості, ані будильники, що видзвонювали усю зиму.
А тут раптом Мама розплющила очі і, цілком прокинувшись, сіла на постелі.
– Ось ти й застудився, – мовила вона.
– Мамо, – цокаючи зубами, скрикнув Мумі-троль, – якби ж то я напевне знав, що це те саме білченя, а не інше!
Мама встала з ліжка і подалася прямісінько до кухні заварити гарячого морсу.
– Там не прибрано і посуд немитий, – жалібним голосом гукнув їй навздогін Мумі-троль.
– Не хвилюйся, – заспокоїла його Мама. – Усе влаштується…
За відром на сміття вона знайшла кілька цурпалків, вийняла зі своєї потаємної шафки чорносмородиновий морс, принесла якийсь порошок та байковий шалик.
Коли вода закипіла, Мама всипала до неї порошок – дуже дієвий засіб від застуди, – додала цукру, натертого імбиру, видушила сік підсохлої цитрини. Цитрини Мама завжди зберігала за повстяною грілкою на кавник, що стояла на верхній поличці у шафці.
Зараз грілки там не було. Та й кавника теж. Але Мумі-мама того навіть не помітила. Про всяк випадок вона почаклувала трохи над зготованими ліками, промовляючи якісь чарівні заклинання, яких навчилася ще від своєї бабусі, а потім віднесла напій до вітальні синочкові:
– Випий ось це, доки тепле…
Мумі-троль випив ліки, ніжне тепло розлилося по його перемерзлому животику.
– Мамо, – озвався він. – Мені так багато треба тобі пояснити…
– Спершу поспи, – звеліла Мама, загортаючи синочкові шию шаликом.
– Одну річ таки мушу тобі сказати, – сонно пробурмотів Мумі-троль. – Пообіцяй, що не розпалюватимеш вогонь у печі! Там мешкає наш пращур…
– Звичайно, не буду розпалювати, – запевнила малого Мама.
Мумі-троль враз відчув, як його огорнули тепло, спокій і полегша, що більше ні за що не доведеться нести тягар відповідальності. Він тихенько зітхнув, уткнувся носом у подушку і миттю заснув.
Мумі-мама сиділа на ґанку і з допомогою збільшувального скла палила фотоплівку. Плівка тліла й плавилася, гострий приємний запах диму лоскотав Мамі ніздрі.
Під теплим сонячним промінням ґанок аж парував, однак у затінку холод проймав до кісток.
– Узагалі, слід би прокидатися навесні трохи раніше, – зауважила Мама.
– Ваша правда! – радо підхопила Вітрогонка. – Він ще спить?
Мама кивнула головою.
– Бачили б ви, як він стрибав по крижинах! – гордо сказала Маленька Мю. – Хто б подумав, що Мумі-троль, котрий усю зиму скиглив і обклеював стіни листівками, здатний на таке!
– Я знаю, – мовила Мама. – Бачила ті картинки… Йому, напевно, було страшенно сумно і самотньо.
– А потім він знайшов якогось свого старого пращура, – вела далі Мю.
– Хай він про це сам розкаже, коли прокинеться, – запропонувала Мама Мумі-троля. – Бачу, ви не нудьгували, доки я спала.
Ось плівка згоріла дотла, Мама навіть примудрилася висмалити чорну дірку у ґанку.
– Наступної весни мушу прокинутися раніше за інших, – повторила вона. – Щоб у тиші і спокої зайнятися любими серцю справами.
Коли Мумі-троль нарешті прокинувся, горло вже не боліло.
Він помітив, що Мама зняла з кришталевої люстри тюлевий чохол, а на вікна повісила фіранки. Меблі стояли на своїх колишніх місцях, розбита віконна шибка закладена картоном, з кутків позникали ков– тюхи пилюки.
Однак мотлох, полишений пращуром перед дверцятами кахляної печі, стояв неторканий. На клапті паперу поруч старанно було виведено: “НЕ ЧІПАТИ!” З кухні долинав заспокійливий брязкіт – Мама мила посуд.
“Розповісти їй про того, що мешкає під посудним столиком? – подумав Мумі-троль. – Мабуть, не варто…”
Він замислився, чи не похворіти йому іще трішки, щоб насолодитися маминою опікою. Та потім вирішив, що набагато цікавіше самому заопікуватися Мамою. Він увійшов до кухні і сказав:
– Ходімо, я покажу тобі сніг!
Мумі-мама одразу ж покинула миття посуду і вийшла разом з Мумі-тролем на сонечко.
– Його вже небагато зосталося, – пояснив Мумі-троль. – А бачила б ти, що тут діялося взимку! Будинок замело геть по дах! Можна було провалитися по самого носа! Розумієш, сніг падає з неба у вигляді маленьких холодних зірочок, а угорі, у чорній чорноті, висять і гойдаються сині й зелені фіранки…
– Гарно!.. – промовила Мама.
– Ага! А ще узимку возяться по снігу, – розповідав далі Мумі-троль. – Це називається “ходити на лижах”. Летиш униз, наче блискавка, здіймаючи за собою хмару снігової куряви, і, якщо не дивитися поперед себе, то можна розбитися!
– Що ти кажеш! – вражено скрикнула Мумі-мама. – Для цього беруть до вжитку таці з хати?
– Ні, таці ліпше підходять для криги, – знітився Мумі-троль.
