Наш сайт Mamabook публікує повчальну казку Олени Ішаєвої для дітей. Казка спонукає замислитися про користь своїх вчинків для інших. Адже у кожного з нас свої обов’язки, від яких не слід відмовлятися.
***
Жив-був на світі віслючок Копитце. Дуже добрий, але трішки впертий. Із віконця своєї домівки бачив вранішнє сонечко. Як замріяно дивися він на його жовтогаряче сяйво. Дивився та уявляв, що він сам сонце, світило, таке гордовите, таке величаве, що має змогу і лагідно зігріти або ж нещадно спопелити.
Стояв, мріяв, а потім йому одягали упряж і він цілий день возив воду. Якось одного ранку ніхто до нього не прийшов, Копитце відчув себе непотрібним, вийшов за поріг домівки без упряжі, пооглядався навкруги та й пішов мандрувати світом. Ішов, підскакував, весело махав пензликом-хвостиком, гордовито випинав груди і вдихав повітря на повні ніздрі, здається навіть підспівував.
Я копитцем на доріжці розрівняю куряву,
Як побачу ситну травку, то зі смаком пожую!
Привітаюся із вітром, хмаркам гривою трухну
Поспішу до мрії – світла, як люблю його скажу!
Тру-ту-ту! Тру-ту-ту! Як люблю його скажу!
Так пройшов день, а надвечір він зустрів на своєму шляху зграю горобців, що купалися в пісочку. Вони навперебій цвірінькали і здійняли такий галас, що віслючок аж примружився :
– Чого ви так розшумілись. Яка користь від вашого дзвінкого цвірінь-цвірінь-цвірінь! Ось від сонечка користь є, а від вас яка?
Горобці у відповідь:
– А ми сьогодні врятували цілий яблуневий сад від ненажерливої гусені і тепер святкуємо перемогу цвірінькаючи, бо раді допомагати людям!
Та й гайнули далі.