***
Чи бували ви в далекій казковій країні, яка зветься Барвистою? Там кожен день має свій колір, то ж і звуться дні тижня так: рожевий, білий, зелений, синій, помаранчевий, бузковий і жовтий.
І ось одного зеленого ранку казкар-чарівник Добре Серце, володар тієї країни, убравшись у довгу синю мантію з високим помаранчевим коміром, синій капелюх та взявши в правицю посох чарівника – таку собі ніби зовсім звичайнісіньку зигзагоподібну палицю із зіркою на вершечку, лівою рукою розгорнув товстезну помаранчеву книгу казок і чарів. Чарівник був високого зросту, тримався, як належить, поважно, і був зовсім сивим.
Він чимось нагадував нашого доброго знайомого – Дідуся Мороза (а може, маг і був його молодшим братом?).
Добре Серце таємниче промовив:
– Сьогодні на нас чекає чудова казка! Внученько, принцесо, починається нова казка зеленого дня! На тебе чекають особливі сюрпризи, пригоди та дива.
А далі чарівник заговорив зовсім іншою мовою – мовою магічних слів. Тим часом сонце сходило все вище, зелене повітря світлішало, починався день зеленої казки.
Юна принцеса, внучка володаря казкового краю, сиділа в кріслі під пальмою на ганку палацу і, заглядаючи в чарівне люстерко, намагалася вгадати, яку нову казку принесе їй зелений день.
Красуня чимось дуже нагадувала нашу улюбленицю Снігуроньку – така ж світлолиця, з блакитними озерцями очей. Ось тільки волос-ся мала вогнистої барви. Щоправда, дівчина й сама здивовано придивлялась до нього.
Це був щоденний сюрприз її дивовижного дідуся – учора вона була білявкою, а ось сьогодні її кучері як полум’я.
– Дідусю, моє волосся стало вогняним! – захоплено вигукнула дівчина.
– Так, люба, – всміхнувся казкар. – Цього зеленого ранку ти зі своїми полум’яними кучерями маєш просто неперевершений вигляд і сяєш, як сонце.
Королівна захоплено милувалася яскравими локонами, та ось її увагу привернуло ніжне муркотіння. Опустила погляд і побачила біля сходів симпатичне руденьке кошеня.
– Ой! Кошеня! І таке ж руденьке, як я. Це, звісно ж, подарунок мого дідуся.
І дівчинка вибігла назустріч вогнистому пухнастику.
Кошенятко перебирало лапками, але не могло вийти із зачарованого кола. Це було коло для подарунків.
– Іди до мене, Іскринко, – лагідно мовила принцеса і взяла маленьке на руки. – Яке ж ти пухнасте, яке веселе! Тобі, напевно, щось уже відомо про казку зеленого дня.
Котик, який ще мить тому насолоджувався увагою хазяйки, раптом округлив свої зелені очиська й боязко озирнувся. Несподівано пролунав звук, який нагадував гудок поїзда. Пухнастик прищулив вушка і злякано замружився.
– Кого це ти нагляділо?
Принцеса й собі оглянулася. Ось іще один сюрприз – синє слоненя! Воно стояло під її вікном, мов на сторожі її спокою. Малий радісно сурмив, піднявши хобота. Він вітав хазяйку, немов справжній охоронець.
Слоненя було таке ж синє, як довга сукня принцеси, а ось кошенятко мало колір її волосся. Що ж, дідусь-чарівник полюбляв гармонію барв.
Принцеса задумалась: які дива обіцяє ця кольорова гама сьогодні? І чому саме слоненятко і кошенятко подарував їй дідусь-чарівник? Красуня в задумі присіла на сходинку побіля палацу.
– Третій день тижня в Барвистій країні, – пояснив Добре Серце, – присвячений одному з найбільших див світу, яке люди часто не помічають у круговерті буденних турбот. Ім’я йому – поезія. Усі мешканці країни висловлюватимуться тільки віршами. Цієї миті слоненя перетворилося на лицаря-охоронця, а руде кошенятко…
Принцеса не повірила своїм очам – воно обернулося на крилатого коня з вогняною гривою.
– Пегас! Крилатий скакун, що підносить поетів у піднебесся! – захоплено заплескала в долоні дівчина.
– Саме так, моя розумнице, – всміхнувся дідусь. – Мандруй світами, внучечко, тільки повертайся вчасно.
– Домовилися, Добре Серце! Обіцяю, що не підведу!
Швидко минав казковий час зеленого дня. Та ось його барва почала змінюватись. Королівна в товаристві лицаря-охоронця на диво-коні поверталася до палацу.
– Яка захоплююча подорож! – раділа юна мандрівниця. – Цікаво, а які дива чекатимуть на мене завтра?
А день тим часом потроху змінював свою барву. У Барвистій країні не було чорної барви ночі, тому колір одного дня плавно зливався з барвою наступного дня. То ж коли Пегас відлітав на поклик Доброго Серця, небо переливалося вже різними відтінками блакиті, зовсім, як у нас, в Україні. Так, небо над Україною сповнене поезії!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Казки Михайла Стельмаха – велика підбірка для дітей
