Наш сайт Mamabook публікує повчальне оповідання В. Сухомлинського про вміння співчувати, бути небайдужим.
***
У Катрусі сьогодні велика радість. Понад рік хворів її татко.
В лікарні лежав, три операції переніс. Мамі і Катрусі було тяжко. Не раз, бувало, прокинеться Катруся вночі й чує: мама тихо плаче.
А сьогодні татко вже на роботі. Здоровий і бадьорий.
Радісно сяють Катрусині очі. Прийшовши до школи, зустріла дівчинка в дворі двох своїх однокласників, Петрика і Гришка. Зустріла й поділилась радістю:
— Наш татко видужав…
Петрик і Гришко, глянувши на Катрусю, здивовано знизали плечима й, нічого не сказавши, побігли ганяти м’яча. Катруся пішла до дівчаток, що гралися в класи.
— Наш татко видужав, — сказала вона, і радість засяяла в її очах.
Одна з дівчаток, Ніна, з подивом запитала:
— Видужав — ну й що з того?
Катруся відчула, як із грудей до горла підкотився важкий клубок і дихати стало важко. Вона відійшла до тополі на кінці шкільного подвір’я і заплакала.
— Чому ти плачеш, Катрусю? — почула вона тихий, ласкавий голос Кості, мовчазного хлопчика, її однокласника.
Катруся піднесла голову й, схлипуючи, відповіла:
— Наш татко видужав…
— Ой, як же це добре! — зрадів Костя. — Біля нашої хати в бору вже зацвіли проліски. Зайдемо після уроків до нас, нарвемо пролісків і понесемо твоєму таткові.
Радість засяяла в Катрусиних очах.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Казки Михайла Стельмаха: велика підбірка для дітей