– Хто би подумав, – мовила Мумі-мама, мружачись до сонця. – Життя – незвичайна штука! Я завжди вважала, що срібну тацю можна використовувати тільки для подавання їжі, а виявляється, вона й на інше може згодитися! А варення? Вічно всі бурчать, навіщо я варю стільки варення, а тут – на тобі маєш, нічого не зосталося!
Мумі-троль почервонів по самі вуха.
– Мю розповіла тобі… – почав було він.
– Звичайно, – підхопила Мумі-мама. – Дуже тобі дякую, що ти потурбувався про гостей, і мені тепер не доведеться паленіти від сорому! А ще знаєш, у будинку стало просторіше без килимів та купи дріб’язку. Та й прибирати так часто не треба буде!
Мама взяла в лапи трохи снігу, скатуляла снігову кульку і, що властиво усім мамам, пожбурила її не надто далеко.
– Пхе, – засміялася вона. – Навіть Бідась шпурнув би ліпше.
– Мамусю! – скрикнув Мумі-троль. – Я тебе так страшенно люблю!
Вони обоє поволі побрели униз до містка, де висіла поштова скринька, але пошта ще не надходила. Вечірнє сонце кинуло в Долину довгі тіні, навколо панували дивовижна тиша і спокій.
Мумі-мама сіла на поруччя містка і сказала:
– А тепер я б хотіла нарешті почути трохи більше про нашого пращура.
Наступного ранку прокинулася уся родина. Прокинулася, як і належить прокидатися навесні, – від голосного, веселого тренькання катеринки.
Вітрогонка у своїй одягненій навиворіт блакитній шапочці стояла під дахом, з якого дзвінко крапотіло, крутила корбу катеринки, а сонце виблискувало у срібних оздобах інструменту.
Біля неї стояла Маленька Мю, дещо горда й трішки зніяковіла, бо вона спробувала власними лапками змайструвати нову грілку для кавника і відполірувати піском срібну тацю. Ні одному, ані іншому не пішло те на користь, але, можливо, добрі наміри важливіші за результат.
З боку пагорбка надходила заспана Мюмля, волочачи за собою килимок з вітальні, у якому вона проспала усеньку зиму.
Того дня весна вирішила бути не так романтично-поетичною, як веселою та задерикуватою. Вона пожбурила в небо безліч маленьких непосидючих хмаринок, змела з даху останні рештки снігу, випустила по всіх усюдах дзюркотливі струмки і взагалі бавилася в квітень.
– Я прокинулася! – загукала окрилена новими сподіваннями Хропся.
Мумі-троль привітно потерся носом до її носика:
– З гарною весною вітаю!
У ту мить Мумі-троль замислився, чи зуміє він коли-небудь розповісти їй про свої зимові враження так, щоб вона зрозуміла. Він дивився услід Хропсі, коли та кинулася до шафи за своїм зеленим весняним капелюшком.
Мумі-троль бачив, як Мумі-тато похапцем схопив в оберемок вітрометр[9] та лопату і вийшов на ґанок.
Вітрогонка без угаву крутила корбу катеринки, а сонце світило в Долині так, ніби усі сили природи хотіли попросити вибачення за те, що були такі непривітні до своїх найменших створінь.
“Сьогодні повернеться Нюхмумрик! – подумав Мумі-троль. – Нині дуже сприятливий день для повернення додому!”
Мумі-троль стояв на ґанку, спостерігаючи за жвавою та веселою, як і кожної весни, метушнею своєї родини. Він перехопив погляд Вітрогонки. На закінчення вона зіграла на катеринці вальс і сказала:
– Купальня вже звільнилася!
– Гадаю, що єдиною особою, яка віднині може мешкати у купальні, є, власне, Вітрогонка, – мовила Мумі-мама. – До того ж, купальні – то таке міщанство! Переодягнутися до купелю можна й на пляжі…
– Велике спасибі, – подякувала Вітрогонка. – Я подумаю над вашою пропозицією.
І вона рушила далі, углиб Долини, виграючи на катеринці й будячи решту сонних звірят-лісовенят.
Хропся тим часом знайшла перший відважний пуп’янок весняного крокуса. Він виткнувся з нагрітої землі під розбитим вікном і ще навіть не встиг позеленіти.
– Поставимо над ним слоїк, – запропонувала Хропся. – Щоб він не замерз у холодну ніч.
– Не треба цього робити, – заперечив Мумі-троль. – Хай сам собі дає раду. Я думаю, що подолання труднощів піде йому тільки на користь.
Раптом Мумі-троль відчув себе таким щасливим, що негайно захотів зостатися на самоті з собою і почалапав перевальцем до дровітні. А коли, зайшовши за дровітню, зник родині з очей, кинувся бігти. Він біг по талому снігу, сонце пригрівало його в спинку; біг просто так, знічев’я, безтурботно і без мети – від надміру щастя.
Мумі-троль добрався до берега моря, вибіг на причал, ускочив до порожньої купальні, по якій гуляв вітер. Потім сів на східцях, на які накочувалися хвилі весняного моря.
Сюди ледь долітали звуки катеринки, що вигравала десь далеко в Долині.
Мумі-троль заплющив очі й спробував уявити, як то було, коли крижаний панцир моря зливався на крайобрії з зимовою пітьмою.
Т. Янсон. «Комета прилітає». Розділ 1-2
Т. Янсон. «Комета прилітає». Розділ 3
Т. Янсон. «Комета прилітає». Розділ 4
Т. Янсон. «Комета прилітає». Розділ 5
Т. Янсон. «Комета прилітає». Розділ 6
Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)
Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!